Епос і література
Серед давньоіндійських епічних творів виділяються дві великі давньоіндійські епічні поеми - "Махабхарата" і "Рамаяна", які містять багато елементів усної народної художньої творчості.
Давньоіндійська епічна поема "Махабхарата" /"Велике повіствування про нащадків Бхарати"/ - величезна за своїми розмірами поема /складається з 18 книг/ - була створена у I тис. до Р.Х. легендарним мудрецем і поетом Вьясою. Потім у основне сказання було встав-лено багато легенд, міфів, народних казок, повчальних розповідей. Остаточна редакція цієї величної поеми відноситься вже до перших століть н.е
В основі сюжету лежить війна між країною Куру і сусіднім гірським племенем панду, яка відбувалася коло VІІ-VІ ст. до Р.Х. В поемі суперники називаються нащадками Бхарати. Династія Куру і племінна знать панду зберігали спогади про походження від ведичного пле-мені бхарати. Сини Панду, проти яких через заздрощі було влаштовано змову, виходять переможцями у битві з підступними синами Дхрітараштри.
Друга велика давньоіндійська епічна поема "Рамаяна", авторство якої приписується Вальмікі, складається з семи книг і була складена між VІ і ІІ ст. до Р.Х. Основу її сюжету становлять подвиги легендарного героя Рами. В країні Кошала правив цар Дашаратха, що мав чотири сини і серед них старшого - Раму, який розглядався як втілення бога Вішну. Рама, любимий син царя, мав успадкувати престол, проте боги визначили йому іншу місію: він повинен звільнити світ від володаря демонів Равани, який захопив владу на Цейлоні. Великий бій з військом Равани завершується перемогою Рами, який повертається у рідне місто і стає царем.
До епічних творів відносяться Пурани - давні сказання, найдавніші частини яких не молодше найдавніших частин "Махабхарати" і "Рамаяни". Відомо 18 пуран. Кожна пурана містить відомості по п’яти предметах: створенні світу, періодичної загибелі світу і його створенні знову, генеалогії богів і мудреців, про прабатъків роду людського, генеалогії царів. Крім цього у пурани вставлено багато легенд.
Як зазначають самі індійці. вони були б індійцями, поза тим, чи були вони буддистами, джайністами, або ортодоксально визнавали авторитет священних Вед, якби вони не захоплювалхсь чарівними сказаннями. Велику кількість казкових легенд ми бачимо вже у най-давнішій пам’ятці індійської літератури - Рігведі /прославлення Ашвінів, індійських Діоскурів; легенда про Пуруравасі і небесну німфу Урваші/. У пам’ятках пізньої ведичної літератури ми зустрічаємо легенду про створення світу, пов’язаною з іменен Брахми, дав-ньоіндійське сказання про потоп, пов’язане з прабатьком людей Ману.
Численні легенди зустрічаються в ранніх буддійських творах, що ввійшли у буддійський канон, на мові палі. Багато з них являють собою народні казки, піддані слабкій буддійській обробці. До них відноситься, наприклад, легенда про віслюка у шкурі лева; про мавп - садівників; про шакала і ворону, яка широко використовувалася байкарями у нові часи.
Архітектура і образотворче мистецтво
Зразки самобутньої культури Індії дійшли до нас і у пам’ятках архітектури, образотворчого мистецтва.
Містобудівництво в Індії у I тис. до Р.Х. і наступних століть виявляє певну подібність до тих принципів, за якими планувалися міста Мохенджо-Даро і Хараппа. Будівництво дамб і відводних каналів, необхідних для боротьби з спустошливими повенями Гангу, Інду /з ІV ст. до Р.Х./, вказує на значні досягнення у будівельній справі, поширення математичних знань.
Доба Ашоки /Ш ст. до Р.Х./ представлена велечезними пам'ятками ралігійного культу /ступи/, кам’яними монолиткими стовпами, печерами, які висічені у скелях. Ашока вів активну будівельну діяльність: в Паталіпутрі він замінив дерев’яні будинки кам'яними пала-цами, заснував нове місто Щрінагар, побудувавши там "500 монастирів", велику кількість лікарень. Проте ремісники, які населяли цілі квартали у містах, жили у невеликих дврев’яних будинках. Серед ремісників особливою майстерністю відзначалися різчики по слоновій кістці.
Від давньоіндійського періоду збереглися чудові пам'ятки архітектури - печерні монастері і храми, буддійські ступи,- скульптури гандхарської і матурської шкіл; настінний живопис у печерних монастирських спорудах Аджанти. Комплекс Аджанти - це печерний буд-дійський монастир, який складається з 29 печер, що висічені у скелях, і були створені мiж ІІ ст. до Р.Х. - 7 ст. н.е. Напрочуд чудові розписи /кращі створені у V-VІ ст./ яскраво втілили у сценах буддійських легенд життя індійців і розкішну природу Індії. Храми Аджанти прикрашені скульптурами і багатим витонченим камінням різбленням.
Після походу Александра Македонського, куяьтурні віяння в Греції проникають у північно-західну Індію, перш за все в область Гандхара. Археологічні розкопки у місті Таксила /побдлизу Інду/ виявили пам’ятки архітектури, скульптури, монети витрнмані у синтетичному грецько-Індійському стилі.