Приклад проведення тактико-стройових занять

При викладанні методики проведення занять для позначення нормати-вів, які відпрацьовують, згідно зі Збірником нормативів бойової підготовки Сухопутних військ (К., 2002) застосовано такі скорочення: Н – норматив, Т – тактична підготовка, Тх – технічна, М – військово-медична, І – інженерна, ЗЗМУ – захист від зброї масового ураження.

Приклад. Тактико-стройове заняття вдень

Тема: Дії солдата в бою.

Заняття: Пересування на полі бою.

Навчальна мета: навчити солдата швидким і вправним діям під час пересування на полі бою, вибору місця для стрільби і маскування.

Навчальні питання:

1. Вибір укриття, шляхів руху та способів пересування (у зріст, нахилившись, перебіжками, переповзанням). Використання місцевості і місцевих предметів для захисту від вогню та спостереження за противником.

2. Вибір місця для стрільби, приховане зайняття вогневої позиції, самообкопування під вогнем противника і маскування.

3. Спостереження за полем бою, розвідка цілей і доповідь про виявлені цілі.

Час: 3 год.

Література:

1. Бойовий статут Сухопутних військ. – Ч. III. – С. 124–125, 139–142.

2. Збірник нормативів бойової підготовки СВ. К., 2002. – С. 14.

Заняття проводять у пішому порядку. У розташуванні частини командир відділення перевіряє наявність особового складу, озброєння, екіпірування, припасовування спорядження у підлеглих, матеріальне забезпечення заняття.

Після усунення виявлених недоліків і доповіді командиру взводу про готовність до заняття відділення у складі взводу висувається в район заняття. У ході висування відпрацьовують марш-кидок або проводять тренування зі спостереження за сигналами управління і дій особового складу за ними.

У наступних прикладах тактико-стройових занять організація початку заняття аналогічна зазначеній.

З виходом у район заняття командир взводу шикує взвод у дві шеренги, повідомляє тему, мету і порядок проведення заняття, потім вказує командирам відділень місця проведення заняття і наказує розвести особовий склад на зазначені місця.

Прибувши на зазначене місце, командир відділення шикує відділення в одну шеренгу й розпочинає заняття. Перед відпрацюванням першого навчального питання командир відділення перевіряє засвоєння солдатами теоретичних положень за всією темою майбутнього заняття: запитує двох-трьох солдатів про способи пересування на полі бою, обов’язки спостерігача, порядок самообкопування і маскування, про оціночні показники за нормативами тощо. Після цього командир відділення вказує на місцевості положення противника і його передній край і розпочинає відпрацювання першого навчального питання.

Перше навчальне питання. Вибір укриття, шляхів руху і способів пересування (у зріст, нахилившись, перебіжками, переповзанням). Використання місцевості та місцевих предметів для захисту від вогню і для спостереження за противником (рис. 1).

Командир відділення показує на місцевості особовому складу наявні укриття та пояснює, чим потрібно керуватися, вибираючи шлях руху до об’єкта атаки, місця і способи пересування залежно від характеру місцевості і можливого впливу противника, способи використання місцевості і місцевих предметів у ході висування для захисту від вогню противника та спостереження за ним, потім особисто показує, як треба діяти на місцевості застосовуючи певний спосіб пересування. Ті, кого навчають, пересуваються за командиром відділення праворуч, ліворуч і позаду нього й уважно стежать за його діями.

З вихідного положення командир відділення йде прискореним кроком, потім переходить на біг. Наближаючись до чагарників, пригинається, а потім, вибравши зручне місце, лягає і пояснює, що далі пересуватися у повний зріст і нахилившись небезпечно, тому що ділянка місцевості від кущів до канави відкрита й обстрілювана противником, тому її необхідно подолати перебіжками, і показує, як це робиться.

Командир відділення, подавши команду для перебіжки, ставить автомат на запобіжник, швидко підхоплюється, пробігає 20–40 кроків, падає на землю, відповзає (перекочується) небагато в бік (якщо є – за укриття), потім знову підхоплюється, добігає до канави і лягає в неї, приготувавшись до стрільби. Після цього командир відділення пояснює, що далі небезпечно пересуватися перебіжками і, щоб непомітно наблизитися до вогневої точки противника, раптово напасти і знищити її, необхідно пересуватися переповзанням, і показує техніку виконання переповзання по-пластунськи, рачки і на боці.

Закінчивши показ у цілому, командир відділення повертається з відділенням у вихідне положення і повідомляє порядок відпрацювання показаних дій за елементами: пересування прискореним кроком (бігом); пересування перебіжками; пересування переповзанням.

Пересуванню прискореним кроком і бігом командир відділення навчає солдатів по черзі, потоком, подаючи команду кожному, кого навчають. Наприклад: “Рядовий Шпак, прискореним кроком (бігом) на рубіж уперед”. Рядовий Шпак виконує команду, а командир відділення та всі ті, кого навчають, стежать за його діями. Коли рядовий досягне зазначеного рубежу, командир відділення подає команду наступному солдату для пересування на цей же рубіж. У ході навчання техніці пересування прискореним кроком і бігом командир відділення пояснює усім помічені помилки під час виконання команд, а також способи їх усунення. Так, солдатам варто пояснити, що під час пересування прискореним кроком або бігом зброю тримають як зручніше, але завжди спрямованою у бік цілі, і кожен солдат повинен постійно вести спостереження за противником.

Командиру відділення під час відпрацьовування дій необхідно перебувати там, звідки йому зручніше спостерігати за діями тих, кого навчають, і де він зможе вчасно вказувати на допущені помилки. Командир відділення, пропустивши більшу частину солдатів прискореним кроком (бігом) на рубіж чагарників та визначивши черговість дій тих, хто залишився на вихідному рубежі, переміщується на рубіж чагарників до основної частини відділення і, подаючи сигнал на виконання команди відмахуванням прапорцем, оцінює дії чергового солдата немовби із боку противника і коментує їх для тих, хто перебуває поруч.

Після тренування солдатів у пересуванні прискореним кроком (бігом) у бік чагарників по одному, командир відділення уточнює положення противника і проводить тренування під час руху у зворотному напрямку. Для прищеплення солдатам твердих навичок під час дій у складі відділення командир шикує особовий склад в одну шеренгу з інтервалами між солдатами 8–12 кроків, подає команду на пересування прискореним кроком або бігом на рубіж – яр, зламане дерево – усьому особовому складу та по черзі стежить за діями кожного солдата, тобто вчить одного, а тренує всіх.

Помітивши помилку у діях того, кого навчають, командир відділення зупиняє солдатів (під час відпрацьовування у складі відділення викликає до себе тих, хто допустив помилку), пояснює, у чому полягає помилка і як потрібно правильно діяти, та продовжує тренування спочатку в повільному темпі, потім прискорює темп і домагається, щоб усі солдати вкладалися в час, установлений нормативом. Указувати на помилки необхідно голосно, щоб чули всі, але спокійно.

Навчивши солдатів діям із пересування прискореним кроком і бігом, командир відділення розпочинає відпрацьовування наступного елемента – пересування перебіжками. Спочатку командир відділення стисло пояснює, коли застосовують пересування перебіжками і порядок його виконання. Зокрема вказує на таке: перебіжку виконують із положення лежачи, а на ділянці, яку долають перебіжками, необхідно вибрати укриття для перепочинку і намітити шлях руху від одного укриття до іншого. Досягнувши рубежу збоку від укриття для перепочинку, солдат повинен з ходу залягти і відповзти за нього, щоб противник не міг взяти під приціл місце падіння й уразити солдата, коли він буде підніматися для наступної перебіжки. Довжина перебіжки складає 20–40 кроків, пересуватися потрібно стрімко, щоб противник не встиг уразити солдата під час перебіжки. Показавши порядок пересування перебіжками, командир відділення починає тренування солдатів на ділянці від чагарнику до канави. Методика навчання цьому способу пересування аналогічна методиці навчання пересуванню прискореним кроком.

Особливу увагу командир відділення приділяє стрімкості пересування, вдалому вибору місця для перепочинку, правильному приготуванню для ведення вогню й стежить, щоб ті, кого навчають, вели постійне спостереження за противником. Переконавшись у правильності виконання тими, кого навчають, пересування перебіжками, командир відділення тренує їх відповідно до вимог нормативу з тактичної підготовки № 10. Завершивши відпрацьовування пересування перебіжками, командир відділення розпочинає навчання пересуванню переповзанням.

Спочатку командир відділення особисто показує способи переповзання (рачки, на боці та по-пластунськи), пояснюючи при цьому, що вибирають спосіб переповзання залежно від умов місцевості, тобто наявності і висоти укриття на шляху солдата і вогнем противника.

Під час переповзання будь-яким способом зброю варто поставити на запобіжник й оберігати від ударів і забруднення, особливо від потрапляння сторонніх предметів у канал ствола. Техніці пересування переповзанням командир відділення навчає відповідно до Бойового статуту Сухопутних військ. Методика навчання аналогічна методиці навчання першим двом способам: показ із поясненням, тренування спочатку в повільному темпі, а потім з прискоренням до часу, установленого нормативом. Командир відділення звертає особливу увагу тих, хто навчається на постійне ведення спостереження за противником, швидкі дії, уміле використання місцевості і місцевих предметів під час пересування, правильний вибір місця для стрільби, оберігання зброї від забруднення. Завершивши відпрацьовування способів пересування, командир відділення відпрацьовує навчальне питання в цілому, а потім організовує тренування солдатів у пересуванні комбінованим способом відповідно до вимог нормативу з тактичної підготовки № 10.

Закінчивши відпрацьовування першого навчального питання, командир відділення шикує особовий склад і проводить короткий розбір, під час якого вказує ступінь засвоєння кожним солдатом способів пересування, найхарак-терніші помилки і їх причини, оцінює вміння солдатів використовувати захисні маскувальні властивості місцевості.

Закінчивши частковий розбір, командир відділення розпочинає відпрацьовування другого навчального питання.

Друге навчальне питання. Вибір місця для стрільби, приховане занйяття вогневої позиції, самообкопування під вогнем противника й маскування.

Відпрацьовування цього навчального питання проводять на тій же місцевості за двома елементами: вибір місця для стрільби і приховане зайняття вогневої позиції; самообкопування під вогнем противника і маскування. Залежно від умов місцевості та раніше проведеної рекогносцировки командир відділення міняє напрямок дій відділення або наприкінці висувається трохи вбік і діє за планом відпрацьовування першого навчального питання.

Починаючи відпрацьовувати перший елемент, командир відділення пояснює особовому складу, що під час бою правильне використання місцевості допомагає сховатися від спостереження противника, краще бачити його та вести по ньому влучний вогонь. Перебуваючи на місці, перебігаючи або переповзаючи, солдат постійно повинен піклуватися про вибір місця, звідки йому буде зручно вести спостереження і вогонь, залишаючись у той же час непоміченим противником і захищеним від його вогню. З однієї вогневої позиції (одного місця) довго вести вогонь не можна, вогневу позицію потрібно якомога частіше міняти, для цього солдат, зайнявши одну позицію, відразу повинен намітити одну-дві нові, а також приховані та найкоротші шляхи до них.

Навчання солдатів вибору місця для стрільби командир відділення проводить спочатку на місцевості, що має укриття (лунки, канави, пеньки, руїни тощо), використовуючи для цього обладнані ділянки тактичного навчального поля, а потім на необладнаній місцевості.

Під час вибору місця для стрільби на обладнаній різними укриттями ділянці місцевості командир відділення звертає увагу тих, кого навчають, на те, що місцеві предмети, якщо їх уміло використовувати, захищають солдатів від куль і осколків, скорочують час на обладнання позиції і забезпечують сприятливі умови для ведення вогню. Не слід забувати, що обрані укриття повинні забезпечувати спостереження за противником. Щоб ті, кого навчають, добре усвідомили цю вимогу, командир відділення, подавши сигнал на позначення противника мішенями, займає не зовсім вдало обрану позицію, викликає до себе солдатів і пояснює, що попри усі зручності цього укриття воно не забезпечує головного – умов спостереження за противником. Щоб підлеглі переконалися в цьому, командир відділення наказує їм по черзі зайняти вогневу позицію в укритті та доповісти, чи спостерігають вони противника та що їм заважає.

Переконавшись, що всі зрозуміли недолік певної позиції, командир відділення займає інше укриття і в тому ж порядку пропонує солдатам переконатися в перевазі обраної позиції порівняно з першою.

Розпочинаючи тренування солдатів, командир відділення змінює умови тренування, для чого подає сигнал на показування мішеней, що позначають противника, в іншому районі або виводить солдатів на іншу ділянку місцевості, обладнану укриттями. Далі командир відділення шикує солдатів, уточнює тактичну обстановку й наказує особовому складу вибрати собі укриття. Спочатку солдати тренуються у простих умовах, поза впливом противника і без відпрацьовування прихованого зайняття вогневої позиції. Коли кожен солдат вибере і займе укриття, командир відділення перевіряє всі укриття, потім, вишикувавши відділення, проводить його по укриттях, оцінює обране кожним солдатом укриття, указуючи на недоліки і переваги кожної позиції.

Провівши аналогічним чином два-три тренування і переконавшись, що підлеглі отримали необхідні навички у виборі укриття, командир відділення ускладнює тренування: розгортає особовий склад у цеп, указує положення позначеного мішенями противника, ставить особовому складу завдання на приховане зайняття позицій на ділянці місцевості, обладнаній укриттями, і встановлює сигнал початку висування.

Висунувшись на рубіж позначення противника, командир відділення подає сигнал про початок тренування і контролює дії солдатів з потайного зайняття укриттів, імітуючи стрільбою холостими набоями вогонь противника у разі виявлення недоліків у діях тих, кого навчають. Коли солдати займуть укриття, командир відділення у вищезазначеній послідовності оцінює зроблений кожним вибір, а також указує на недоліки в діях підлеглих з потайного зайняття укриттів.

Переконавшись, що підлеглі набули навичок із вибору укриття, командир відділення розпочинає відпрацювання вибору місця для стрільби на необладнаній укриттями місцевості, пояснюючи солдатам, що будь-яка на перший погляд рівна місцевість, має ями, канави, горбки, нерівності, які можна використовувати для укриттів. Недоцільно розташовуватися на гребені хребтів, висот та в інших місцях, де фігуру солдата буде добре видно на тлі неба, а також біля окремого дерева або іншого місцевого предмета, що є орієнтиром, тому що орієнтири противник завжди пристрілює та бере під спостереження.

Відпрацювання вибору місця для стрільби на необладнаній місцевості командир відділення виконує у тій же послідовності, що і на обладнаній укриттями місцевості.

Завершивши відпрацювання першого елемента цього навчального питання, командир відділення переходить до другого – самообкопування під вогнем противника і маскування.

Навчання самообкопуванню і маскуванню є логічним продовженням відпрацьовування першого елемента. Після зайняття вогневої позиції на необладнаній місцевості командир відділення викликає до себе солдатів, шикує відділення та пояснює, в яких умовах бойової обстановки необхідно розпочинати самообкопування, пояснює і показує порядок самообкопування під вогнем противника і маскування позиції.

Показуючи порядок самообкопування, командир відділення пояснює, що на обраному місці солдат кладе зброю праворуч від себе на відстані витягнутої руки стволом у бік противника, потім повертається на лівий бік, виймає лопату із чохла, бере держак лопати обома руками та ударами на себе підрізає ґрунт; знятий дерен кладе убік, щоб після риття окопу його можна було використовувати для маскування бруствера; ґрунт викидає спочатку вперед, а потім у боки; під час роботи голову потрібно тримати ближче до землі, але так, щоб можна було вести постійне спостереження за против-ником. Коли вирито частину окопу на глибину 20 см, солдат відсувається назад і продовжує рити іншу частину. Розміри окопу: ширина – 80 см, довжина – 170 см. Товщина бруствера зі звичайного ґрунту – 160 см, з піщаного і мерзлого – 90 см, з кам’янистого – 50 см, зі снігу – 3 м. Після завершення роботи бруствер маскують під кольори навколишньої місцевості.

Щоб зекономити навчальний час, командир відділення пояснює послідовність і порядок самообкопування та маскування, не виконуючи усього обсягу робіт, потім ставить особовому складу завдання зайняти свої позиції і самообкопуватися. З початком самообкопування командир відділення фіксує час і контролює дії підлеглих, стежить, щоб усі солдати постійно вели спостереження за противником, не піднімалися над землею, вели самообкопування у зазначеній послідовності, не знімаючи із себе окремих предметів спорядження й екіпірування.

Для забезпечення контролю командир відділення періодично висува-ється на позиції противника та оцінює дії підлеглих щодо забезпечення прихованості робіт із самообкопування, а після завершення робіт викликає до себе тих, кого навчають, щоб наочно продемонструвати виконане маскування.

Указавши на недоліки в діях тих, кого навчають, і відзначивши кращих солдатів, командир відділення за наявності часу повторює відпрацьовування цього елемента вже на час відповідно до вимог нормативу з інженерної підготовки № 1.

Відпрацювавши друге навчальне питання, командир відділення проводить частковий розбір з підлеглими і розпочинає відпрацювання третього навчального питання.

Третє навчальне питання. Спостереження за полем бою, розвідка цілей і доповідь про виявлені цілі (рис. 2).

Відпрацювання цього навчального питання проводять у складі відділення на позиції, де завершили відпрацьовування самообкопування.

Для проведення заняття командир відділення повинен мати контрольну схему, на яку нанесені орієнтири, цілі і зазначені відстані до них.

Спочатку командир відділення нагадує порядок вимірювання кутових величин за допомогою підручних засобів і пояснює, що для зручності ведення спостереження місцевість необхідно розділити в глибину на зони і її вивчення розпочинати з ближньої зони, послідовно оглядаючи місцевість і місцеві предмети праворуч, ліворуч за умовними рубежами від себе в глибину, відкриті ділянки оглядати швидко і уважніше вивчати ділянки місцевості зі складним рельєфом. Потім командир відділення вказує орієнтири та відстань до них, положення і характер дій противника та ставить завдання кожному солдату.

Подавши команду (сигнал) операторові на позначення дій противника, командир відділення контролює час, витрачений підлеглими на виявлення цілі, заслуховує й записує результати їх доповідей про виявлені цілі, звіряє їх з контрольними даними.

Ті, кого навчають, виявивши ціль, визначають її положення щодо орієнтирів і, не припиняючи спостереження (не повертаючи голову у бік командира відділення), доповідають про виявлену ціль. Наприклад: “Орієнтир третій, ліворуч 20, ближче 100 – кулемет”. Командир відділення перебуває в центрі позиції відділення. Для тренування особового складу із передавання команд (доповідей) по ланцюгу командир відділення переміщується на лівий або правий фланг позиції.

Виявивши в доповідях тих, кого навчають, серйозні помилки, командир відділення зупиняє тренування, викликає особовий склад до себе, розбирає помилки і неправильні доповіді, пояснює причини помилок, способи їх усунення та знову продовжує тренування.

Закінчивши відпрацювання навчального питання, командир відділення проводить розбір, дає завдання на самопідготовку, перевіряє наявність особового складу, зброї, екіпірування і доповідає командиру взводу про закінчення заняття, результати відпрацювання навчальних питань та оцінки, отримані кожним солдатом.

Доцент кафедри військової підготовки