- •Тема 1. Вступ до теорії політичних систем
- •1. 1. Поняття політичної системи та механізм її взаємодії з суспільством
- •1.2. Структура політичної системи
- •1.3. Функції та закономірності функціонування політичних систем
- •1.4. Типи політичних систем
- •Тема 2. Держава – головний інститут політичної системи
- •2.1. Поняття, сутність та ознаки держави
- •2.2. Основні теорії походження держави
- •2.3. Функції держави та система державних політико-правових інститутів
- •1) Внутрішні (здійснюються в межах даної держави):
- •2) Зовнішні функції (діяльність за межами державної території):
- •2.4. Правова, соціальна держава і громадянське суспільство
- •Тема 3. Форми державного правління в політичних системах світу
- •3.1. Поняття та структура форми держави
- •3.2. Монархічна форма державного правління в політичних системах світу
- •3.3. Республіканська форма державного правління
- •1) Президентсько-парламентарна (або напівпрезидентська);
- •2) Парламентарно-президентська (або напівпарламентарна).
- •1) За президентсько-парламентарної республіки:
- •2) За парламентарно-президентської республіки:
- •Тема 4. Форми державного устрою та державно-політичного режиму
- •4.1. Форми державного устрою: різновиди та світовий досвід
- •4.2. Типи державно-політичних режимів: теорія, історичні прецеденти,
- •Тема 5. Організація законодавчої влади в політичних системах країн світу
- •5.1. Місце парламенту в системі поділу влад та його функції
- •5.2. Структура парламентів
- •Тема 6. Політичні партії та партійні системи
- •1. Поняття політичної партії; ознаки; історичні витоки
- •2. Інституціоналізація та функції політичних партій
- •3. Структура політичних партій та їх типологія
- •4. Партійні системи: поняття і типи
- •(Терміни зазначені тільки в тих темах, де наведено їхнє походження та пояснення)
- •Тема 1. Вступ до теорії політичних систем
- •Тема 2. Держава – головний інститут політичної системи
- •Тема 3. Форми державного правління в політичних системах світу
- •Тема 4. Форми державного устрою та державно-політичного режиму
- •Тема 5. Організація законодавчої влади в політичних система світу
- •(Імена зазначені тільки в тих темах, де їх згадано вперше)
- •Тема 1. Вступ до теорії політичних систем
- •Тема 2. Держава – головний інститут політичної системи
- •Тема 3. Форми державного правління в політичних системах світу
- •Тема 4. Форми державного устрою та державно-політичного режиму
- •Тема 5. Організація законодавчої влади в політичних система світу
Тема 5. Організація законодавчої влади в політичних система світу
абат
аксіома
барон
васал
граф
дебати
декрет
денонсація
емісія
інтерпеляція
інтерпретація
квазісудовий
квестор
кнесет
компетенція
конституанта
лорд
маршал
меджліс
медіатор
номінативний
омбудсмен
паритетний
регламент
риксдаг
спікер
стортинг
фолькетинг
ПОКАЖЧИК ІМЕН УЧЕНИХ, ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ДІЯЧІВ
(Імена зазначені тільки в тих темах, де їх згадано вперше)
Тема 1. Вступ до теорії політичних систем
Алмонд Г.
Аристотель
Берталанфі Л.
Вебер М.
Верба С.
Дойч К.
Істон Д.
Мертон Р.
Парсонс Т.
Платон
Сократ
Фрáнко Ф.
Тема 2. Держава – головний інститут політичної системи
Августин А.
Аквінський Ф.
Бордо Ж.
Вербицький М.
Гегель Г.
Гоббс Т.
Гроцій Г.
Гумбольдт В.
Гумплович Л.
Дарвін Ч.
Дюринг Є.
Дюркгейм Е.
Енгельс Ф.
Кант І.
Каутський К.
Конфуцій
Ленін В.
Локк Дж.
Маркс К.
Марцелін
Макіавеллі Н.
Монтеск’є Ш.-Л.
Морган Л.
Падуанський М.
Петражицький Л.
Полібій
Прокопович Ф.
Руссо Ж.-Ж.
Спенсер Г.
Філмер Р.
Фрезер Ж.
Фрейд З.
Хомейні Р.
Цицерон М.
Чубинський П.
Штейн Л.
Шуман Р.
Тема 3. Форми державного правління в політичних системах світу
Вашингтон Дж.
Габсбурги
Джонсон Е.
Єлизавета ІІ
Іван IV (Грозний)
Карл Великий
Катерина ІІ
Клінтон Б.
Ніксон Р.
Павло І
Петро І
Пісистрат
Солон
Хрущов М.
Цезар Юлій
Тема 4. Форми державного устрою та державно-політичного режиму
Анаксагор
Арендт Х.
Барбер Б.
Бахрах П.
Бердяєв М.
Берк Е.
Берсельсон Б.
Бернштейн Е.
Бжезінський З.
Болівар С.
Гітлер А.
Джентілє Дж.
Даль Р.
Даунс Е.
Еммануїл ІІІ
Каддафі М.
Карсавін Л.
Ксенофан
Лазарсфельд П.
Лінкольн А.
Ліпсет С.
Мао Цзедун
Мор Т.
Муссоліні Б.
Ніязов С.
Осман
Пейтман К.
Піночет А.
Пол Пот
Роуз А.
Рузвельт Ф.
Самоса
Соловйов В.
Токвіль А.
Фрідріх К.
Хайєк Ф.
Хмельницький Б.
Хом’яков О.
Хусейн С.
Шумпетер Дж.
Тема 5. Організація законодавчої влади в політичних система світу
Людовик IX
Наполеон Б.
Орлик П.
Сієйєс Е.
1 [грец. systēma – утворення]
2 [< лат. conflictus – зіткнення, сутичка]
3 [< лат. іntegratio – відновлення, поповнення < intĕger – цілий]
4 [< лат. institūtum – установлення, лад, запроваджений порядок, звичай]
5 [< лат. subjectum – носій прав і обов’язків]; політичні суб’єкти – учасники політики, які безпосередньо реалізують свою волю, приймають рішення, впливають на хід подій (органи влади, політичні партії, організації, громадяни, соціальні групи тощо).
6 [лат. status – становище, стан, підвалини]
7 [франц. régime < лат. regimen < rego – правити, управляти]
8 [< грец. idea – вигляд, ідея і logos – поняття, слово, думка, розум, учення]; ідеологія – теоретично упорядкована сукупність політичних поглядів, переконань, уявлень, властивих соціальній групі, класові, політичній партії, суспільству, правлячому режимові.
9 [< лат. stabilis – стійкий, постійний]
10 [< грец. statos – стоячий, нерухомий]
11 [< грец. dynamis – сила] – рухливість, здатність змінюватися.
12 [< лат. antiquus – стародавній] – давній, той, що належить до давньогрецького або давньоримського суспільного ладу, культури.
13 [грец. polis – місто, держава, країна]
14 [< лат. objectus – предмет]
15 [< грец. monos – один, єдиний і archos (archōn) – вождь < archē – початок, влада]
16 [< грец. tyrannos – тиран]
17 [< грец. aristos – найкращий і kratos – сила, влада, панування]
18 [< грец. oligos – малий, невеликий, нечисленний]
19 [< грец. plutos – багатство; tymos – ціни]
20 [< грец. dēmos – народ]
21 [< грец. ochlos – натовп, юрба]
22 [< грец. kritērion – засіб судження] – основна ознака (ознаки), мірило для визначення, оцінки, класифікації чого-небудь.
23 [нім. Priorität < лат. prior – перший] – переважне значення чогось.
24 Місцем народження демократії, що відома в конкретних формах з історичних джерел, було місто-держава Афіни VI ст. до н.е. Центральним політичним інститутом були народні Збори (5–6 тис. учасників) – вільні громадяни чоловічої статі. Питання вирішувалися простою більшістю голосів. Як правило, керівних осіб не обирали, а визначали шляхом жеребкування, позаяк вважалося, що кожен громадянин здатен і зобов’язаний брати участь в державному управлінні. Це було способом здійснення ідеї колективної відповідальності за стан справ у полісі. Прав політичної участі не мали жінки, раби і метеки ([< metoikos – переселенець] – чужоземці, а також раби, відпущені на волю. Метеками могли бути й багаті рабовласники, власники ремісничих майстерень торговці).
25 [< лат. distributivus < distribuere – розділяти, розчленовувати]
26 [< лат. constitutio – устрій, будова, установлення]
27 [< лат. communicatio – зв’язок]
28 [< франц. conversion < лат. converto – повертати, перетворювати]
29 [< лат. officialis – посадовий] – той, що здійснюється з дотриманням усіх правил, формальностей.
30 [< лат. declaratio – прояв, вислів < declāro – заявляти, сповіщати, проголошувати]
31 [< лат. publicus – суспільний, відкритий] – влада, яка управляє суспільними процесами.
32 [< лат. articulo – розчленовую, розбірливо вимовляю]
33 [< лат. aggregatio – нагромадження, зосередження]
34 [< лат. universalis – загальний]
35 [< лат. jus, juris – право]
36 [< лат. sanctio – постанова]; санкціонований – затверджений, визнаний законним, правильним.
37 [< лат. criminālis, criminōsus – злочинний < crimen – обвинувачення, провина, злочин]
38 [< лат. corporatio – звя’зок]; корпоративний – відособлений, вузькогруповий, той, що належить до якоїсь окремої спілки, об’єднання.
39 [< франц. anomie – відсутність закону, організації < грец. a – без і nomos – закон] – відсутність чіткої системи соціальних норм, руйнування єдності культури, дезорганізація політичного життя.
40 [< лат. relativus – відносний]
41 [< лат. oppositio – протиставлення] – політичні сили, які протидіють владі або іншим силам всередині якоїсь організації (напр., в парламенті).
42 [< лат. cognitio – пізнання]
43 [< грец. axios – цінний]
44 [< грец. psychē – душа]
45 [< грец. empeiria – досвід]
46 [< лат. classis – розряд, група і facere – робити] – розподіл чого-небудь за «класами» згідно з об’єктивно наявними ознаками.
47 [< грец. patriarchēs – родоначальник < patēr (patros) – батько і archē – влада]
48 [< франц. autouritaire – владний < лат. auctoritas – влада, вплив < auctor – засновник, творець (автор) і < грец. autos – сам]; авторитарний політичний режим пов’язаний з зосередженням політичної влади в руках однієї особа (хоча би й виборної) або групи осіб, які вдаються недемократичних, насильницьких методів здійсненя владди.
49 [< франц. totalitaire < лат. totalis – весь, цілий]; тоталітарний політичний режим пов’язаний з зосередженням влади в руках однієї політичної сили (партії), ліквідацією демократичних свобод і прав людини, репресіями тощо.
50 [< франц. participation – участь, співучасть, причетність]
51 [грец. autonomia – самостійність, незалежність < autos – сам і nomos – закон]
52 [< франц. mobilisation < лат. mobilis – рухливий]
53 [< лат. legitimus – законний < lex, legis – закон]
54 [< грец. hieros – святий, божественний і archē – влада] – у нерелігійному значенні – розміщення частин або елементів цілого в певному порядку від найвищого до найнижчого.
55 [< грец. makros – довгий, великий]
56 [< лат. respublica < res – справа, обставина і publĭca – суспільна, громадська, всенародна]
57 [< франц. élite – найкраще, добірне < лат. electum – вибирати, обирати] – загальна назва політичної верхівки суспільства, передбачається, що це його найкращі представники.
58 [англ. lobbi, букв. – кулуари] – групи осіб або певні організації, які представляють інтереси тих чи інших структур, соціальних груп і намагаються їх задовольнити шляхом впливу на рішення законодавчих органів або чиновників.
59 [< грец. mesos – середній, серединний]
60 [< франц. regional < лат. regionalis – обласний]; регіональний – місцевий, територіально обмежений.
61 [< франц. municipal – муніципальний < лат. municeps – земляк]; муніципальні органи влади – органи місцевого самоврядування.
62 [< лат. administratio – управління, розпорядження]
63 [< франц. bureaucratie, букв. – панування бюрократії < bureau – канцелярія, контора (робоче місце) і грец. kratos – влада]; бюрократія (бюрократизм) – система управління чиновницьких структур, розгалуженість та ієрархічність якої часто призводить до затримок у вирішенні нагальних питань.
64 [< грец. mikros – малий]
65 [лат. referendum – усе те, що має бути повідомлене < refert – має значення] – всенародне голосування (опитування), яке проводиться з якогось важливого питання державного, суспільного значення.
66 [< лат. functio – виконання, звершення]
67 [< лат. optimus – найкращий]
68 [< лат. determinare – визначати, обмежувати]
69 [< лат. dominatio – панування, влада]
70 [< лат. co.., com.., con… – префікс, що означає об’єднання, спільність, і relatio – відношення] – співвідносні, взаємозумовлені зв’язки між елементами системи, коли зміни в одних викликають зміни в інших.
71 [< лат. pluralis – множинний, різноманітний < plus – більше]
72 [франц. alternative < лат. alter – один з двох, інший]; альтернатива – вибір (іноді як необхідність) між двома можливостями.
73 [< грец. monopolia < monos – один, єдиний і pōleō – продаю] – виключне право на що-небудь, особливе становище кого-небудь, яке надає переваги проти інших.
74 [< франц. souveraineté – верховна влада < souverain < лат. superanus – правитель] – незалежність держави від інших держав у внутрішній і зовнішній політиці.
75 [< лат. foederatio – союз, об’єднання ]; федерація – одна з основних (поряд з унітарною) форм державного устрою.
76 [< лат. populus – народ]; популісти звертаються передовсім до широких народних мас, намагаючись їх переконати в можливості швидкого й простого розв’язання складних соціально-економічних проблем.
77 [< франц. aventure, букв. – пригода < лат. – відбуватися, траплятися]; для авантюрної поведінки характерний нерозумний ризик, безпринципність заради досягнення легкого успіху, тимчасової вигоди.
78 [< лат. rationalis – розумний < ratio – розум]
79 [< нім. Kapital, франц., англ. capital < лат. capitalis – головний < caput, capĭtis – голова, столиця]
80 [< лат. communis – спільний, загальний]
81 Індустрія [лат. industria – діяльність, старанність, працьовитість] – велика фабрично-заводська промисловість з машинними технологіями виробництва, ознака промислово розвинутих країн.
82 Мусульманин [перс. <muslimān < араб. muslim < áslama] – людина, яка сповідує мусульманство (іслам). У сучасному світі за різними даними налічується 800–900 млн мусульман. До найбільш економічно розвинутих мусульманських країн належать Об’єднані Арабські Емірати, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія.
83 Іслам [< араб. islām < salama – підкоритися (волі Аллаха)] – букв. «покірність», «відданість Богу». Одна із світових релігій (поряд з буддизмом та християнством). П’ять головних правил ісламу: 1) сповідування віри та визнання Магомета (570/571–632) пророком; 2) п’ятиразова щоденна молитва; 3) дотримання посту; 4) матеріальні пожертви на користь бідних; 5) паломництво – особисте поклоніння святим місцям.
84 [< лат. fundamentum – основа] – релігійні напрями, що наполягають на суворому й неухильному виконання всіх традиційних приписів релігії, відкидаючи будь-які спроби непрямого (двозначного) тлумачення священних текстів.
85 Фашизм [< італ. fascismo < fascio – в’язка хмизу; пучок] – різновид ідеології й політичного режиму, оснований на практиці державного терору, знищенні демократичних прав і свобод, національній та расовій ненависті. (Терор [лат. terror – страх, жах]; раса [франц. race < лат. rasus – чистий, вискоблений] – велика група людства, що характеризується спільністю походження та спадкових ознак (напр., «європеоїдна», «негроїдна», «монголоїдна»; расизм [франц. rasism] – антигуманістична теорія, згідно з якою людство поділяється на «вищі» та «нижчі» раси).
86 Нацизм [нім. Nazismus, скор. < Nationalsozialist – націонал-соціаліст] – назва німецького варіанта фашизму. Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (NSDAP) прийшла до влади в Німеччині після перемоги на парламентських виборах 1933 р.
87 Термін походить від імені Франциско Фрáнко Баомонде (1892–1975) – генерал, правитель Іспанії, «вождь нації» – каудильйо [ісп. caudillo – проводир, ватажок]). Прийшов до влади внаслідок громадянської війни 1936–1939 рр. У лютому 1936 р. на виборах в Іспанії перемогли партії Народного фронту (соціалісти, комуністи, анархісти, ліберали). У вересні 1936 р. проти «республіканців» виступили «націоналісти» – військові, яких невдовзі очолив Франко. З боку «республіканців», яким допомагали інтернаціональні бригади «лівих сил» з усього світу, це була боротьба «проти сил фашизму й реакції», тоді як прибічники Франко, за підтримки Німеччини та Італії, проголосили «хрестовий похід проти червоних орд». Правління Франко до 1960 р. характеризувалося відвертою диктатурою: йому належала вся повнота законодавчої і виконавчої влади. Період 1960–1975 рр. був позначений демократизацією політичних інститутів та лібералізацією економіки. (Диктатура [лат. dictatūra < dictare – часто говорити, повторювати, наказувати] – нічим не обмежена, не заборонена ніякими законами влада, основана на насиллі. У Стародавньому Римі, де зародилося поняття політичної диктатури, на відміну від пізніших історичних епох, її розуміли як тимчасовий режим сильної одноосібної влади, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для прийняття рішучих заходів, спрямованих на виведення країни з кризового стану (політичного, економічного тощо)).
1 [< лат. humanitas – людство, людяність] – науки про суспільство і людину (на відміну від природничих і технічних).
2 [< лат. aspectus – погляд, вигляд]
3 Назва походить від імені творця теорії марксизму німецького вченого-економіста, громадсько-політичного діяча Карла Маркса (1818–1883).
4 [< франц. solidarité < лат. solidus – твердий] – одностайність, спільність інтересів та відповідальності.
5 [< грец. pragma – справа, дія] – діяльність, спрямована передовсім на досягнення практичного результату, вигоди.
6 [фрвнц. fragment <лат. fragmentum – уламок, шматок]
7 [лат. ex… – із-, ви- – частина складних слів, що означає вихід, вилучення чогось]
8 [франц. enclave < лат. inclavo – зачиняти на ключ]
9 [< лат. cessio, cessiōnis – поступка, передача]
10 [англ. shelf, букв. уступ] – прибережна, затоплена морем частина суходолу (материка).
11 [< грец. ethnikos – племінний, народний < ethnos – плем’я, народ і лат. natio – народ < nasci – народжуватися]; етноси, нації, народи – стійкі спільноти людей, що історично склалися на певній території і об’єднані спільною мовою, походженням, культурою, побутом, релігією тощо.
12 [< ісп. mulato – смаглявий < muwállat – нащадок від арабського батька та іноплемінної матері] – нащадки від шлюбу європейців з неграми.
13 [< франц. métus < ісп. mestizo < лат. moxtus – змішаний] – нащадки від шлюбу представників різних рас; в Америці – нащадки від шлюбу європейців з індіанцями.
14 [< praeambulus – той, що передує] – юр. вступна частина якого-небудь важливого документа (законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо), у якій викладено обставини чи підстави його проголошення, а також вступні пояснення про предмет обговорення.
15 [< лат. attributum – надавати, уділяти, приписувати] – істотна, невід’ємна властивість (частина) предмета або явища.
16 Ідею створення наднаціонального об’єднання європейських держав вперше озвучив 9 травня 1950 р. міністр іноземних справ Франції Роберт Шуман. Зараз цей день відзначають як День Європи. У 1951 р. було підписано договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі (Франція, ФРН, Бельгія, Голландія, Люксембург, Італія). У 1957 р. укладено Римський договір про створення Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського економічного співтовариства. У 1973 р. до Європейського Союзу увійшли Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981 р. – Греція, у 1986 р. – Іспанія та Португалія. Кількість учасників ЄС продовжує зростати і на 2013 р. досягла 28 країн. ЄС спирається на співпрацю у трьох основних напрямах: 1) створення митного союзу, валютного союзу та єдиного ринку; 2) спільна зовнішня політика та політика безпеки; 3) співробітництво у сфері внутрішніх справ та юстиції.
17 [італ. valuta < лат. valere – мати силу, коштувати] – платіжний засіб, грошова одиниця.
18 Їх не можна було обміняти на валюти інших держав; [< франц. conversion < лат. conversion – перетворення, зміна]
19 [< лат. receptio – прийняття]
20 [< середньолат. identicus – однаковий < idem – той самий]
21 [< грец. chartion – зменш. < chartēs – папір] – назва деяких документів, декларацій.
22 [< лат. praecedens (praecedentis) – той, що передує] – у юридичному значенні рішення суду, ухвалене стосовно певної справи, що є обов’язковим під час розгляду подібних справ у майбутньому.
23 [< лат. doctrina – учення < doctor – учитель]
24 [< грец. Theos – Бог і logos – вчення]
25 [< грец. kyriakē (oikia), букв. – Божий дім]
26 [араб. islām – покірність (волі Бога – Аллаха)]
27 [< лат. Vaticanus – назва одного із пагорбів у Римі на березі р. Тибр] – теократична держава, утворена в 1929 р. і розміщена в Римі на пагорбі Монте-Ватикано.
28 [< франц. catholicisme < грец. katholikos – загальний, вселенський] – один з основних і найпоширеніший різновид християнства.
29 [< франц. residence < лат. residens – той, що залишається на місці] – місце постійного перебування уряду, глави держави або осіб, що посідають високі адміністративні посади.
30 [лат. papa < грец. pappas – батько]; першим почав називати себе «папою» римський єпископ Марцелін (296–304). Він запозичив цей титул зі Сходу («грецького світу»), де відповідним чином звертаються до єпископів. Звідси й православне «батюшка».
31 [< лат. clericalis – церковний]
32 [араб. Āiatullā(h) – відзначений Аллахом (Богом)] – у мусульман-шиїтів (шиїзм [< араб. ši’a – група прибічників] – один з двох, поряд з сунізмом, напрям в ісламі) – найвищий титул духовного діяча.
33 [< лат. patrimonialis – спадковий < patrimonium – спадщина < pater – батько]
34 [< лат. conventio – угода, договір]
35 [лат. civīlis – гідний, вихований, громадянський]
36 Зовнішні обставини, які існують поза безпосереднім впливом на них людської свідомості.
37 Назва походить від прізвища англійського ученого Чарльза Дарвіна (1809–1882), основоположника учення про еволюційний розвиток органічного світу, природну боротьбу між біологічними видами та усередині видів, унаслідок чого виживають найсильніші та найбільш пристосовані до змін особини.
38 [< лат. sacer – священний]; сакралізація – наділення людей, інших істот, предметів, явищ природи та суспільного життя надприродними, священними (іноді навіть містичними) ознаками і властивостями.
39 [грец. charisma – милість, Божий дар] – особливе обдаровання, інтелектуальна, духовна та ін. винятковість особистості, завдяки яким вона користується надзвичайною популярністю, викликає захват, глибоку повагу тощо.
40 [лат. incestum < in – не і castus – пристойний] – статевий зв'язок або шлюб між найближчими родичами (батьками і дітьми, братами і сестрами тощо).
41 [< франц. conception < лат. conceptio – сприйняття < conceptus – думка, уявлення, поняття] – система поглядів, розуміння певних явищ, процесів, набір доказів під час побудови наукової теорії.
42 [< грец. dēmos – народ і graphō – пишу] – процеси, пов’язані із змінами в населенні щодо його кількості, складу, відтворення, місця проживання та переміщення.
43 [< грец. monos – один і gamos – шлюб] – форма шлюбу, при якій чоловік має одну дружину, а жінка – одного чоловіка.
44 [< лат. legalis – законний < lex, legis – закон]
45 [< лат. mora – уповільнення, затримка] – відстрочення виконання певних обов’язків чи дій, установлена спеціальними актами державної влади на певний період або до закінчення якихось надзвичайних подій (стихійного лиха, війни).
46 [англ. – budget, букв. – торба, гаманець] – заплановане грошове вираження очікуваних доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці, підприємства, установи, окремої родини, особи на певний період.
47 [< лат. absolutus – необмежений, довершений]
48 [< лат. usurpatio – опанування, заволодіння < usurpo – захоплювати, заволодівати]; узурпація – незаконне захоплення влади або привласнення чиїхось прав.
49 Одним із засновників теорії народного суверенітету був французький мислитель-енциклопедист Жан-Жак Руссо (1712–1778). Суспільно-політичний смисл народного суверенітету, писав Руссо, полягає в тому, щоб відновити природну свободу (природні права) людини шляхом створення колективного і морального тіла – суспільного «Я», тобто Республіки. Суспільний договір (Конституція) вимагає від громадян неухильного дотримання законів, але народ як суверен «стоїть вище судді і закону». Народний суверенітет – це верховне право народу на організований витвір будь-яких, корисних для нього, форм влади і закону.
50 [лат. veto – забороняю]; право вето – заборона (припинення) головою держави або верховним органом державної влади введення в дію рішення (закону чи постанови) законодавчого органу (парламенту або однієї з його палат). В Італії існує процедура скасування закону у вигляді так званого «народного вето», яка може бути здійснена шляхом референдуму за ініціативою півмільйона виборців або п’яти обласних рад. Вето означає також право будь-кого з п’яти постійних членів Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (Велика Британія, Китай, Росія, США, Франція), згідно з ст. 27 ООН, заблокувати рішення цього органу відмовою у його підтримці.
51 [англ. impeachment] – особливий порядок притягнення до відповідальності та усунення з посади найвищих посадових осіб (як правило, президентів).
52 Загальна теорія держави і права / за ред. В.В. Копейчикова. – К.: ЮРінком, 1997. – С. 91
53 [нім. Parlament, англ. parliament, франц. parlement < франц. parle – говорити < пізньолат. parabolare – говорити алегоріями, притчами]
54 [< лат. praesidens, praesidentis – той, що сидить попереду, головує]
55 [< лат. jurisdictio < jus, juris – право і dico – говорити, сказати] – правова сфера або територія, на яку поширюються повноваження кого- або чого-небудь.
56 [нім. Prokuratur < лат. procurator – управитель < procurare – піклуватися, керувати] – державний орган, що здійснює нагляд за точним виконанням законів, має право порушувати кримінальні справи (відкривати кримінальні провадження), підтримувати звинувачення в суді, представляти державні інтереси на судовому процесі тощо.
57 [< лат. praesumptio < praesumo – передбачаю] – припущення, яке визнається достовірним, поки не буде доведене протилежне; презумпція невинуватості – юридичний принцип правосуддя, згідно з яким людину вважають невинною, доти, доки її винність не буде доведена в суді відповідно до чинного законодавства.
58 [франц. mair < лат. major – старший] – особа, яка очолює місцеві органи самоврядування. В Україні, за ст. 140 Конституції, відповідні посади обіймає «сільський, селищний, міський голова».
59 [франц. garantie < garant – поручитель] – забезпечення, запорука в чому-небудь. Дати гарантію – взяти на себе відповідальність за виконання певних зобов’язань, забезпечити їх виконання.
60 [< лат. imperativus – наказовий, владний < impĕro – наказую] – категорична вимога, наказ, обов’язок.
61 [< лат. liberalis – вільний]; ліберальна ідеологія – система соціально-економічних та політичних поглядів, яка захищає природні права та свободи особи, приватну власність, демократію, громадянське суспільство, вільну конкуренцію, ратує за договірний характер відносин між людиною та державою. Економічні погляди класичного лібералізму ґрунтуються на принципі максимального обмеження втручання держави в економічну діяльність.
62 [< нім. Staat – держава < лат. status – становище, стан, підвалини]
63 [< грец. dialektikē – мистецтво вести бесіду]; діалектика – теорія й метод пізнання явищ дійсності в їхньому розвитку та саморусі, наука про універсальні зв’язки, найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення. Г.-В.-Ф. Гегель сформулював три основних закони діалектики: закон єдності й боротьби протилежностей; закон переходу кількості в якість; закон заперечення заперечень.
64 [< лат. socialis – громадський, суспільний, товариський]; політична соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж його життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить; залучення людини до участі в політичних процесах. Результатом П.с. є формування політичної культури особистості.
65 [лат. concurrentia – змагання, суперництво < concurro – збігатися, зіштовхуватися, вступати в бій]
66 [< англ. design – проектувати, конструювати]
67 Сморгунов Л.В. Сравнительная политология : учебник для вузов. Стандарты третьего поколения. – СПб.: Питер, 2012. – С. 275.
68 Там же. – С. 274.
69 [< грец. despoteia – необмежена влада < despotēs – повелитель, володар]
70 В історію Стародавньої Греції ввійшов Пісистрат – представник однієї з заможних родин в Афінах. Після реформ, проведених афінським державним діячем Солоном, з якого, за висловом Аристотеля, «почалася демократія» (було встановлено розмір земельної власності, необхідний для набуття політичних громадянських прав), Пісистрат незаконно захопив владу в свої руки, встановивши одноосібне правління – тиранію (538–527 до н.е. ) Проте він не скасував Солонові реформи і загалом зумів пристосувати свою владу до тодішніх демократичних тенденцій ([< Tendenz < tendere – прагнути] – напрям розвитку якого-небудь явища).
71 [cortés < corte – королівський двір]; Генеральні кортеси – сучасна назва парламенту Королівства Іспанії.
72 [< польс. szlachta, szlachic < чес. šlechtic < давньонім. Slaht – рід, порода]; шляхта – служилий стан, дворянство, дрібні та середні феодали у середньовічній Польщі, які за військову службу отримували від короля у власність землю і утворювали нижню палату («посольську зборню») Сейму – двопалатного парламенту.
73 [польс. sejm – букв. з’їзд]; сьогодні таку назву має нижня палата парламенту Республіки Польща.
74 Від імені імператора Карла Великого (768–814).
75 З 2 червня 1953 р. (день коронації) і до сьогодні британський трон займає королева Єлизавета ІІ (Єлизавета Олександра Марія Віндзор, нар. 21 квітня 1926 р.). Вона – 42-й монарх Великої Британії і 6-та королева. У британських офіційних документах і доктринальних творах інститут монарха часто називають «корона».
76 [тур. sultan < араб. sultân – володар]
77 [араб. ‘amīr – повелитель] – іст. титул правителя Афганістану (1826–1926 рр.) і Бухари (1747–1920 рр.).
78 [нім. Herzog] – іст. у давніх германців – воєначальник, військовий ватажок племені.
79 Від конунг [старосканд. konungr – ватажок]
80 [перс. šāh – володар]
81 Від переінакшеної в російській мові назви титулу римських і візантійських імператорів «цезар, кесар» [< лат. Caesar – Цезар Гай (Кай) Юлій (102/100–44 до н.е.) – давньоримський політичний і військовий діяч, імператор]. Уперше в Росії титул «цар» в 1547 р. прийняв («вінчався на царство» за особливим церковним обрядом) Іван IV Васильович (Грозний) (1530–1584), у 1533–1547 рр. – великий князь Московський.
82 [< лат. generalis загальний, спільний < genus, generis – рід ] і [лат. guberrnator < guberrnare – правити]
83 Гольцов А.Г. Геополітика та політична географія : підручник. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – С. 207, 212.
84 Як не дивно, але не існує точних даних про кількість держав у світі. Одні дослідники наводять відомості про 191 державу (Сморгунов Л.В. Сравнительная политология . – С. 276), інші зазначають, що «на сучасній політичній карті вже 195 незалежних держав» (Гольцов А.Г. Геополітика та політична географія. – С. 123), треті – що «на початок 2012 р. в світі нараховувалося 223 країни» (Орлова Т.В. Сучасна політична історія країн світу : навч. посіб. – К.: Знання, 2013. – С. 7). Одна з причин таких розбіжностей та, що не всі території, які проголошують себе державами, отримують визнання з боку світового співтовариства і набувають реального суверенітету. До прикладу, Палестина визнана близько 100 державами світу, але й досі не існує як суверенна держава.
85 Повна назва – Об’єднане Королівство Великої Британії і Північної Ірландії. Відлік сучасної держави починається з 1707 р., коли парламенти Англії і Шотландії уклали угоду про об’єднання.
86 Другу половину ХХ ст. можна назвати часом «зникнення монархій»: вони були ліквідовані в різний спосіб (конституційним шляхом або під час державних переворотів чи внаслідок революцій) в Албанії, Афганістані, Болгарії, В’єтнамі, Єгипті, Ефіопії, Італії, Індії, Ірані, Іраку, Кенії, Лівії, Нігерії, Пакистані, Румунії тощо.
87 До 1993 р., за історичною традицією, андорці виплачували своїм сюзеренам [франц. suzerain, букв. – верховний] щорічну данину: 960 франків – президенту Франції, а єпископу Урхельському – 460 песет, 12 головок сиру, 12 каплунів, 12 куріпок, 12 окороків. Зараз формальними главами держави залишаються князі-співправителі, яких в Андоррі представляють намісники – «вігьє». Законодавчий орган в країні – однопалатна Генеральна Рада, яка обирає прем’єр-міністра, а той формує уряд – Виконавчу Раду. Офіційно голову уряду на 4-річний термін повноважень затверджують князі-співправителі.
88 [< франц. modernisation – оновлення]; суспільна модернізація – зміни, удосконалення в суспільних відносинах, які відповідають вимогам сучасності.
89 Гольцов А.Г. Геополітика та політична географія. – С. 208
90 Кардинал [< cardinalis – головний] – другий після папи римського духовний сан у католицькій церкві.
91 [лат. conclave – замкнена кімната]; склад конклаву призначає ще за свого життя папа римський для обрання наступника після своєї смерті або на випадок добровільного зречення папського престолу.
92 [< лат. nominalis – який стосується імені] – той, що не виконує дій, які випливають з його назви.
93 [< грец. mantion – плащ < лат. mantellum – покривало, плащ] – широкий довгий одяг у вигляді плаща, який одягають поверх іншого одягу монархи, духовні особи, судді, члени наукових товариств тощо.
94 [< грец. skēptron – жезл]
95 [< нім. Protestantismus < protestans, protestantis – той, що прилюдно доводить]; протестантизм – один з головних напрямів християнства (поряд з католицизмом і православ’ям). Виник унаслідок Реформації XVI ст. як опозиційний рух до римо-католицької церкви. Об’єднує численні самостійні течії, церкви та секти (лютеранство, кальвінізм, англіканську церкву, баптистів, адвентистів та ін.).
96 [Anglican Church < середньолат. Anglicanus – англійський і Church – церква] – державна церква Англії, яка виникла в XVI ст. під час Реформації. У 16 країнах існують формально самостійні англіканські церкви. З 1867 р. вони об’єднані в Англіканський союз церков.
97 [< грець. presbyteros – старший, старійшина]; пресвітеріанство – течія в кальвінізмі, що постала в період Реформації в Шотландії та Англії. Культ максимально спрощений, відправа складається з проповіді, спільної молитви, псалмів (релігійних пісень). Керівники пресвітеріанських громад (священики) – пастор і пресвітери обираються мирянами.
98 Австрійську систему ще називають габсбурзькою – за назвою династії Габсбургів (нім. Habsburger), яка була однією з наймогутніших династій Європи упродовж ХІІІ – поч. ХІХ ст. спочатку в Австрії, а потім у багатонаціональній Австро-Угорській імперії (до 1918 р.).
99 Новим імператором Росії став її син – Павло І (1796–1801). Між ним і матір’ю завжди були ворожі стосунки, тому Павло заходився діяти наперекір усьому, що свого часу зробила Катерина. Отож зовсім не дивним було його бажання надалі «убезпечити Росію» від жіночого правління. XVIII ст. російської історії називали «бабий век»: за 71 рік, що минув після смерті царя Петра І (у 1725 р.) до смерті Катерини ІІ (1796 р.), жінки перебували на російському престолі 66 років.
100 [< лат. regens, regentis – правитель]
101 Цит. за: Кириченко В.М. Політичні системи світу : кредитно-модульний курс : навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2013. – С. 78.
102 [< франц. octroyer – дарувати]; напр., октруйована конституція – яку надає (дарує) монарх без участі парламенту або конституція, яку надає своїй колонії метрополія. (Колонія [лат. colonia – поселення < cоlo – вирощую, проживаю] – країна або край, що втратили самостійність і перебувають під пануванням чужоземної держави; метрополія [грец. mētropolis < mēter – мати і polis – місто] – у Стародавній Греції так називалися міста-держави (поліси) щодо заснованих ними в інших землях поселень. У пізніший час – держави-імперії, які володіли колоніями).
103 Стосовно форми державного правління слушно використовувати саме цей термін, на відміну від прикметника «парламентський», який характеризує діяльність власне парламенту.
104 [франц. premier ministre, букв. – перший міністр < лат. primus – передній, перший і minister – слуга < minor – менший]
105 [лат. contrasignatura, букв. – зустрічний підпис < contra – проти і signare – позначати, засвідчувати печаткою]. Доречно зауважити, що інститут контрасигнування актів глави держави є важливою складовою державно-правової практики й країн з парламентарною або змішаною республіканською формою правління (про неї йтиметься далі). Тут він не обов’язково пов’язаний з відсутністю у глави держави відповідних владних повноважень, сфера застосування контрасигнування торкається лише обмеженого колом актів президента. Так, статтею 106 Конституції України, у якій по пунктах перераховано повноваження Президента України, контрасигнування (підписи прем’єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання) передбачено лише стосовно 13 пунктів із 31: укладення міжнародних договорів, визнання іноземних держав, оголошення надзвичайного стану тощо. Сучасна політико-правова наука трактує контрасигнування як інститут, що забезпечує гарантії проти зловживань повноваженнями з боку обох сторін, що ставлять свої підписи, або лише як свідчення законності видання акта глави держави, його відповідність вимогам Конституції.
106 Цит. за: Кириченко В.М. Політичні системи світу. – С. 49.
107 Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи країн світу : навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 86.
108 [< франц. fraction < лат. fractio – розламую] – організована група (частина) депутатів – представників якої-небудь партії – у парламенті чи органах місцевого самоврядування.
109 [< лат. coalitio – союз] – об’єднання представників політичних партій (фракцій та позафракційних депутатів) у парламенті з метою створення спільного уряду, узгодженого голосування тощо.
110 [лат. vice – замість]
111 [< лат. senates < senex – старий]
112 [нім. Kongress < лат. congressus – зустріч, збори]
113 У березні-червні кожного високосного року відбуваються первинні вибори (праймериз), на яких населення голосує за претендентів у кандидати на посаду президента. Кандидатури переможців у липні-серпні затверджують національні партійні з’їзди. У перший вівторок після першого понеділка листопада виборці обирають колегію вибірників. У кожному штаті обирається стільки вибірників, скільки від нього обрано депутатів (Палата представників) і сенаторів до Конгресу, а також 3 вибірники від федерального округу Колумбія (у ньому знаходиться столиця – м. Вашингтон). У підсумку колегія нараховує 538 осіб (435+100+3).
114 Розслідування обставин за законопроектом про імпічмент здійснює Палата представників Конгресу США, а остаточне рішення приймає Сенат не менше як 2/3 голосів сенаторів при головуванні голови Верховного Суду.. Е. Джонсон та Б. Клінтон пройшли повну процедуру розслідування, але ніхто з них не був відправлений у відставку. Р. Ніксон підлягав процедурі імпічменту, але сам подав у відставку ще до розгляду відповідного законопроекту.
115 [лат. votum – бажання, воля, думка, голос]; у конституційно-юридичному значенні – прийняте голосуванням рішення певного колегіального органу (парламенту) про ставлення до владних структур чи посадових осіб, оцінка їхньої діяльності.
116 [< лат. procedere – просувати] – офіційно встановлений порядок дій під час обговорення, здійснення, оформлення чого-небудь.
117 У ХІХ ст. Німеччина являла собою об’єднання роздрібнених німецьких земель-держав (34 монархії і 4 вільних міста: Гамбург, Бремен, Любек, Франкфурт-на-Майні) – так званий Німецький Союз (з 1815 р.). У ньому постійно вели боротьбу за першість Пруссія і Австрія. Зрештою у1867 р. перемогла Пруссія і утворила Північнонімецький союз: 22 монархії і 3 вільних міста. Конституція 1871 р. проголосила Німецьку (Прусську) імперію, яка проіснувала до 1918 р. на чолі з кайзером [нім. Kaiser < грец. kaisar < лат. Caesar – Цезар] (імператором) – ним був король Пруссії.
118 [< лат. accredere – довіряти]; акредитувати – призначати кого-небудь дипломатичним представником (послом) в іноземній державі.
119 [нім. Unteroffizier < unter – нижчий і Offizier – офіцер < франц. officier < лат. officium – служба, посада] – звання молодшого командного складу.
120 [нім. Kanzler < лат. cancellarius – писар, начальник канцелярії] – у ФРН – голова уряду (прем’єр-міністр). У Німеччині 1871–1945 рр. мав назву рейхсканцлер [нім. Reich – держава, імперія]. У Великобританії канцлер державної скарбниці – міністр фінансів.
121 [нім. Bundestag < Bund – союзі Tag – день] – нижня палата парламенту ФРН (662 депутати), обирається прямими виборами терміном на 4 роки; приймає закони, які потім направляються до верхньої палати – Бундесрату (68 депутатів, яких призначають уряди земель пропорційно кількості населення – від 3 до 6). Якщо Бундесрат схвалює закон, то він набуває сили.
122 Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи країн світу. – С. 125–126.
123 [< лат. corruptio – підкуп]
124 Зазначений термін, як правило, не зустрічається в конституційному законодавстві, але набув поширення в політичному та науковому середовищі.
125 [< arbĭtror – мати свою думку, оцінювати] – «третейський суддя», який виконує посередницьку функцію примирення між конфліктуючими сторонами.
126 Імпічмент – це доволі тривалий і складний процес, адже йдеться про припинення повноважень глави держави, і має виникнути повне переконання у необхідності такого кроку. Ось як його регламентує ст. 111 Конституції України. Підстави для імпічменту виникають у разі вчинення президентом України державної зради або іншого злочину. Усунення президента з поста ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (450 депутатів, тобто не менше як 226). Парламент створює тимчасову слідчу комісію у складі спеціального прокурора і спеціальних слідчих. Висновки й пропозиції комісія подає на розгляд Верховної Ради. Остання, за наявності підстав, не менш як 2/3 від її конституційного складу (300 депутатів) приймає рішення про звинувачення президента. Після цього справу перевіряє Конституційний Суд України, який формулює висновки щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи, а також свої висновки надає парламенту Верховний Суд – про те, що діяння, у яких обвинувачується президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховна Рада не менше як 3/4 від її конституційного складу (338 депутатів) приймає рішення про усунення президента України з поста в порядку імпічменту.
127 [лат. prаerogativа – перевага, виняткове право]
128 [< лат. qvot – скільки] – частка, норма чого-небудь.
129 Подібне визначення можна було застосувати до України з січня 2006 р. до жовтня 2010 р., коли діяли зміни до Конституції, внесені Законом № 2222-IV від 8 грудня 2004 р. У зазначений період Україна була парламентарно-президентською республікою. 1 жовтня Конституційний Суд України ухвалив рішення про неконституційність Закону від 08.12.2004 «Про внесення змін до Конституції України» і поновив дію Конституції в редакції від 28.06.1996 р., за якою форма правління в Україні відповідає президентсько-парламентарній республіці.
130 Розпуск Сейму тягне за собою одночасне припинення повноважень і вищої палати – Сенату. У Франції верхня палата також має назву Сенат, у Росії – Рада («Совет») Федерації, а парламент у цілому – Федеральні Збори («Собрание»).
131 Керівник соціалістичної революції в Росії і теоретик радянського ладу В.І. Ленін ще у 1920 р. в праці «Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі» наголошував: «Жодне важливе політичне або організаційне питання не вирішується жодною державною установою в нашій республіці без керівних вказівок Цека (Центрального комітету. – В.С.) партії» (Ленин В.И. Полное собрание сочинений – Т. 41. – С. 30–31).
132 За часів партійного керівництва М.С. Хрущовим (1953–1964 рр.) посада називалася «Перший секретар ЦК КПРС». У 1959–1964 рр. Хрущов також займав посаду Голови Ради Міністрів СРСР.
133 Кандидатуру майбутнього Генерального секретаря визначали на закритому засідання Політичного бюро (вузький колегіальний орган партійного керівництва) ЦК КПРС, потім затверджували на пленумі ([лат. plenum – повне] – засідання членів виборного органу певної організації в повному складі) ЦК КПРС. За даними всесоюзного перепису населення на січень 1979 р. в СРСР проживало 262,4 млн громадян. Кількість членів КПРС в останній період її існування (на рубежі 1980–90-х рр.) становила приблизно 19 млн, тобто трохи більше 7 % від усього населення країни. Виходило, що представник саме цих 7 % автоматично ставав керівником усієї 260-мільйонної держави.
134 [лат. provincia – провінція] – іст. у Стародавньому Римі – завойована територія за межами Італії, якою керував римський намісник.
135 [франц. canton – округ] – існують у Франції, Бельгії, Швейцарії.
136 [< франц. unitaire < лат. unītus – об’єднаний]
137 [< франц. dépression < depressio – пригнічення, придушення, знесилення]; депресивні території – регіони країни, у яких спостерігається тривалий застій, спад у господарському, соціальному, культурному житті.
138 [< нім. nivellieren – вирівнювати] – стирати індивідуальні відмінності, особливості.
139 [< лат. extremus – крайній]; екстремізм – схильність до крайніх поглядів, заходів, напр., до політичного терору.
140 [< separatus – окремий, особливий]; сепаратизм – прагнення до відокремлення, відособлення (напр., виходу якоїсь території зі складу держави).
141 Це питання нерідко є предметом гострих суперечок і навіть конфліктів між державною владою і владою автономії (напр., між Ізраїлем та Палестинською автономією, яка вважає себе державою і добивається незалежності).
142 Так, у Китайській Народній Республіці існує 5 автономних районів, 30 автономних округів і 124 автономних повіти, які, відповідно до ст. 6 Конституції КНР, «є районами національної автономії» (цит. за: Кириченко В.М. Політичні системи світу. – С. 58).
143 Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи світу. – С. 163.
144 АРК має свій представницький орган (Верховну Раду АРК), Раду міністрів та Конституцію, яку затверджує Верховна Рада України. АРК здійснює нормативне регулювання з питань: сільського господарства і лісів; громадських робіт; містобудування, закладів культури, санітарної і лікарняної служб та ін. (ст. 137 України). До відома Автономної Республіки Крим, зокрема, належить (ст. 138):
– призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК;
– організація та проведення місцевих референдумів;
– управління майном, що належить АРК;
– розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК;
– забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в АРК;
– ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її районах тощо.
Нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України (ст. 135). Правосуддя в Республіці здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України (ст. 136). В АРК діє Представництво Президента України (ст. 139).
145 Бельгія виникла як унітарна держава в 1830 р., але в 1988–1993 рр. стала федерацією. Основною причиною цього вважають суперечності між двома мовними групами: фламандською (58 % населення) та французькою (41 %). Тепер федеративна країна складається із 6 суб’єктів: три регіони – Фландрія, Валлонія, Брюссель, а також три культурно-мовні комуни, які не збігаються з територіями регіонів – фламандськомовна, франкомовна, німецькомовна.
146 У складі США 50 штатів, є ще федеральний округ Колумбія, де розташована столиця країни місто Вашингтон, але він не є суб’єктом федерації.
147 На території майбутнього штату Віргінія у 1607 р. виникло перше постійне поселення європейців (переважно англійців) – форт Джеймстаун. До кінця XVII ст. в Північній Америці вже утворилося 13 колоній – майбутніх штатів, у 1781 р. вони ратифікували «Статті Конфедерації». У 1787 р. конституційним конвентом було прийнято Конституцію США. (Форт [< лат. fortis – сильний] – велике замкнуте укріплення, яке може вести кругову оборону; ратифікація [< лат. ratus – затверджений і < лат. ficatio < facio – роблю] – схвалення, затвердження, як правило вищим державним органом, міжнародного договору; конвент [< лат. conventus – збори, засідання]).
148 Алабама, Міссісіпі, Теннессі, Кентуки та ін.
149 Зараз це території 12 штатів: власне Луїзіана, а також Монтана, Вайомінг, Північна Дакота, Південна Дакота, Небраска та ін.
150 Каліфорнія, Нью-Мексико, Невада, Юта, Колорадо, Аризона.
151 [< лат. annectere – приєднувати < annecto – прив’язую]
152 [< лат. modificare – установлювати міру, дотримуватися міри < modus – міра і facĕre – робити, здійснювати]; модифікування – напрямлена зміна властивостей об’єктів.
153 До 1947 р. на Балканах існувала унітарна держава – Королівство Югославія. Замість нього було утворено федеративну державу – Федеративну Народну Республіку Югославію (згодом перейменовану на Соціалістичну Федеративну Республіку Югославію) у складі 6 республік: Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Македонія, Боснія і Герцеговина. Після розпаду в 90-х рр. ХХ ст. СФРЮ, з квітня 1992 р. існувала Союзна Республіка Югославія (СРЮ – «Мала Югославія») у складі лише Сербії та Чорногорії. Остання у 2006 р. проголосила незалежність, тож «Мала Югославія» розпалась. Нині Республіка Сербська тяжіє до федерації Боснії і Герцеговини.
154 «Боліваріанською республікою» Венесуела називається на честь Симона Болівара (1783–1830) – найвизначнішого керівника національно-визвольного руху народів Латинської Америки проти іспанського панування. Сам він був креолом [франц. créole < ісп. criollo] – нащадком одного із знатних іспанських родів, які осіли в загарбаних Іспанією колоніях. З Венесуели визвольний рух перекинувся в Колумбію, Перу, Чилі та інші колонії. До 1826 р. під владою донедавна величезної Іспанської імперії у Новому світі залишилися тільки Куба та Пуерто-Ріко.
155 (Сморгунов Л.В. Сравнительная политология . – С. 313.
156 [< лат. dualis – двоїстий, подвійний]; дуалізм – двоїстість, роздвоєність; у сусп.-політ. значенні – «двовладдя».
157 Такий курс американська влада запровадила в 30-х рр. ХХ ст. з метою виходу з глибокої економічної депресії. Політика отримала назву «новий курс» президента Франкліна Рузвельта (1933–1945 рр.)
158 [< лат. subsidium – допомога, підтримка]
159 [франц. bicamérism < bicameral – двопалатний]
160 Двопалатні парламенти існують і в деяких унітарно-децентралізованих державах, напр., в Іспанії та Італії, однак більшість науковців вважають, що цього недостатньо, аби називати ці держави «федераціями» чи навіть «напівфедераціями», оскільки в них відсутня особлива правова система суб’єктів, що притаманне федераціям.
161 З цього правила є винятки: Бельгія, Венесуела, Канада, Малайзія, Нігерія тощо.
162 Іноді суб’єкти федерації можуть мати власні збройні та поліцейські формування, проте вони діють в загальній системі федеральних збройних сил.
163 Конституція Індії містить додаток із списку 18 основних регіональних мов, що офіційно вживаються в діловодстві. Офіційна двомовність властива й деяким унітарним державам (у Білорусі – білоруська та російська мови, у Казахстані – казахська та російська). Поняття «регіональні мови або мови меншин України» з’явилося і в українському державному праві – в ст. 7 Закону України «Про засади державної мовної політики» (№ 5029-VI від 3 липня 2012 р.). До таких мов віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька. польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька (усього – 18). Регіональна мова або мова національної меншини використовується на відповідній території України (де кількість осіб – носіїв такої мови – становить 10 % і більше чисельності її населення) в роботі місцевих органів державної влади, органів АРК та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах тощо.
164 [< лат. secessio < secedo – відокремлююся]; іст. – у Стародавньому Римі – демонстративний вихід плебеїв ([лат. plebejus < plebs – чернь] – вільне, але політично безправне населення) у 494, 449 рр. до н.е. зі складу римської громади й покидання міста.
165 Історичними винятками з цього правила були СРСР (у складі 15 союзних Радянських Соціалістичних Республік, які сьогодні є самостійними державами: Азербайджанської, Білоруської, Вірменської, Грузинської, Естонської, Казахської, Киргизької, Латвійської, Литовської, Молдавської, Російської, Таджицької, Туркменської, Узбецької, Української) та Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, до складу якої входили Боснія, Герцеговина, Македонія, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія. Ст. 72 Конституції Союзу Радянських Соціалістичних республік стверджувала: «За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР». Проте за тодішніх умов тотального ідеологічного контролю не те, що практична реалізація зазначеного права, а навіть саме обговорення цього питання прирівнювалося до антирадянської діяльності, яка підлягала кримінальному покаранню.
166 Це принципове правило в історії також мало винятки. Так, коли у 1945 р. на міждержавній конференції у м. Сан-Франциско (США) представники 51 країни проголосили створення Організації Об’єднаних Націй, то її учасниками-засновниками, крім Радянського Союзу в цілому, стали (за наполяганням СРСР) також УРСР (Україна) та БРСР (Білорусія) як території – суб’єкти федерації, що зазнали найтяжчих економічних та людських втрат від фашистської окупації.
167 У Росії найскладніший з усіх країн світу адміністративно-територіальний устрій: 21 республіка, 9 країв, 4 округи, 46 областей, 1 автономна область, 2 міста федерального значення.
168 [< лат. confoederatio – спілка, обєднання]
169 4 липня 1776 р. було прийнято «Декларацію незалежності», яка проголосила незалежність американських штатів від Англії. У березні 1789 р. вступила в дію прийнята у вересні 1787 р. Конституція США, після її ратифікації конвентами 9 штатів.
170 [< пізньолат. unio – єдність]
171 У 1569 р. під владою спільного короля (польського) об’єдналися Польща та Литва, які проголосили утворення Речі Посполитої [польс. Rzecz Pospolita < respublĭca]. Проте фактично це була федерація, оскільки мала спільну державну територію та вищий орган влади – Сейм. Проіснувала до 1795 р.. Зовнішні ознаки персональної унії мали відносини між Українською козацькою державою – Гетьманщиною та Російським царством після того, як у1654 р. Військо Запорозьке на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким визнало царя своїм протектором [лат. protector – охоронець, захисник], увійшло «під його високу руку». Проте Б. Хмельницький наголошував на державному суверенітеті України, вважав себе повновладним правителем і був проти появи в Гетьманщині управлінських органів царської влади. Фактично це була не персональна унія, а воєнно-політичний договір двох держав.
172 [< франц. subordination < лат. sub – під і ordino – призначаю, керую] – система службової підлеглості молодшого старшим.
173 Конституція Швейцарії від 1999 р. досить чітко відбиває цю тенденцію, оскільки називається «Федеральна Конституція Швейцарської Конфедерації». У цій назві – і констатація теперішнього факту: федеративного устрою держави, і данина історії, коли Швейцарія існувала ще на конфедеративних умовах. Держава зберігає офіційну назву «Швейцарська конфедерація», хоча жоден із суб’єктів Конфедерації – 43 кантонів – не має права виходу із її складу.
174 Угоду про створення СНД було укладено грудня 1991 р. в резиденції білоруського уряду Віскулі (Біловезька пуща) керівниками Білорусі, Росії та України. 21 грудня 1991 р. в тодішній столиці Казахстану м. Алма-Ата глави 11 суверенних держав – колишніх республік СРСР – прийняли протокол до Угоди про створення СНД, за яким до складу Співдружності увійшли: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. Крім того, було підписано декларацію, якою підтверджувалася рівноправність учасників нового утворення, бажання співпраці в економічній сфері, гарантії виконання зобов’язань колишнього СРСР. Зазначалося також, що СНД не є ні державою, ні наддержавним утворенням. 9 грудня 1993 р. до СНД приєдналася Грузія.
На теренах СНД відбуваються подальші інтеграційні процеси, переважно на економічній, торговельній та гуманітарній основах. У квітні 1996 р. РФ та Білорусь уклали договір про створення Співтовариства, а 8 грудня 1999 р. – Союзної держави Росії та Білорусії. У 1997–1999 рр. сформувалося об’єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). У жовтні 2000 р. створене Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС: РФ, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан). На початку 2003 р. виник проект під назвою Єдиний економічний простір (РФ, Білорус, Казахстан), у межах якого реалізовано давню угоду про Митний союз (1995 р.).
175 [< середньолат. imperium – царство, наказ, веління < impĕro – наказую, володарюю, управляю]
176 Назва походить від імені засновника імперії султана Османа (1259–1326).
177 [< лат. expansio – розширення, поширення] – політ. – політика, спрямована на економічне й політичне поневолення інших країн, розширення сфери впливу, захоплення чужих територій.
178[< лат. persona – особа]
179 Авторство належить філософу, що став одним з ідеологів італійського фашизму, Дж. Джентіле.
180 Національна фашистська партія в Італії була створена в листопаді 1921 р. У 1922 р. фашисти здійснили похід на Рим, внаслідок чого попередній уряд пішов у відставку, і король Еммануїл ІІІ запропонував посаду прем’єр-міністра Б. Муссоліні. З терміном «тоталітаризм» не слід плутати категорію «тотальність», якою філософи почали оперували задовго до появи тоталітарних режимів. Німецький філософ Іммануїл (Еммануїл) Кант (1724–1804) включив «тотальність» до своєї таблиці категорій як «множину розглядається як єдність». Ще давньогрецькі філософи аналізували єдність «окремого» і «загального»: Ксенофан казав, що «все єдине», а Анаксагор – що «у всьому є частина всього». На цю традицію спиралась пізніша філософія, зокрема російська: центральною категорією філософії В. Соловйова була «всеєдність», О. Хом’яков використовував поняття «соборність», Л. Карсавін – «багатоєдність», М. Бердяєв – «моноплюралізм» тощо (Кізіма В.В. Тотальність // Політологічний енциклопедичний словник / упоряд. В.П. Горбатенко. – 2-ге вид., доп. і перероб. – 2004. – С. 664). Ідеологи тоталітарних режимів намагалися використати ці філософські категорії для обґрунтування практики всебічного «панування цілого над частиною».
181 Месіанізм, месіанство [< Месія – давньоєвр. māšīah – помазаний] – віра в пришестя Месії, спасителя.
182 Подібні ситуації називають ідеократією [< грец. idea – вигляд, ідея і < kratos – влада] – букв. «влада ідеї».
183Утопія [< грец. u – ні, немає і topos – місце, букв. «місце, яке ніде не існує» або «найкраще місце»]. Термін набув поширення завдяки твору англійського філософа-гуманіста і державного діяча Томаса Мора (1477/78–1535) «De optimo reipublicae statu deqve nova ipsŭla Utopia» («Про найкращий устрій республіки, або Новий острів Утопія») (1516 р.). Автор зобразив «ідеальний» суспільно-політичний лад на вигаданому ним острові Утопія.
184 Політичний вождізм – це специфічний різновид політичного лідерства, тип владних відносин між особою і групою (спільнотою), оснований на особистій відданості людині, яка володіє верховною владою.
185 [< грец. сanōn – правило, норма] – реліг. – зарахування церквою тієї чи іншої особи до лику святих; перен. – перетворення якого-небудь правила на обов’язкове, тобто все сказане і зроблене «вождем» зводять до рівня обов’язкових для виконання настанов, закону діяльності.
186 [< лат. cultus – поклоніння]
187 [< пізньолат. repressio – придушення] – насильство з боку влади з метою збереження встановленого порядку в державі. Ханна Арендт у своєму дослідженні «Походження тоталітаризму» звертала увагу на «фундаментальну відмінність сучасних диктатур від усіх тираній минулого» - це те, що «терор використовується вже не як засіб знищення і залякування супротивників, а як інструмент управління цілковито покірними масами людей».
188 [< нім. Zensur < лат. censura – суворе міркування < censere – оцінювати ] – контроль офіційної (світської або духовної) влади за змістом, випуском та розповсюдженням друкованої продукції, творів сценічного, образотворчого та кіномистецтва, щоб не допустити чи обмежити поширення ідей, інформації, що визнані владою небажаними або шкідливими.
189 [франц. misticisme < грец. misticos – таємничий]
190 [лат. propaganda – те, що підлягає розповсюдженню] – діяльність, спрямована на поширення та роз’яснення ідей, учень, поглядів, знань тощо з метою формування певного світогляду, уявлень, настроїв, впливу на поведінку людей.
191 [< лат. agitatio – приведення в рух, спонукання, збудження] – поширення політичних ідей і гасел серед населення, заклики до участі в конкретних подіях, процесах тощо.
192 [< франц. manipulation < лат. manipŭlus – жменя (маніпул – військове з’єднання) < manus – рука] – букв. різні дії руками; перен. – махінації, шахрайські витівки; у сусп.-політ. практиці – засоби ідеологічного і духовного впливу передусім на масову свідомість. Фактично означає обман людей, популізм.
193 [< лат. conformis – однаковий за формою, подібний, відповідний]; конформізм – пристосуванство, пасивне сприйняття чужих правил і норм поведінки, переконань тощо, некритичне ставлення до «визнаних авторитетів» – добровільно або під тиском зовнішніх умов, усупереч власним переконанням.
194 [< франц. loyal < лат. legalis – законний]; лояльний – букв. той, який дотримується закону (іноді тільки формально), перен. – який коректно, доброзичливо ставиться до когось або до чогось.
195 [франц. revanche – помста, відплата]
196 [< лат. frustratio – невдача < frustra – даремно] – одна з форм психологічного стресу, стан тривоги, відчуття безвиході та відчаю через крах надій, зрив планів, намірів.
197 [< лат. marginalis < margo, marginis – край, межа – той, що знаходиться на межі, узбіччі]; політична маргінальність – стан індивіда, соціальної групи, який характеризується втратою належності до будь-якої культури, зневаження морально-етичних норм та суспільних цінностей і т. ін.
198 Поділ політичних сил (партій), ідеологій на «ліві» та «праві» бере початок з періоду Великої Французької революції 1789–1794 рр. У залі засідань Національної Асамблеї (парламенту Франції) праворуч від головуючого розташовувалися консервативно налаштовані депутати (прихильники монархії), ліворуч – радикали ([< лат. radicalis – корінний < radix – корінь] – прибічники крайніх поглядів, готові до рішучих змін), які обстоювали республіканські ідеали буржуазної демократії, а центральні місця займали помірковані.
199 Мао Цзедун (1893–1976) – китайський державний і політичний діяч («великий керманич»), ідеолог «марксизму по-китайськи», з 1954 р. – голова Китайської Народної Республіки (проголошена у 1949 р.). Розробив концепцію «нової демократії», згідно з якою у відсталих країнах можливе встановлення «демократичної диктатури народу» як форми диктатури пролетаріату. З 1958 р. комуністично-партійне керівництво Китаю з метою прискорити будівництво комунізму здійснювало авантюрну політику «трьох червоних знамен»: «великий стрибок уперед», «народні комуни» та «велика культурна революція» (1966–1976 рр.), що призвело до тотального одержавлення економіки, значних людських і культурних втрат.
200 Зараз – Королівство Камбоджа у Південно-Східній Азії.
201 Пол Пот (1925–1998) – Генеральний секретар Комуністичної партії Кампучії (1963–1979), прем’єр-міністр Кампучії (1976–1979). Справжнє ім’я – Салор Сар. З 1976 р. використовував псевдонім «Пол Пот», що походить від французького «politique potentielle» («політика можливого»). Лідер «червоних кхмерів» (так неофіційно називалася одна з течій аграрного типу в комуністичному русі Камбоджі; кхмери, камбоджійці – основна національність країни (99%)), що прийшли до влади в квітні 1975 р. Здійснював геноцид власного народу. Правління супроводжувалося масовими репресіями й голодом.
202 Поділ Кореї на Північну та Південну виник у 1948 р. під впливом відповідно СРСР та США. У 1950–1953 рр. між обома Кореями тривала громадянська війна, яка завершилася перемир’ям (мирний договір не підписаний до цього часу).
203 [нім. Proletariat < лат. proletarius – незаможний громадянин]
204 Через це подібний варіант тоталітаризму називають «тоталітарно-егалітарним» ([франц. égalitaire < égalité – рівність]).
205Експлуатація [франц. exploitation < exploiter – використовувати, працювати] – привласнення одними людьми (власниками засобів виробництва) продуктів праці інших людей.
206 Буржуазія [франц. bourgeoisie < bourg – місто] – у середньовічну добу – мешканці міст у країнах Європи; загальна назва багатих людей, великих промислових підприємців-капіталістів.
207 [< лат. dissidens, dissidentis – незгодний] – той, хто не погоджується з панівною ідеологією, борець проти недемократичних порядків за дотримання людських і громадянських прав і свобод.
208 У СРСР у 30-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. за звинуваченнями в контрреволюційній та антидержавній діяльності було засуджено 3.778.234 особи, з них 786.098 розстріляно. У Китаї за період так званої «культурної революції (1966–1976 рр.), яка по суті була політикою «казарменого комунізму», за офіційною китайською статистикою, було репресовано 121 млн осіб. (У числі головних жертв була інтелігенція, зокрема викладачі вищих навчальних закладів). У 1960–70-х рр. у країнах «третього світу» Азії, Африки, Америки набули поширення антизахідні, антимодернізаторські настрої, почала утверджуватися ідея зверхності стародавніх цивілізацій. Це була реакція на домінування європоцентризму, коли «західне» вважалося синонімом розвиненості, а «східне» – відсталості. Подібні патріотичні, але архаїчні настрої доповнювалися своєрідним (вульгарним) тлумаченням марксизму, який обґрунтовує боротьбу проти буржуазного ладу. Так, у Кампучії за часів Пол Пота було знищено (за різними оцінками) від 1 до 3 млн людей, скасовано приватну власність, гроші, ліквідовано систему освіти та медичної допомоги. Прибічники диктатора – «червоні кхмери» нищили технічне обладнання, виселяли міських жителів у сільську місцевість: за офіційною настановою – «щоб нейтралізувати політичну та військову опозицію, яка існує в містах».
209 Тому італійський фашизм отримав назву «корпоративний».
210 [< італ. duce – вождь < лат. dux, ducis – вождь < ducere – вести]
211 Б. Муссоліні втратив реальну владу в Італії у липні 1943 р., а у квітні 1945 р. був страчений італійськими патріотами з підрозділів антифашистського Руху Опору.
212 [< франц. collaboration – співпраця < лат. collaborare – співпрацювати]; колабораціоніст – букв. зрадник, запроданець.
213 [нім. Führer – вождь]
214 [< лат. militaris – військовий]
215 СС – назва штурмових загонів, яка походила від емблеми у вигляді двох блискавок, схожих на латинську літеру S – «SS»; СД – абревіатура назви служби державної безпеки; гестапо [нім. Gestapo, скор. < Geheime Staatspolizei] – таємна державна поліція, яку міжнародний військовий трибунал (суд) у м. Нюрнбергг (листопад 1945 – жовтень 1946 рр.) визнав злочинною організацією.
216 [нім. Genozid < грец. genos – рід і лат. caedo – убиваю ]. Геноцид означав терор проти людей, що належать до певних етносів, незалежно від їх поведінки (тобто з правового боку невинних). На відміну від Німеччини, в СРСР влада ніколи не визнавала, що чинить репресії проти невинних, навіть тоді, як репресувала членів родин «ворогів народу».
217 [< лат. falsificare – підробляти]
218 [< лат. pater – батько] – форма здійснення влади, за якою правитель ототожнюється з батьком великої патріархальної родини, котрий «по-батьківськи» піклується про своїх підлеглих, а ті, своєю чергою, зобов’язані відповідати «синівською» відданістю та слухняністю.
219 До теократичних держав належить і Ватикан, але політична функція папи римського недостатньо виражена, тому вважати її типовим авторитаризмом немає достатніх підстав.
220 [< ісп. junta – зібрання, об’єднання] – у негат. – угруповання осіб, що організовують змову з метою захоплення державної влади та встановлення диктатури (військовий переворот).
221 Муаммар Каддафі (1942–2011) був незмінним керівником Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії («держави мас» – «народної прямої демократії») упродовж 42 років (1969–2011 рр.). З 1978 р. і до кінця життя (жовтень 2011 р.), коли був убитий в ході революційних подій, він носив єдиний офіційний титул «Братський Вождь і Лідер Революції», носив звання полковника і формально не входив до жодного офіційного органу влади Лівійської Джамахірії. Режим Каддафі можна вважати напівтоталітарним: у країні не існувало ні парламенту у звичному розумінні, ні політичних партій, ні конституції, ні референдумів: усе це визнавалося «знаряддям зневаження суверенної волі мас», «фальсифікацією демократії», «диктаторським знаряддям правління» тощо. Хоча він і був прибічником соціалістичного ладу, але створив власну «третю світову теорію», яку виклав у широко пропагованій за його життя «Зеленій книзі». Відповідно до неї у Лівії було проголошено побудову «справжнього соціалістичного суспільства на основі принципів ісламу», а лівійський «експеримент» оголошувався «альтернативою капіталістичному матеріалізму та комуністичному атеїзму».
222 Колишній президент Туркменістану Саппармурат Ніязов запровадив нові назви місяців: напр., вересень отримав назву «рухнаме» (на честь «головної книги туркменів», яку написав особисто президент, основні її положення громадяни змушені були завчати напам’ять), січень – «туркменбаші» («батько туркменів» (так називався титул, який носив президент) та ін. Теперішня влада Туркменістану поступові усуває «нововедення» Ніязова.
223 Віче – народні збори в давньоруських містах. Найбільшу владу мало в м. Новгород. Віче вирішувало питання війни і миру, вибирало вищих посадових осіб, запрошувало князя на певних умовах тощо. Однак часто вічем керували бояри (заможні городяни), які зосереджували в своїх руках виконавчу владу. У 1477 р., в період політичного об’єднання Північно-Східних руських земель, Новгород було приєднано до Московського великого князівства. Вічевий лад у Новгороді скасовано, а вічевий дзвін – символ колишньої незалежної республіки, який скликав городян на загальні збори, – вивезений до Москви.
224 У 1581 р. країна була проголошена суверенною республікою, а в 1648 р. Іспанія остаточно визнала незалежність Нідерландів.
225 В ході революції був період особливо кривавого терору – якобінської диктатури, що тривав з червня 1793 р. до липня 1784 р.
226 Так, ст. 5 Конституції України проголошує: «Україна є республікою. Носієм суверенітеті і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
227 [< лат. tolerans – терплячий < tolĕro – терпіти, зносити]
228 [< лат. compromissum – угода, згода] – угода, досягнута за допомогою обопільних поступок. якою сторони можуть бути не завжди задоволені.
229 [лат. consensus – згода] – як правило. повна згода щодо спірного питання, якої досягають у результаті перемовин та компромісів.
230 Зокрема, про це йдеться в ст. 37 Конституції України.
231 [< orthodoxos – правовірний] – той, що неухильно дотримується принципів якогось учення, світогляду.
232 [< англ. behaviorism < behavior – поведінка] – напрям у політології (насамперед в американській), який головним предметом свого дослідження розглядає політичну поведінку громадян. Найбільш активно розвивався в 40–60-х рр. ХХ ст.
233 [< грец. poly – багато і archē – початок, влада] – букв., багатовладдя.
234 Її ще називають «теорією політичних дифузій та дисперсій» (дифузія [< лат. diffusio – поширення], дисперсія [< лат. dispersio – розсіяння].
235 У зарубіжній політології, особливо англомовній, замість «суб’єкт», як правило, вживається термін «актор».
236 (Сморгунов Л.В. Сравнительная политология . – С. 286–287.
237 [< лат. interpretari – тлумачити, пояснювати]
238 Так, у статтях 147 та 150 Конституції України зазначено, що Конституційний Суд України: 1) вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів АРК Конституції України; 2) дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених Конституцією, рішення Конституційного Суду є обов’язковими на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
239 Спочатку парламенти виконували функції нагляду за тим, як урядовці витрачають державні кошти, зібрані з населення у вигляді податків. Згодом вони здобули право участі у прийнятті рішень вже на стадії планування таких витрат. У Франції за правління Людовика ІХ (1226–1270) парламент виконував функцію верховної судової палати, яка розглядала найтяжчі злочини (розбій, вбивство, фальшування грошей). Пізніше «парламентами» у Франції називали (аж до кінця XVIII ст.) вищі провінційні суди.
В Англії перший парламент був скликаний у 1258 р. як загальна рада баронів при королеві. (У Західній Європі в середньовічну добу баронами називали васалів короля або могутнього феодала – [франц. baron старонім. baro – вільний; воїн], [франц. vassal < лат. vassus – слуга]). Але рис дійсно представницького органу англійський парламент набув у 1265 р., коли до його складу увійшли, крім баронів, по чотири лицарі кожного графства та по два представники від великих міст. У 1352 р. парламент було поділена на дві палати: верхню – «палату лордів» (духовна та світська земельна аристократія) та нижню – «палату громад» (виборні представники міст і графств). (Лорд [англ. lord < halford – охоронець, захисник хліба < half – хліб і weird – варта, охорона]; граф [нім. Graf < давньоверхньонім. grāvio, grāvo – ватажок]. Навіть в умовах абсолютної монархії, що сформувалася в Англії у XV–XVI ст., парламент мав право встановлювати податки, звертатися до монарха з проханням видати певний закон. Знаменитий законопроект «Білль про права», прийнятий як закон у 1689 р., закріпив принцип верховенства парламенту – він здобув виняткове право приймати і скасовувати закони, визначати склад і чисельність армії тощо. У XVIII ст. за більшістю в англійському парламенті закріпилося право формувати Кабінет міністрів (замість Таємної ради, яку призначав король для виконання функцій уряду). Як наслідок – в Англії утвердилася конституційна монархія.
У Росії в період правління царя Івана IV Грозного, в 1549 р., виник станово-представницький орган – Земський собор. До його складу входили бояри, єпископи, столичне дворянство, міська верхівка. Собори вирішували важливі державні справи: зовнішньої політики, фінансів, податків тощо. З 20-х рр. XVII ст., по мірі зміцнення російського самодержавства, значення Соборів почало падати. Останній Земський собор відбувся у жовтні 1653 р., на ньому було прийняте рішення про прийняття України (Війська Запорозького) під покровительство московського царя.
В Україні, в козацьку добу, починаючи з середин XVII ст., праобразом парламентських зібрань стали Загальні (Генеральні) ради Війська Запорозького. Юридично їх статус був закріплений у 1710 р. в положеннях політико-правового акта конституційного змісту, що мав назву «Pacta et Constitutiōnes legum libertātumqve Exercĭtus Zaporoviensis» («Угоди та установлення законів і вольностей Війська Запорозького») («Конституція гетьмана Пилипа Орлика»). За традиціями Запорозької Січі Генеральні ради мали збиратися тричі на рік (на Різдво, Великдень та на Покрову) у складі: гетьман, генеральна старшина (державні урядовці – перші радники), городові полковники та сотники (публічні радники), по одному обраному представникові від кожного полку (генеральні радники), посли від запорозького низового війська (січовики). Ідея Генеральних рад визначала республіканську форму правління в козацькій Україні-Гетьманщині. Ради скликалися з метою: «...має радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілісність Вітчизни, про її загальне благо і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлювати і до завершення не приводити».
240 [ісл. alting < лат. altus – високий та ісл. thing – народні збори]
241 [давньоєвр. knesset – збори]
242 [араб. madžlis – рада, зала засідань]
243 [швед. rikstag < rike – держава і dag – збори]
244 [норв. storting < stor – великий і ting – народні збори]
245 [folketing – народні збори]
246 [монг. qural, букв. – збори]
247 Законодавчі органи деяких країн не мають єдиної назви, а Конституції Німеччини, Польщі взагалі не містять терміна «парламент».
248 [грец. axiōma – загальноприйнятне, безперечне] – твердження, що не потребує доведень, ціннісне саме по собі.
249 Іноді всю ієрархічну систему представницьких органів у державі (від муніципалітетів до парламенту), які сукупно виконують в широкому розумінні законодавчу функцію називають легіслатурою [< лат. lex, legis – закон]. Термін з’явився у XVII ст. в Англії. Ним можуть позначати саме скликання парламенту та період його діяльності. У наш час «легіслатура» – це, зокрема, офіційна назва законодавчих органів суб’єктів федерації США.
250 У «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р. (гл. ІІ) зазначено: «Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України» (див.: Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429). З цього основоположного принципу починається текст чинної Конституції України (1996 р.). У її преамбулі сказано: «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, <…> приймає цю Конституцію – Основний Закон України».
251 [< Constituante, букв. – установча] – складова назви Assamblée Nationale Constituante – Національні Установчі Збори. Як правило, Конституанта формується шляхом загальних виборів. Але можливі й інші варіанти. Так, роль конституанти в 1787 р. у США виконав конституційний Конвент у складі 55 депутатів – представників 13 штатів-засновників.
Ідея Конституанти була сформульована політичним діячем часів Великої Французької революції абатом ([<лат. abbas, abbatis < сир. abba – батько] – управитель римо-католицького чоловічого монастиря, римо-католицький священик) Е.Ж. Сієйєсом (1748–1836). За його концепцією, установча влада первинна стосовно інших влад – законодавчої, виконавчої, судової. Вона належить не королеві чи вищим станам (аристократії, духовенству), а народу – «третьому стану», котрий через своїх представників в Установчих Зборах приймає Конституцію. Саме зібрання представників «третього стану» – Національні Установчі Збори (діяли з 9 липня 1789 р., до того упродовж трьох тижнів називалися Національними Зборами) – прийняли в 1791 р. Конституцію Франції (закріпила конституційну монархію). У 1793 р. нову Конституцію (установлювала республіканське правління) прийняв орган якобінської диктатури – Національний Конвент (поєднував законодавчу, виконавчу, контрольну і судову владу). У 1795 р. оновлений склад Конвенту прийняв чергову Конституцію, за якою замість Конвенту створювалися законодавчі органи – Рада старійшин (250 осіб) та Рада «п’ятисот» (промислово-фінансова олігархія), їх депутати обирали виконавчу владу – Директорію. У листопаді 1799 р. Директорія була повалена генералом Наполеоном Бонапартом (згодом – перший консул та імператор), і у тому ж 1799 р. з’явилася нова Конституція Франції.
252 У Радянському Союзі не було проголошено принципу «поділу влад». Існувало поняття «вищого органу державної влади», який приймає закони. Таким органом була Верховна Рада СРСР. Відповідним статусом користувалися й Верховні Ради союзних республік. Та ці органи не були парламентами у справжньому значенні цього поняття. Вони не працювали на постійній основі: їхні засідання відбувалися в режимі нетривалих сесій, які скликалися двічі на рік, також проводилися позачергові (спеціальні) сесії, як правило, у зв’язку із святкуванням ювілейних дат радянської історії. Відповідно до Конституції СРСР 1977 р. постійно діючим органом Верховної Ради СРСР була Президія Верховної Ради (аналогічно і в союзних республіках). Президія виконувала функції вищого державного органу влади в період між його сесіями. Повноваження Верховної Ради в Конституції практично не були конкретизовані. Натомість вони були чітко передбачені для Президій: стосовно Президії Верховної Ради СРСР за 18 напрямами діяльності, а стосовно, наприклад, Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки (Конституція 1978 р.) – за 16. Вочевидь, такий порядок (попри те, що Президія, як проголошувалося, «в усій своїй діяльності», була підзвітною Верховній Раді) суттєво обмежував демократичні можливості представницьких органів, як і демократії в цілому, адже Президія, зокрема, мала право тлумачити закони, прийняті відповідними Верховними Радами.
253 Рада Європи – міжурядова організація, утворена 5 травня 1949 р. Нараховує 47 держав (станом на 2013 р.). Держави-засновниці: Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швеція. Україна є членом РЄ з листопада 1995 р. Мета діяльності організації полягає у здійсненні країнами-учасницями спільних заходів у соціальній, економічній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, сприяння співробітництву між країнами Європи в галузях стандартів демократичного розвитку, законності, захисту й здійснення прав та основних свобод людини. Основними органами РЄ є: Комітет Міністрів, Парламентська Асамблея, Конгрес місцевих та регіональних влад Європи, Секретаріат. Також до її складу входять: Європейська комісія «Демократія через право» (Венеціанська комісія), Банк розвитку, Уповноважений з прав людини та ін. РЄ була ініціатором підписання багатьох міжнародних договорів, зокрема утворення Європейського суду з прав людини. На відміну від Європейського Союзу РЄ не може видавати обов’язкові до виконання закони. Проте ці дві організації мають деякі спільні символічні атрибути, напр., Гімн і Прапор.
254 Найбільше представництво (по 18) мають Велика Британія, Італія, Росія, Франція, ФРН. Найменше (по 2) – Ліхтенштейн і Сан-Марино. ПАРЄ, зокрема, здійснює такі функції: обговорює питання, що належить до компетенції Ради Європи; приймає рекомендації для Комітету Міністрів; вибирає генерального секретаря РЄ та його заступника, суддів Європейського суду з прав людини, Уповноваженого РЄ з прав людини тощо.
255 [< франц. règlement < лат. regula – правило]
256 [< лат. decrētum – указ, постанова < decernere – вирішувати, постановляти] – у Стародавньому Римі – постанови імператора, консула, сенату. Консул (у Стародавньому Римі) – титул двох найвищих службових осіб, що обиралися на один рік у часи республіканської форми правління, а у період імперії – почесний титул.
257 Нижня палата парламенту Німеччини – Бундестаг – може делегувати Федеральному уряду, федеральному міністру або урядові землі законодавчі повноваження. Парламент Італії має право делегувати урядові свої законодавчі повноваження, крім прийняття законів, що регулюють виборче право, бюджетний процес та ратифікацію міжнародних договорів. У межах терміну делегованих законодавчих повноважень уряд має право видавати декрети, які є законами (Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи країн світу. – С. 127, 145).
258 Наприклад, за ст. 106 Конституції України Президент України «видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України», але робить він це «на основі та на виконання Конституції і законів України».
259 [лат. competentia < competere – досягати, відповідати, прагнути] – коло повноважень якогось органу чи посадової особи; обсяг знань певної особи, що дає їй змогу повноцінно розв’язати якусь проблему.
260 У розд. 8 ст. 1 Конституції США перераховано питання, що входять до сфери законотворчої діяльності Конгресу, а в розд. 9 наведено перелік того, що Конгрес не може здійснювати (Кириченко В.М. Політичні системи світу. – С. 97). У США існують також закони окремих штатів – їх приймають законодавчі органи влади у штатах: легіслатури, генеральні асамблеї, законодавчі асамблеї або генеральні збори.
261 В Іспанії, яка належить до унітарно-регіональних країн, є області з «низьким» і «високим рівнем компетенції». Останні (Країна Басків, Каталонія тощо) мають перевагу в обсязі та самостійності повноважень, здійснюють законодавчі функції.
262 [< лат. nomināre – називати]
263 Так, серед повноважень Верховної Ради України ст. 85 Конституції України визначає такі: усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) (п. 10); надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України (п. 12); призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати (п. 16); призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Національного Банку України за поданням Президента України (п. 17, 18); призначення та звільнення половини складу Ради Національного Банку України (п. 19); призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (п. 20); призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України (п. 21); надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення України (п. 24); надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України (п. 25); призначення третини складу Конституційного Суду України (п. 26); обрання суддів безстроково (п. 27); призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України (п. 35).
264 [< лат. qvasi – ніби, майже; префікс, який означає «удаваний», «несправжній»]
265 [< лат. interpellatio – переривання (промови), порушення]. Конституція України не встановлює інституту інтерпеляції. Водночас вона (ст. 86) визначає зміст інституту запиту народного депутата; про нього також йдеться і в Законі «Про статус народного депутата України» (ст. 12).
266 В Україні порядок парламентського розслідування регулюється Законом «Про постійні комітети Верховної Ради України» (1995 р., назва в ред. 1998 р.), Регламентом ВР України, окремо прийнятими постановами ВР щодо конкретної комісії. Згідно зі ст. 89 Конституції України Верховна Рада створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу парламенту (150 депутатів).
267 [< франц. débats < débattre – сперечатися]
268 [швед. ombudsman – речник (представник) чиїх-небудь інтересів] – посадова особа (представник парламенту), яка контролює діяльність в першу чергу органів державного управління у сфері дотримання прав людини. Інститут омбудсмена виник у Швеції у 1809 р. з метою урівноважити повноваження короля з компетенцією парламенту. Існує приблизно в 100 країнах світу, де має різні назви: «омбудсмен» (скандинавські країни), «медіатор» [лат. mediator – посередник < medius – середній] (Франція), «парламентський уповноважений» (Велика Британія), «уповноважений з прав громадян» (Польща), «уповноважений з прав людини» (Україна).
269 У ряді країн бюджети приймаються не як закон, а як своєрідна фінансова програма (Великобританія, Ісландія, Норвегія, США, Фінляндія, Швейцарія, Японія) (Кириченко В.М. Політичні системи світу. – С. 100).
270 [< лат. emissio – випуск] – випуск в обіг грошей, цінних паперів, боргових зобов’язань.
271 [< dénoncer – оголошувати, розривати] – дипл. – відмова однієї із сторін міжнародного договору від його виконання.
272 У 60-х рр. ХХ ст. парламент СФРЮ в складався із шести палат (за кількістю республік – суб’єктів федерації). У 1974 р. в Югославії було прийнято нову Конституцію, яка надавала великі повноваження общинам країв і республік. Відповідно до цього парламенти республік мали складатися з трьох палат, які забезпечували представництво громадян, представництво общин і представництво суспільно-політичних організацій.
273 [франц. maréchal < старонім. marahscalc – конюх]
274 [англ. speaker, букв. – промовець < speak – говорити]
275 За ст. 112 Конституції України, у разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов’язків на період обрання і вступу на пост нового Президента покладається на Прем’єр-міністра України. При цьому Прем’єр-міністр не може здійснювати ряд повноважень Президента, зокрема: призначати всеукраїнські референдуми, припиняти повноваження Верховної Ради, призначати членів Кабінету Міністрів тощо – усього за 12 пунктами із 31 пункту повноважень Президента України, передбачених ст. 106 Конституції.
276 Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи країн світу. – С. 172.
277 [лат. quaestor < quaero – шукаю, розшукую] – у парламентах – завідувач адміністративно-господарчої частини; також – поліцейський чин в Італії; іст. – у Стародавньому Римі – помічник консулів у фінансових, судових, адміністративних справах.
278 В Україні, за ст. 89 Конституції, перелік комітетів затверджує Верховна Рада України, вона ж обирає голів цих комітетів, що відбувається на першій сесії кожного нового скликання. Також сесійно затверджується особовий склад комітетів. Заступників голів і секретарів комітетів обирають їх члени. У США голів комітетів Палати представників призначає спікер палати, тим самим він опосередковано впливає на висування законодавчих ініціатив та на подальшу кар’єру членів конгресу.
279 Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн : навч. посіб. – 2-ге вид., випр. – К. : ВД «Професіонал», 2001. – С. 22–23; 143–144, 147; 183, 185; 268, 272.
280 Кириченко В.М. Політичні системи світу. – С. 112.
281 [< лат. paritas, paritatis – рівність] – ситуація рівноправного представництва та можливостей сторін.
282 [< лат. renegare – зрікатися, відмовлятися]
283 У Португалії і Туреччині вихід депутата з партії, від якої він балотувався на парламентських виборах, і перехід до іншої тягне за собою втрату депутатського мандата.
284 Регламент Верховної Ради України як різновид депутатських груп виділяє депутатські фракції, сформовані за ознакою партійної належності. Утворення депутатських груп на позапартійній основі допускається за умови, що такі групи не будуть діяти з метою захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів. Передбачено, зокрема, що депутатські групи мають паво на пропорційне представництво в усіх органах Верховної Ради, на виступ їх представників з усіх питань порядку денного на засіданнях парламенту та його органів.
285 Усі інші представлені у Палаті громад партії формального статусу опозиції не мають і не наділені відповідними правами. «Опозиція її Величності Королеви» означає не опозицію до Королеви, а контроль опозиції за діяльністю уряду. Для цього лідер опозиції створює «тіньовий кабінет».