Жан маре

Кумирові французького екрана Жанові Маре (справжнє прізвище Віллен-Маре, 1913—1998) було призначене довге творче життя. Він знявся у десятках різноманітних і далеко не рівноцінних між собою фільмах. Актор завжди зображував шляхетного захисника слабких і скривджених («Граф Монте-Крісто», 1953 р.; «Капітан Фракас», 1961 р.; «Паризькі таємниці», 1962 р., і ін.). Його герой знався на вуличних бійках на шпагах, міг зістрибнути в центр киплячого смітника, знущальна галантність героя вбивала десятки супротивників. Чудовий плащ цього шляхетного дона Сезара, здавався сколотим у сотнях театральних двобоїв і перем'ятим у гардеробах незліченних студій».

Жан поль бельмондо

Жан Поль Бельмондо народився в 1933 р. Його однаково охоче знімають творці проблемних, інтелектуальних фільмів (наприклад, Жан Люк Годар, Франсуа Трюффо, Ален Рене), і постановники пригодницьких бойовиків і комедій. «Чудовий» (1973 р.), «Невиправний» (1975 р.), «Одинак» (1987 р.), «Ас із асів» (1982 р.) - назви фільмів говорять самі за себе. «Цей хлопець некрасивий, але в ньому щось є», - сказав про актора Жан Габен. Поєднуючи некрасивість і чарівність, Бельмондо скрізь непереборний, динамічний, відважний і шляхетний. Його секрет полягає в тому, що він здається гіршим, ніж є насправді, а у вирішальний момент доводить, чого саме герой Бельмондо насправді заслуговує.

Вивьен лі і лоренц оливьє

Ця пара знаменитих акторів являє собою сполучну ланку між 30-ми і 60-ми рр., між кінематографом Олександра Корди і «розсердженими». У фільмі «Полум'я над Англією» (1936 р.), продюсером якого був Корда, Вивьен Лі і Лоренс Оливье вперше зустрілися на знімальному майданчику. Згодом Оливьє і Лі ще раз знялися разом у фільмі Корди «Леді Гамільтон». Фільм знімався не в Англії, що вже вступила в війну, а в Америці. Там Вивьен Лі зіграла ще дві ролі, чим назавжди вписали своє ім'я в історію кіно, - Скарлетт О'Хара у «Віднесених вітром» (1939 р.), і Бланш Дюбуа в «Трамваї «Бажання» (1951 р.). Пізніше акторці часто пропонували ролі жінок витончених, але таких, які програли в життєвій сутичці.

Лоренс Оливьє блискуче грав у шекспірівських п'єсах. Його фільми вважаються прикрасою кінематографічної шекспіріани. Акторська майстерність зробила Оливьє привабливим для режисерів «вільного кіно». Своїм авторитетом він підтримав перші їхні роботи, зігравши Арчи Раїса в «Комедіанті» Т. Ричардсона. Картина звучала як поминальна молитва за «стару добру» Англію, проте її кращий актор довів, що вона і не думає здаватися. В 1970 р. Оливьє отримав титул пера і тепер офіційно іменується як «барон Оливье Брайтонський».

Класичне голівудське кіно

Широкоекранне кіно було зроблене для того, щоб відвернути глядачів від екранів телевізорів. Ця технологія розроблялася ще в 20-х рр., однак першою широкоекранною системою стала створена в 1952 р. «Синерама». Зображення знімалося на три плівки, після чого проектувалося на панорамний екран у супроводі стереозвуку. Студії стали випускати дорогі барвисті фільми-гіганти на біблійні («Бен-Гур» Вільяма Уайлера, 1959 р.) і історичні теми («Клеопатра» Джозефа Лео Манкевича, 1963 р.). Такі картини мали успіх у глядачів, однак вони не прижилися: виробництво фільмів було занадто дорогим і займало багато часу.

У 50-х рр. серед американських акторів з'явилися молоді яскраві таланти: Мерилін Монро, Елізабет Тейлор (народилася в 1932р.), Грегорі Пік (нині - Елдред Грегорі, народився в 1916 р.), Інгрід Бергман (1915—1982), Берт Ланкастер (1913—1994), Кьорк Дуглас, Марлон Брандо (нар. в 1924 р.), Джеймс Дін (1931 — 1955). 50-ті роки виявилися «останнім подихом» класичного голлівудського кіно. До кінця цього десятиліття практично всі студії втратили незалежність, увійшовши до складу більш великих міжнаціональних кінокомпаній.