Розділ 3. Обєкт злочину, його види. Елементи обективної сторони складу злочину

Об'єкт злочину — це суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Об'єкт злочину це суспільні відносини, взяті під охорону нормами кримінального права, на які посягнув порушник.

Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві України. Однак у статтях Кримінального кодексу найчастіше містяться вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини[14].

Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціально схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства.

Класифікація об'єктів злочину:

Загальний

Загальний об'єкт - це сукупність всіх суспільних відносин, що охороняються законом про кримінальну відповідальність. Тобто — це система всіх об'єктів кримінально-правової охорони. Але це не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони);

Родовий (груповий)

Під родовим (груповим) об'єктом розуміють окрему групу однорідних або тотожних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.

Видовий об'єкт — це частина родового об'єкта, яка об'єднує в межах останнього групу близьких між собою суспільних відносин. Видовий об'єкт співвідноситься із родовим як частина і ціле (наприклад, злочини проти життя особи).

Безпосередній

Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об'єкт злочину — це ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини Кримінального кодексу і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину[15].

Родовий і безпосередній об'єкти найчастіше співвідносяться як ціле та частина.

У теорії кримінального права існує класифікація безпосередніх об'єктів злочинів «по горизонталі». Безпосередній об'єкт злочину буває основним і додатковим, в свою чергу, безпосередній додатковий поділяється на два види — додатковий обов'язковим і додатковий факультативний.

Основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпосередній об'єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Він більшого мірою, ніж інші об'єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали або могли настати.

Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди.

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий об'єкт — це суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода. Це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об'єктові, як і основному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Так, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а додатковим — життя або здоров'я людини.

Додатковий факультативний об'єкт — це ті суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому — завдання шкоди цим відносинам не настає. Наприклад, здоров'я при вчиненні зґвалтування, відносини здоров'я чи власності при хуліганстві. Встановлення того, що внаслідок певного злочинного посягання заподіяно шкоди також і факультативному об'єктові, за всіх інших рівних умов, є свідченням більшої суспільної небезпеки скоєного діяння і повинне враховуватися при визначенні міри покарання винному.

Об’єктивна сторона як елемент складу злочину охоплює ознаки, які характеризують злочин із точки зору його зовнішнього вияву, і містить велику кількість інформації для кваліфікації діяння. В сучасній науці кримінального права поширено дуже багато визначень поняття об’єктивної сторони злочину. Особисто мені до вподоби визначення поняття М.І. Панова:

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона і зовнішнє вираження злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способами а також засобами вчинення злочину. [16]

Суспільно небезпечне діяння - це конкретний акт суспільно небезпечної, протиправної, усвідомленої вольової поведінки людини у формі дії або бездіяльності. Суспільна небезпечність діяння полягає у тому, що вона посягає на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, які існують чи виникають з приводу матеріальних або нематеріальних благ – цінностей суспільства (об’єкт), заподіює їм істотну шкоду чи загрожує заподіянням останньої. Протиправність означає, що дія (бездіяльність) прямо передбачена КК України, тобто заборонена кримінальним законом під загрозою покарання. Діяння мусить становити психофізичну єдність: акт зовнішньої поведінки людини повинен мати усвідомлений характер, тобто здійснюватися під контролем її свідомості, й бути результатом вияву її волі. Неусвідомлені суспільно небезпечні дії (наприклад душевнохворих) або дії осіб , які не можуть виявити волі (вчинені в результаті фізичного примусу), не утворюють об’єктивну сторону злочину.

Дія конкретний акт активної суспільно небезпечної, протиправної поведінки суб’єкта. Найпростішою одиницею дії є рух тіла щодо певного об’єкта або комплекс (кількість) охоплюваних єдиною метою рухів, що становлять у такому випадку єдиний акт вольової поведінки. Дії поділяються на прості (елементарні), складні (включають у себе комплекс дій), фізичні (полягають у застосуванні фізичної сили, спрямовані на зміну зовнішньої фізичної сфери предметів матеріального світу – вбивство, тілесні ушкодження, знищення майна тощо), та інформаційні (виявляються у передачі певної інформації іншим особам – при наклепі, образі та ін.) Інформація передається у вербальній формі, тобто словесній (усній чи письмовій) формі за допомогою конкретних дій, значеннєвих жестів і рухів. Іноді має місце поєднання фізичних і інформаційних дій : погроза насильством при розбої, обман при шахрайському заволодінні майном[17].

Бездіяльність – пасивна форма суспільно небезпечної, протиправної поведінки особи. Кримінальна відповідальність за бездіяльність має обмежений характер і настає тільки за умови, що особа повинна була вчинити певні дії, які відвернули б заподіяння суспільно небезпечної шкоди, і могла їх учинити. Обов’язок учинення конкретних дій (зобов’язальність) випливає з різних джерел (підстав), які мають правовий характер; можливість учинити дію, яку особа повинна була виконати, вимагає наявності в неї у даній конкретній ситуації як об’єктивних, так і суб’єктивних умов (можливостей) для здійснення таких дій.

Усі ознаки складу злочину в теорії кримінального права умовно поділяють на обов’язкові та факультативні. Кількість обов’язкових ознак складу злочину в матеріальних і формальних складах різна.

До обов’язкових ознак об’єктивної сторони матеріального складу злочину. ми відносимо:

· суспільно небезпечне (злочинне) діяння (дія або бездіяльність) · суспільно небезпечні (злочинні ) наслідки

· причинний зв’язок між суспільно небезпечними наслідками і суспільно небезпечними діяннями.

Суспільно небезпечне діяння ми вже розглянули детальніше вище, розглянемо ще суспільно небезпечні наслідки.Суспільно небезпечні наслідки – це шкода (збитки), що заподіюються злочинним діянням об’єкту – суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або небезпека (загроза) заподіяння такої шкоди. Суспільно небезпечні наслідки залежно від характеру шкоди можуть бути поділенні на матеріальні й нематеріальні. До перших належить шкода майнова (наприклад у злочинах проти власності) й особиста (фізична) – при вбивствах, тілесних ушкодженнях, тощо; до других – шкода в політичній, організаційній, соціальній, моральній сферах.

Суспільно небезпечні наслідки (шкода або загроза заподіяння шкоди об’єктові) притаманні будь-якому злочину. проте в одних випадках вони зазначаються (описуються) у законі , а в інших – ні. Залежно від цього розрізняються злочини з матеріальним і формальним складом. для наявності перших потрібно не тільки вчинення злочину, а й настання зазначених у законі суспільно небезпечних наслідків[18].

Такий поділ злочинів відбиває специфіку опису в КК України об’єктивної сторони складу злочину. Це важливо і для встановлення моменту закінчення злочину : злочин з матеріальним складом визнається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, а з формальним складом – з моменту вчинення діяння. Суспільно небезпечні наслідки визначають суспільну небезпечність – матеріальну ознаку злочину. Вони мають важливе значення для криміналізації (декриміналізації) діяння, кваліфікації та розмежування суміжних злочинів, індивідуалізації кримінальної відповідальності й призначення покарання.

Що стосується обов’язкових ознак об’єктивної сторони формального складу злочину, то сюди відноситься лише суспільно небезпечне (злочинне) діяння.Факультативні ознаки об’єктивної сторони матеріального і формального складу злочинну є однаковими, це :

· місце вчинення злочину

· час вчинення злочину

· спосіб вчинення злочину

· знаряддя вчинення злочину

· засоби вчинення злочину

· обстановка вчинення злочину.

Усі ознаки, фактично притаманні злочину, як явищу реальної дійсності. Далеко не завжди вказується в законі як ознаки конкретного складу злочину, проте вони можуть набути значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину, якщо ці ознаки прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини Кримінального кодексу України або однозначно випливають з її змісту.

Об’єктивна сторона злочину – важлива передумова кримінальної відповідальності. Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, товариства і держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально-правові норми (ст. 1, 3, 7 і ін. ст. КК України ). Об’єктивна сторона злочину – своєрідна основа кримінальної відповідальності, без якої вона взагалі не існує[19].

Важливість об’єктивної сторони злочину для кримінальної відповідальності, у тому, що саме цей елемент складу злочину є фундаментом усієї конструкції складу злочину і кримінальної відповідальності, свідчить той факт, що в диспозиціях статей Особливої частини КК України частіше всього вказуються саме ознаки об’єктивної сторони злочину. Наприклад, у кримінальному законі завжди вказуються ознаки суспільно небезпечного діяння, без них неможлива жодна диспозиція якоїсь статті особливої частини, часто вказуються в кримінальному законі й інші ознаки об’єктивної сторони. Важливо відзначити, що не усі вони мають однакове кримінально-правове значення. Обов’язковим для всіх складів злочинів є суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність).