3.3. Республіканська форма державного правління

в політичних системах світу

Республіка – це форма державного правління, коли вищу владу здійснюють представницькі органи, обрані народом (президент, парламент) або парламент, діючи від імені народу, обирає президента, формує уряд.

У сучасному світі не менше 150 держав (більше 3/4 держав від загальної кількості країн світу) є республіками. Хоча республіку, порівняно з монархією, слід визнати історично пізнішою формою правління, але вона існувала фактично упродовж майже усієї історії світової державності, ще з давньогрецьких та давньоримських часів.

Характерні риси республіканської форми правління:

– проголошено принцип суверенітету народу, який є основним джерелом влади;

– народ має право владу обирати, контролювати та змінювати;

– діє принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову;

– функціонують представницькі інститути влади: парламент, президент, місцеве самоврядування;

– влада формується в змагальній боротьбі між різними політичними силами, які діють в країні.

Варто наголосити, що зазначені риси мають загальний характер, вони виявляють себе різною мірою (деякі з них – навіть дуже невиразно) залежно від реальної політичної обстановки, що складається в державі, тобто від політичного режиму.

Розрізняють чотири основних форми республіканського правління: президентську, парламентарну, змішану, радянську (останню – як історичний прецедент). Критеріями класифікації при цьому є:

– спосіб обрання глави держави (на загальних виборах чи парламентом);

– процедура формування уряду (президентом чи фракцією¹⁰⁸ або коаліцією¹⁰⁹ фракцій, якій належить більшість місць у парламенті);

– підзвітність уряду (президентові чи парламентові);

– наявність чи відсутність відповідальності президента перед парламентом.

1. Президентська республіканська форма правління. Існує в Аргентині, Болівії, Бразилії, Венесуелі, Еквадорі, Колумбії, Мексиці, США, Туніс, Уругвай, Чилі та ін. Оголосили себе президентськими республіками чимало держав з числа колишніх республік Радянського Союзу: Азербайджан, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан.

Ознаки президентської форми правління:

– своєрідний дуалізм («дуалістична республіка»): наявність двох центрів влади – парламенту (законодавча влада) і президента (глави держави), який очолює виконавчу владу – самостійно призначає уряд (парламент дає на це лише формальну згоду) та керує ним (окрема посада прем’єр-міністра, як правило, відсутня);

– уряд не несе політичної відповідальності перед парламентом, він підзвітний саме президенту, і останній має повноваження відправити його у відставку;

– відсутність інституту контрасигнування щодо актів президента;

– президента обирають на прямих загальних (всенародних) виборах або спеціальною колегією вибірників (США);

– президент має право накладати вето на парламентські закони (проте існує процедура подолання президентського вето в парламенті, наприклад, у США 2/3 депутатів в обох палатах парламенту;

– президент не відповідальний перед парламентом, але й неправомочний його розпустити, проте відповідальний перед народом;

– президент не є суб’єктом законодавчої ініціативи;

– парламент наділений певними засобами контролю над виконавчою владою, він володіє правом імпічменту – усунення президента від посади.

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. Саме тут вперше у світовій практиці було засновано інститут влади президента. Першим президентом США у 1789–1796 рр. був Джордж Вашингтон (1732–1799). За час, що минув, у США вдалося створити демократичну систему «стримувань та противаг» між різними гілками влади.

До президентської влади в США належать такі інститути і структури:

1) Віце¹¹⁰-президент – друга особа після президента. Заміщає його в разі імпічменту, смерті, відставки або неспроможності виконувати свої обов’язки, є головою Сенату¹¹¹ (вища палата парламенту США – Конгресу¹¹²);

2) Кабінет Міністрів – складається з керівників департаментів і відомств, яких називають міністрами або секретарями. Він не має конституційного статусу, виконує тільки консультаційні функції, не видає жодних актів. Рішення, прийняті на засіданнях Кабінету. оформлюються як акти президента;

3) Виконавчий апарат президента, який включає: Раду національної безпеки, канцелярію Білого дому, бюро бюджету, раду економічних консультантів, дорадчий комітет при Президенті з питань урядової організації;

4) виконавчі агентства: національне управління трудових відносин, інформаційне агентство, агентство національної безпеки, національне агентство з аеронавтики та космосу, Центральне розвідувальне управління та ін.

Обирають президента США терміном на 4 роки непрямим голосуванням – колегією вибірників¹¹³.

Процедура імпічменту може бути застосована до президента США за обвинуваченням у державній зраді, хабарництві та в інших випадках «негідної поведінки». За історію цієї країни процедура імпічменту відбувалася тричі: у 1868 р. стосовно президента Ендрю Джонсона, у 1974 р. – стосовно Ричарда Ніксона і у 1998–1999 рр. – стосовно Білла Клінтона¹¹⁴.

Проблемність президентської форми правління:

– тенденція до авторитаризму, певні загрози надмірної централізації та узурпації влади, особливо в так званих суперпрезидентських республіках Латинської Америки (Венесуела, Болівія) чи Африки (Зімбабве, Конго, Уганда);

– потенційно можливе протистояння законодавчої та виконавчої влад;

– невиправдано велика роль у керівництві державою найближчого оточення президента.

Стримати розвиток подібних тенденцій здатні розвинута демократична культура громадян, активна та конструктивна політична опозиція, жорсткий правовий нагляд з боку судової влади.

2. Парламентарна республіканська форма правління. Існує в Греції, Естонії, Ізраїлі, Індії, Італії, Литві, Молдові, Словаччині, Туреччині, Угорщині, ФРН, Чехії, Швейцарії тощо.

Ознаки парламентарної форми правління:

– президент вважається главою держави, але реально верховенство належить парламентові – цей орган (або особлива колегія, сформована на основі парламенту) обирає самого президента;

– президент здійснює переважно представницькі функції (представляє державу у міжнародних правових відносинах, укладає угоди з іноземними державами, акредитує і приймає закордонних послів);

– фактично центральною фігурою державного життя є прем’єр-міністр, формально його призначає президент, але не на власний розсуд, а з представників партії чи коаліції, що має більшість місць у парламенті. Саме лідер парламентської більшості стає главою уряду, який діє упродовж терміну повноважень парламенту;

– без санкції прем’єр-міністра президент не може звільняти членів уряду з посади;

– відставка уряду у разі висловлення йому парламентом вотуму¹¹⁵ недовіри може тягти за собою розпуск парламенту (що є формальним правом президента) та призначення дострокових виборів;

– у разі видання президентом якихось указів, вони набувають сили лише після процедури¹¹⁶ контрасигнування прем’єр-міністром та/або профільним міністром.

Типовим прикладом парламентарної республіки є Німеччина. До початку ХХ ст. вона була імперією¹¹⁷. Після поразки у Першій світовій війні, у 1918 р., проголошена федеративною республікою у складі 18 земель. У сучасних територіальних межах держава існує з 3 жовтня 1990 р., коли до складу ФРН увійшла Німецька Демократична Республіка.

Повноваження федерального президента Німеччини охоплюють такі сфери:

– здійснює представницькі функції, укладає угоди з іншими державами;

– акредитує¹¹⁸ і приймає послів;

– призначає і звільняє федеральних суддів, чиновників, офіцерів та унтер-офіцерів¹¹⁹;

– призначає членів Федеральної рахункової палати за поданням її голови;

– здійснює (в окремих випадках) право помилування;

– перевіряє конституційність вступу у силу законів та обнародує їх;

– видає акти, які мають бути контрасигновані федеральним канцлером¹²⁰ або відповідним міністром (за винятком актів про звільнення канцлера і розпуск Бундестагу¹²¹);

– розпускає парламент,якщо він у рамках конституційної процедури не обере канцлера або відмовить йому у довірі;

– пропонує для обрання Бундестагом кандидатуру канцлера і призначає її у випадку обрання;

– за поданням канцлера призначає і звільняє федеральних міністрів.

Федеральний президент є главою держави, обирається терміном на 5 років Федеральними зборами, які складаються з депутатів Бундестагу і такої ж кількості делегатів, обраних на пропорційній основі парламентами земель¹²².

Для парламентарної республіки, коли уряд формує сам законодавчий орган, властива більша, ніж при президентській формі правління взаємодія гілок влади, проте це може створювати й певні труднощі.

Проблемність парламентарної форми правління:

– труднощі при формуванні парламентської більшості, що передбачає підчас непрості міжпартійні (міжфракційні) переговори при визначенні складу уряду;

– іноді нечисленні партійні фракції в парламенті можуть відігравати невиправдано велику роль, оскільки саме їхня участь може стати вирішальною при створенні більшості аби в ході ситуативного голосування. Це створює умови для політичної корупції¹²³;

– нестійкість партійних парламентських коаліцій, що зумовлює нестабільність уряду і самого парламенту – останній може бути розпущений президентом з ініціативи уряду.

3. Змішана республіканська форма правління¹²⁴. Характеризується поєднанням елементів президентської та парламентарної республік (з їх перевагами та недоліками), відповідно до чого має два варіанти: