Етапи розвитку (еволюція) макроекономічного планування у країнах з розвиненою ринковою економікою:

І: 40 – 50-ті роки ХХ ст.

Застосовується у Франції, Іспанії, Швеції, Норвегії та Нідерландах. Складаються короткострокові плани (бюджетні програми) і середньострокові плани-прогнози (на 5 років). Планові документи мають індикативний характер.

ІІ: 60-ті – середина 70-х років ХХ ст.

До планування (програмування) вдаються практично усі країни Західної Європи та Японія. Складання короткострокових планів-прогнозів пов’язується з держбюджетом (бюджетне планування), практикується середньострокове планування і вперше починають розроблятися довгострокові плани-прогнози (на 15-20 років), насамперед, у Японії.

ІІІ: середина 70-х років ХХ ст. – до сьогодення

Державне планування набуває рис стратегічного планування (цільового державного програмування).

Макроекономічне планування як складова сучасного механізму державного регулювання економіки широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

Основні функції макроекономічного планування:

1. визначення цілей і пріоритетів розвитку національної економіки;

2. забезпечення найоптимальнішого варіанта розвитку національної економіки (найкоротшого і найефективнішого способу досягнення поставленої цілі);

3. координація економічної діяльності суб’єктів (забезпечення інформацією, стимулювання, організація тощо);

4. гармонізація економічних інтересів суб’єктів господарювання.

Принципи макроекономічного планування

1. Оцінка сучасного рівня розвитку національної економіки: планові розрахунки мають базуватися на вивченні статистичних та фактичних даних, аналізі практичного досвіду.

2. Правильне визначення пріоритетів обумовлене обмеженістю ресурсів і необхідністю концентрації зусиль на вирішенні найважливіших проблем.

3. Збалансованість – приведення у відповідність макроекономічних планових показників (наявних ресурсів і потреб, грошових витрат та доходів різних суб’єктів економіки тощо).

4. Поєднання різних видів планування – перспективного і поточного, галузевого і територіального – для забезпечення комплексного розвитку економіки, гармонізації суспільних інтересів.

5. Реалістичність – розробка конкретних механізмів реалізації плану (економічних, правових, організаційних тощо).

6. Орієнтація на світові стандарти – врахування у процесі планування світових економічних, екологічних та соціальних стандартів.

7. Адаптація – оперативне коригування планових завдань у зв’язку зі зміною умов і завдань соціально-економічного розвитку країни.

До основних методів макроекономічного планування належать:

• метод системного аналізу;

• балансовий метод;

• нормативний метод;

• програмно-цільовий метод;

• економіко-математичне моделювання.

Метод системного аналізу – передбачає комплексний підхід до об’єкта планування: визначення потреб і можливостей, наявних ресурсів; аналіз меха­нізмів реалізації та результатів планових рішень; вивчення варіантів планових рішень для вибору найефективнішого; обґрунтування планових завдань тощо.

Балансовий метод – узгодження потреб і ресурсів як у масштабі суспільства, так і за окремими складовими національної економіки; координація розвитку окремих виробництв, галузей, регіонів на основі розробки відповідних балансів.

Баланси є складовою державних планів (програм). У практиці використовують:

• матеріальні (баланси засобів виробництва, предметів споживання, природних ресурсів тощо);

• вартісні (зведений фінансовий баланс, грошових доходів і витрат суб’єктів різних рівнів);

• трудові (баланси трудових ресурсів, ринку праці);

• міжгалузеві;

• міжрегіональні та інші баланси.

Програмно-цільовий метод – розробка важливих програм вирішення найактуальніших соціальних, економічних, екологічних, науково-технічних, регіональних проблем розвитку суспільства. Він передбачає визначення комплексу взаємопов’язаних організаційно-правових та фінансово-економічних заходів, спрямованих на їх виконання.

Економіко-математичний метод – побудований на засадах реалізації принципу оптимізації, тобто вибору плану з найбільшим економічним ефектом. Метод посилює кількісний аналіз економічних явищ і поліпшує обґрунтованість планів.

В економіко-математичному плануванні використовується:

• лінійне програмування;

• нелінійне програмування;

• динамічне програмування;

• оптимальне програмування;

• математична статистика;

• метод найменших квадратів та ін.

Нормативний метод – обґрунтування планових показників за допомогою науково обґрунтованих нормативів, що виражають ступінь економічної, екологічної чи соціальної ефективності виробництва (норми рентабельності, амортизації, ресурсомісткості, викиду шкідливих речовин, прожитковий мінімум, мінімальна пенсія та ін.)

Під час передпланових досліджень аналізують та обґрунтовують фактори і джерела економічного зростання. Вплив факторів на темпи економічного зростання оцінюють із застосуванням методів індексного, факторного і регресійного аналізу, економіко-математичного моделювання.

До основних видів макроекономічного планування відносять: директивне, індикативне, стратегічне.

Директивне планування – спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов’язкових для виконання завдань щодо виробництва, розподілу продукції та послуг.