Арійське вторгнення в Індію. Санскріт
Арійське питання викликало і викликає і зараз у світовій історіографії, культурології велику і гостру полеміку, в якій крім власне наукових проявляються і політичні цілі, що надає особливої актуальності вивченню цієї проблеми.
У ХV-ХIV ст. до Р.Х. в Індію з Північного Заходу вторгаються племена аріїв, які поселяються спочатку у Пенджабі, а потім і у долині Гангу на сході Індії. Само слово "арія" у давньоіндійській мові /санскріт/ означає: "з хорошої сім’ї", "благородний", "аристо-крат". Племена аріїв являли собою грізну військову силу, всі члени племен були вільні і зацікавлені у перемоэі. Племена величних аріїв /бхарата, яду, пуру, гандхари та ін./ поділялися на роди /віш /, які складалися з великих патріархальних сімей.
Завойовники-арії підкорили місцеве туземне населення, яке вони називали "даса", що означало "ворог", а пізніше - "раб", "слуга". Місцеве дравідійське населення частково було відтіснено на південь Індії, а частково підкорене завойовниками, сприйняло їх мову. Арійське завоювання і соціальне розшарування привели до появи в Індії особливої соціальної системи варн /інд., означуе "колір", "сутність"/, або каст, що встановлювала Взаємовідносини: по-перше, між завойовниками і підкореним туземним населенням; по-друге, між родовою верхівкою жреців і воїнів з одного боку та масою вільних общинників з другого.
Так створюються чотири давніх стани, які називаються варнами. Перша варна брахманів складається з жреців. Другу варну складають кшатрії - воїни; з них походили племенні вожді, які з виникненням держав стають царями. Простих общинників-землеробів, ремісників, торгівців охоплює третя варна вайшьєв. У четверту варну шудр входить підкорене населення, раби, інші категорії безправних осіб.
Релігійне освячення система варн отримала вже у збірці ведичних релігійних гімнів Рігведі. Першим трьом благородним варнам особливо протиставляється четверта варна шудр. Вважалося, що шудри стоять поза релігією. Значно підвищується положення брахманів, які відіграють велику роль у створенні релігійної ідеології і існують на дохід від жертвоприношень, що мають таке важливе значення у пізньоведичному Iндіському суспільстві. Наявність могутньої варни жреців зробила неможливим підкорення релігії інтересам якої-небудь однієї конкретної індійської держави.
Давньоіндійська мова /санскріт/ належить до індоєвропейської сім’ї мов. Порівняння давньоіндійської, ведичноі мови з давніми європейськими мовами підтверджує цей висновок. Між ними виявляється велика подібність як у граматиці, так і у найдавнішому словарному фонді. Так, відміна давньоіндійського дієслова - зв’язки "ас" /"бути"/ має повну аналогію у відміні цього ж дієслова у старослов’янській мові: асмі - єсмь, асі - єсі, асті - єсть. Вражаюча подібність виявляється у чисельниках: ведичне два - українське два, ведичне три - українське три, ведичне чатур - українське чотири і т.д. Велику подібність ми спостерігаємо у цілій низці слів, які не могли бути запозиченими, перш за все це родинні відносини, імена родства, спорідненості: давньоіндійське матар - мати /матері/, бхратар -брат, девар - деверь, снуша - сноха.
Лінгвісти встановили, що індоєвропейські мови сягають одніхєї мови - основи, а предки народів, що говорили на діалектах ведичноі мови, перш за все слов’ян, давніх греків, етрусків, римлян у свій час проживали у безпосередній близькості і говорили на мовах, дуже близьких одна одній і лише з часом розселилися по тих територіях, про перебування на яких повідомляють найдавніші історичні пам’ятки. Існує цілий ряд доказів на користь того, що мовна єдність предків всіх цих народів склалася на територіі Південно-Східної Європи, перш за все України.