4. Зміст виховання в сім’ї

Зміст виховання в сім’ї обумовлюється генеральною метою демократичного суспільства. Сім’я зобов’язана формувати фізично і психічно здорову, моральну, інтелектуально розвинену особистість, готову до майбутнього трудового, громадського і сімейного життя. Складовими компонентами змісту сімейного виховання є відомі напрями – фізичне, моральне, інтелектуальне, естетичне, трудове виховання. Вони доповнюються економічною, екологічною, політичною, статевою освітою підростаючих поколінь.

Фізичне виховання дітей і молоді виступає сьогодні на перший план. Більше ніхто не сумнівається – пріоритет здоров’я не може бути замінений ніяким іншим. Фізичне виховання в сім’ї ґрунтується на здоровому способі життя і включає правильну організацію розпорядку дня, заняття спортом, загартовування організму та ін.

Інтелектуальне виховання передбачає зацікавлену участь батьків у збагаченні дітей знаннями, формуванні потреби їх придбання та постійного оновлення. Розвиток пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів і задатків ставиться в центр батьківського піклування.

Моральне виховання в сім’ї є стрижнем відносин, що формують особистість. Тут на перший план виступає виховання одвічних моральних цінностей – любові, поваги, доброти, порядності, чесності, справедливості, совісті, гідності, обов’язку. У сім’ї формуються й усі інші моральні якості: розумні потреби, дисциплінованість, відповідальність, самостійність, ощадливість. Зовсім не важливо при цьому, на які основи моральних цінностей спираються батьки і діти – християнську мораль, загальноетичні вчення чи моральний кодекс будівника комунізму. Важливо, щоб вони були добрими, людяними, конструктивними.

Естетичне виховання в сім’ї покликане розвинути таланти і обдарування дітей або, як мінімум, дати їм уявлення про прекрасне, існуюче в житті. Це особливо важливо тепер, коли колишні естетичні орієнтири піддаються сумніву, з’явилося безліч помилкових цінностей, що збивають і дітей, і батьків з пантелику, що руйнують їх внутрішній світ, закладену природою гармонію.

Трудове виховання дітей закладає основу їх майбутнього праведного життя. У людини, яку не привчили трудитися, один шлях – пошук «легкого» життя. Закінчується він як, правило, погано. Якщо батьки хочуть бачити свою дитину на цьому шляху, вони можуть дозволити собі розкіш усунутися від трудового виховання.

5. Методи та засоби виховання дітей у сім’ї

Методи виховання дітей у сім’ї – це шляхи (способи), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не відрізняються від загальних методів виховання, але мають свою специфіку:

• вплив на дитину індивідуальний, заснований на конкретних вчинках і пристосований до особистості;

• вибір методів залежить від педагогічної культури батьків: розуміння мети виховання, батьківської ролі, уявлень про цінності, стилю відносин у сім’ї тощо.

Тому методи сімейного виховання несуть на собі яскравий відбиток особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків – стільки різновидів методів. Наприклад, переконання у одних батьків – м’яке навіювання, у інших – загроза, крик. Коли в сім’ї стосунки з дітьми близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених відносинах, природно, превалюють строгість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати слухняність, і тому їхні методи націлені на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих. Інші вважають більш важливим вчити самостійному мисленню, прояву ініціативи і, природно, знаходять для цього відповідні методи.

Усіма батьками використовуються загальні методи сімейного виховання: переконання (пояснення, навіювання, порада); особистий приклад, заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання). У деяких сім’ях за порадою педагогів створюються і використовуються виховні ситуації.

Різноманітні засоби вирішення виховних завдань в сім’ї. Серед цих засобів: слово, фольклор, батьківський авторитет, праця, навчання, природа, домашній побут, національні звичаї, традиції, громадська думка, духовний і моральний клімат сім’ї, преса, радіо, телебачення, режим дня, література, музеї та виставки, ігри та іграшки, демонстрації, фізкультура, спорт, свята, символи, атрибути, реліквії та ін.

Вибір і застосування методів батьківського виховання спираються на ряд загальних умов:

1. Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних якостей: що читають, чим цікавляться, які доручення виконують, які труднощі відчувають, які відносини з однокласниками і педагогами, дорослими, маленькими, що найбільше цінують в людях і т. ін. Прості, здавалося б, відомості, але 41% батьків не знають, які книги читають їхні діти; 48% – які фільми дивляться; 67% – яка музика їм подобається, більше половини батьків нічого не можуть сказати про захоплення своїх дітей. Тільки 10% учнів відповіли, що в їхніх сім’ях знають, де вони бувають, з ким зустрічаються, хто їх друзі. За даними соціологічних досліджень (1997), 86% юних правопорушників відповіли, що батьки не контролювали їх пізніх повернень додому.

2. Особистий досвід батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім’ї, прагнення виховувати особистим прикладом також позначаються на виборі методів. Ця група батьків зазвичай вибирає наочні методи, порівняно частіше використовує привчання.

3. Якщо батьки віддають перевагу спільній діяльності, то зазвичай превалюють практичні методи. Інтенсивне спілкування під час спільної праці, переглядів телепередач, походів, прогулянок дає добрі результати: діти більш відверті, це допомагає батькам краще зрозуміти їх. Немає спільної діяльності, немає і приводу, і можливості для спілкування.

4. Педагогічна культура батьків робить вирішальний вплив на вибір методів, засобів, форм виховання. Помічено здавна, що в сім’ях педагогів, освічених людей діти завжди краще виховані. Отже, вчити педагогіку, опановувати секрети виховного впливу зовсім не розкіш, а практична необхідність.