Практичні поради для виступу

Говорити не думаючи – все одно, що стріляти не цілячись» М.С. Сервантес

Підготовка до виступу передбачає такі етапи як інвенція, диспозиція, елокуція, елоквенція, меморія, акція і релаксація (відповідно до цих етапів у класичній риториці сформувалися деякі розділи).

Меморія (пам’ять, згадка) – етап, на якому оратор запам’ятовує зміст промови так, щоб не загубити не тільки фактичну інформацію, але й образність, цікаві деталі.

Акція (action − дія, дозвіл) – етап, на якому промовець готується до виступу зовнішньо і внутрішньо.

Перед виступом промовця-початківця зазвичай охоплює хвилювання, страх. Якщо початок буде вдалим, то це додасть промовцю впевненості до кінця виступу. Помилки на початку виступу, є особливо небезпечними, бо не тільки зіпсують настій ораторові, але й можуть відхилити його від теми. Тому, аби не розгубитися перед аудиторією, потрібно вивчити текст виступу, продумати рухи і жести.

• Не варто стояти нерухомо, слід допомагати собі жестами, мімікою. Заклякле обличчя оратора не викликає довіри і лишає враження напруженості. Найбільш важливим є зоровий контакт з аудиторією, тому в жодному разі не можна читати промову, до тексту можна лише час від часу підглядати. Слід продумати можливі жести і рухи. Кроки уперед підсилюють значущість сказаного. Кроки назад свідчать про завершення мікротеми. Відступаючи назад, промовець ніби дає можливість „відпочити” аудиторії щоб потім переключити увагу на іншу частину промови. Якщо рухів багато і вони недоладні, то у слухачів складеться враження, що промовець розгублений, метушливий. Якщо навпаки – буде мало і недоладних, то промовець виглядатиме переляканим, невпевненим у собі.

• Промову спочатку варто виголосити перед дзеркалом і прослідкувати за власними мімікою, жестами, а ще краще – перед близькими: сторонній неупереджений погляд одразу „зафіксує” жести-паразити (чухання вуха чи потилиці, тримання рук у кишені, нервове перебирання ґудзиків на одязі, авторучок) чи слова-паразити (ну..., е-е-е..., значить, це... та ін.). К. Станіславський писав: „Зайві жести − це сміття. Гра актора, переобтяжена багатьма жестами, подібна до малюнка, зробленого на брудному аркуші паперу... нехай кожний актор передусім приборкає свої жести настільки, щоб вони не володіли ним, а він ними” (Станиславский К. Собр. соч. − Т.3. − С. 226). Якщо близькі відзначили в мовленні слова-паразити, то боротися з ними можна, одягнувши гумовий пасок на руку, яку тримає слухач: як тільки промовець говорить паразит, то слухач натягує пасок і ляскає ним по руці промовця.

• Не варто для виступу одягати оригінальні, яскраві речі, особливо диких, неприродних кольорів. Потрібно по можливості уникати блискучих ґудзиків, оригінальних, коштовних прикрас, авторучок, хусточок, які стирчатимуть із кишень) – все це відволікатиме від змісту промови, викликатиме роздратування у слухачів.

• Під час виступу потрібно триматися впевнено, але скромно, створюючи атмосферу приязності, товариськості, вільного й рівноправного обміну думками. Необхідно передбачати і враховувати реакцію слухачів. Не слід втрачати дистанцію між вами і слухачами, але і не підкреслювати її надто; не рекламувати себе; не характеризувати аудиторію негативно; не змушувати відповідати, коли того не хочуть.

• Для активізації уваги аудиторії, час від часу потрібно змінювати темп виступу, знижувати і підвищувати голос. Аби підкреслити значущість тієї чи іншої фрази, промовець може виголошувати її повільно, виразно, інтонаційно підкреслюючи окремі слова. Якщо аудиторія не слухає або слухає неуважно, оратор може зупинитися − пауза приверне увагу слухачів, окрім того дозволить виділити те головне, що прозвучить далі. Періодично потрібно ставити запитання, пов’язані зі змістом промови, це загострить і активізує увагу аудиторії. З іншого боку не варто звертатися до слухачів з питаннями „Вам зрозуміло?”, „Вам ясно?”, які свідчать, що лектор недооцінює слухачів і цим ображає їх.

• Кожен промовець повинен бути готовим до того, що його не слухатимуть або перебиватимуть. На більшість зауважень можна не зважати, наче вони і не звучали. Іноді можна здивувати настирного опонента, коротко відповівши „Щиро дякую за зауваження”, і продовжити виступ, або спокійно відповісти, що якраз ця тема буде висвітлена пізніше У жодному разі не можна кидати фрази на зразок „Не заважайте”, „Я вас попереджаю”, „Ваше зауваження недоречне” або „Спочатку думайте, а потім кричіть”. Можна відповісти так, щоб поставити того, хто питає, у глухий кут. Можна попросити повторити запитання, даючи можливість настирнику і слухачам оцінити його безглуздість. Результат буде разючий, оскільки важко повторити зауваження швидко і точно, або його обґрунтувати. Іноді можна використати метод „Так, але...” при цьому слід уникати довгих висновків.

• Час від часу потрібно звертатися до слухачів („Шановні присутні! Панове! Послухайте, будь ласка!”, „Панове, прошу звернути на це увагу”, „ще раз звертаємо Вашу увагу на цю обставину”, „Переходимо до аналізу доказів” тощо). Важливим засобом будь-якої промови є вміле використання прислів’їв, приказок, яскравих образів, гумору, іронії, сарказму, сатири, однак тут потрібно пам’ятати про тактовність. Так стосовно високих цін за послуги у власній компанії і низьких у конкурентній можна сказати „Дешева рибка – ріденька юшка” чи „Якщо сир безкоштовний, то ви в мишоловці”. Таким чином можна непрямо підвести клієнта до того, що якісні послуги не можуть коштувати дешево.

Формули вітання: Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Вітаю Вас!

Формули звертання: Пане! Добродію! Добродійко! Панове! Шановне панство! Шановне товариство! Шановна громадо! Колеги! Дорогі друзі! Люди добрі! Юначе!

Формули прохання: Будьте люб’язні! Будь ласка! Коли Ваша ласка! Даруйте. Якщо Вам не важко... Прошу Вас... Чи не могли б Ви... У мене є прохання... Дозвольте Вас потурбувати... Чи не хотіли б Ви...

Формули вибачення: Перепрошую. Вибачте, будь ласка. Прошу мене вибачити. Прошу вибачення. Пробачте за турботу.

Формули прощання: До побачення! До зустрічі! На все добре! Усього найкращого! Бувайте здорові! Щасти Вам!