4.Основні канали висловлення громадської думки.

Використання інформації про громадську думку, здобуту з допомогою опитувань населення, є практично єдиною гарантією ефективності соціального управління. Така інформація може і повинна бути доповнена тією, що надходить з інших каналів. Проте прийняття рішень неможливе без використання об'єктивної та репрезентативної інформації, одержаної з допомогою опитувань. Характеристика суб'єкта, об'єкта, типів суджень, каналів висловлювання громадської думки дає досить повне уявлення про сутність та специфіку цього складного та різнобічного явища. А громадська думка, формуючись з думок окремих людей, є важливим чинником зворотного впливу на поведінку людей і діяльність органів управління. Специфіка впливу громадської думки на органи управління, політичні структури тощо виражається через її функції: директивну, спонукальну, консультативну, експресивну. Директивна функція громадської думки полягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов'язковий характер. Йдеться про вибори, референдуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюють обов'язкові для виконання усіма їх членами рішення. Спонукальна функція громадської думки (функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповідних рішень, Консультативна функція громадської думки «дає поради» органам управління щодо способів і шляхів розв'язання проблем, Експресивна функція громадської думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться «діяти», завжди займає певну позицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед — діяльності держави,

5.Етносоціологія як наука.

Етносоціологія (грец. ethnos — плем'я, народ) — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин. Як наукова дисципліна, вона існує на стику соціології, етнографії та історії. Предмет її — взаємозв'язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними. Об'єкт — особливості етнічних виявів соціального. До найважливіших проблем, які вона досліджує, належать: — етнічна зумовленість характерних рис культури та побуту соціальних спільнот; — етнічні впливи на формування ціннісних орієнтацій; — зв'язок національних чинників із особливостями соціальної структури, міграційної і трудової мобільності, урбанізації тощо; — соціальна детермінованість національної самосвідомості, міжнаціональних відносин; — сутність міжнаціональних конфліктів; — етномовні процеси (білінгвізм тощо). Етносоціологія зосереджується на вивченні етнічної специфіки загальних соціальних явищ, дослідженні етнічних проблем — національної самосвідомості, мови, звичаїв та інших елементів культури.

Література

1.  Буцевицький В. Проблеми політичної культури в Україні в про цесі державотворення // Нова політика. — 1999. — № 1.

2.  Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. по-сіб. для студ. ВНЗ. — К.: МАУП, 2003.

3.  Дергачов О. Місце політичних партій у здійсненні влади в Україні // Політична думка. — 2000. — № 1.

4.  Політологічний енциклопедичний словник. — К.: Генеза, 2004.

5.  Рудакевич О., Гутор М. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування новітньої української політичної культури). — Тернопіль: Поліграфіст, 1998.

6.  Українська Гельсінська Група 1978–1982. Документи і матеріали. — Торонто-Балтимор: Укр. вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1983.

7.  Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність. — 1994. — № 4.