2. Середні віки.
Падіння Римської імперії V ст. загальмувало розвиток топографії і картографії. З допомогою феодального ладу освіта перейшла у руки духовенства й набула богословського характеру. Вона грунтувалась на догматах релігії, а створювані монахами карти не відтворювали географічних знань про форму Землі, використовувались як ілюстрації до богословських творів та були примітивними.
Проте наука розвивалась. У 18 ст. араби завоювали країни Близького і Середнього Сходу, Іспанію, південна узбережжя Середземного моря, Іран, Кавказ, Середню Азію, частину Індії і т.д. Для визначення розмірів Землі вони виміряли (8 ст) в Сірії довжину дуги 20 меридіани. У 9 ст. було створено комплант з 21 карт із зображенням тодішнього мусульманського світу.
В Європі 14-16 ст. розвиток топографії і картографії пов'язаний із зародженням і розвитком нового, капіталістичного суспільства. Була відновлена наукова та культурна спадщина Греції і Риму – звідси і назва цього періоду – епоха Відродження. З розвитком торгівлі між Заходом і Сходом пожвавилося мореплавов на чорному та Середземному морях. З’явилися магнітний компас та морські навігаційні карти – побудовані без проекції та географічної сітки, але з детальним зображенням берегової лінії, портів.
У 1409 р. «Керівництво з географії» Птолемея перекладено на латинську мову. Вперше її надрукували в 1475р. у м. Віченце (Італія).
Наприкінці 15 ст. у зв’язку з великими географічними відкриттями активізується розвиток географічних наук. Карти були потрібні для плавання через океани. Поряд з навігаційними інструментами моряки почали використовувати для орієнтування глобусу. Один з них, що зберігся до наших днів, виготовив у 1492 р. німецький географ і астроном Мартін Бехайм, який брав участь в експедиціях португальців поблизу берегів Африки. Глобус Бехайма («Яблуко Землі») побудований за картами Птолемея з доповненнями і уточненнями, внесеними португальськими експедиціями. На глобусі зображено світ, відомий на передодні Великих географічних відкриттів.
Розквіт картографії в середні віки пов'язаний з працями фламандського вченого Герарда Меркатора (1512-1594), який увійшов в історії як основоположні сучасної картографії.
У 1541 р. Меркатор виготовив земний глобус діаметром 42 см., у 1569 р. створив карту світу в масштабі 1:21 000 000. Узагальнений результат багаторічної діяльності Меркатора – зібрання карт («Атлас») на єдиній математичній основі. До першої його частини (1585) увійшла 51 карта із зображенням території Франції, Нідерландів і Німеччини. У другій (1589) вміщено 22 карти.
Наприкінці 15 ст., з утворенням Російської централізованої держави і ліквідації роздріблених феодальних князівств, виникла потреба в детальних картах країни. Приблизно у 1600 р. за вказівкою Царя Івана IV було складено першу рукописну детальну карту Московської держави – «Большой Чертеж всему Московскому государству».
У першій половині 17 ст. складено маршрутну карту «Чертеж украинским и черкаским городам от Москвы до Крыма» (зараз знаходиться у Державному архіві Швеції).
З початком господарського освоєння Сибіру виникає потреба в картуванні цієї території. Тобольський воєвода Петро Іванович Годунов склав у 1967 р. карту тодішнього Сибіру під назвою «Чертеж сибирской земли».
У 1698 р. російський географ Семен Ульянович Ремезов видав рукописну карту «Чертеж всех сибирских городов и земель», а в 1701 р. – перший у Росії географічний атлас Сибіру - «Чертежная книга Сибири» з 23 карт. Ці карти були меньш точнішими в порівнянні з аналогічними західноєвропейськими.
3. Новий час. (І курс)
Розпад феодалізму і розширення капіталістичного способу виробництва у другій половині 17 ст. і першій половині 18 ст. сприяли розвитку в країнах Західної Європи науки і техніки, зокрема топографії та картографії.
У 1609 р. Г. Галілей винайшов астрономічну трубу, а голландський математик і фізик В. Снелліус (1580-1626) у 1615 р. для визначення довжини земного меридіана скористався методом тріангуляції (дуже не точні виміри). У 1669 р. француз Ж. Пікар удосконалив візуальну (астрономічну) трубу кутомірного приладу сіткою нитьк, що дало змогу застосовувати метод тріангуляції й проводити точні топографічні знімання спочатку у Франції, а потім і в інших країнах.
У Росії через її економічну й політичну відсталість топографо-геодезичні роботи розпочалися пізніше, ніж у розвинутих країнах Західної Європи. Створювати карти на науковій основі стали за царювання Петра І. Для підготовки геодезистів, топографів, астрологів, картографів у Москві (1701) відкрилася математично-навігаційна школа з шестирічним строком навчання, а в Петербурзі (1715 р.) – морська академія, з 1705 р. у Москві почала діяти Громадська друкарня В.О. Кіпріанова, де друкувалися карти. (ІІ курс)
З перетворенням Росії у велику морську державу почалися географічні дослідження морів та річок. У 1703 р. вийшла у світ Атлас річки Дону, Азовського, Чорного та Балтійського морів, а у 1720 р. – Карта Каспійського моря. У 1719 р. – 1722 р. Камчатку, Сибір і північні з Курильських островів досліджували геодезисти Федір Лужин та Іван Єврейков. Їхня експедиція склала карти північно-східних морів, Курильських островів і протоки між Азією та Америкою (Берінгової протоки).
До 1765 р. у Росії знімання було проведено на 40% території тогочасної Європейської Росії. У 1734 р. вийшов перший друкований «Атлас Всеросийськой империи» І.К.Кирилова.
Географічний департамент Академії наук півд керівництвом М.В.Ломоносова видав у 1765 р. «Атлас Российськой».
У 1765 р. у Росії почалося генеральне межування земель міст, сіл та дворян – землевласників. Знімання проводили геодезисти – випускники Морської академії, а потім землеміри, які набували кваліфікації у Московському землемірному училищі, відкритому в 1779 р. Плани складали в масштабі 1:8 400, а карти новітів 1:42 000. Генеральне межування тривало близько 100 років і охопило Європейську Росію та Крим.
У 1791 р. за виміряною у Фанції довжиною Паризького меридіана встановлено нову одиницю довжини – метр – 0,000 000 1 (десять мільонна) чверті цього меридіана.
Зростала потреба в поточних топографічних картах великого масштабу для військових потреб. Картографічні установи більшості країн підпорядкувалися військовим відомствам. В зв’язку з потребою (для армії) визначення за картами кутів нахилу (крутості схилів), відносної та абсолютної висот точок місцевості, точного відтворення особливостей поверхонь, умов прохідності і т.д. з першої половини 19 ст. рельєф почали зображувати не способом штрихів , а горизонталями.
Для знімання і складання карт у Росії в 1797 р. почало функціонувати Депо карт, а у 1822 р. створено спеціальний Корпус військових топографів, що відігравав вийнятково важливу роль у проведенні топографічного знімання, тріангуляційних робіт і створенні топографічних карт у дореволюції Росії. Завдяки поглибленій розробці теорії картографічних проекцій у 19 ст. поверхню еліпсоїда чи кулі почали переносити на площину (катру) аналітичним способом за допомогою рівнянь.
Швидкий розвиток науки, промисловості та сільського господарства зумовив потребу в тематичних картах. Створювалися карти геологічні, кліматичні, грунтів, економічні… На карту наносились результати досліджень, її використовували як метод виявлення закономірностей розміщення досліджуваних об’єктів та явищ, для встановлення взаємозалежності та зв’язків явищ між собою.
Для розвитку картографії велике значення мало Географічне товариство, організоване у 1845 р. з ініціативи групи всяких (Ф.П. Літне, К.І. Арсенеєва, Ф. П. Врангеля, В.І. Даля), яке влаштовувало наукові експедиції для вивчення Росії та інших країн, у тому числі під керівництвом П.П Семенова – Тян-Шанського, М.М. Пржевальського, В. П. Обручева, Г.М. Потаніна, В.Л. Комарова, О. І. Воєйкова та інші.