4. Специфіка фольклору в порівнянні з художньою літературою(усність,традиційність, варіативність,анонімність,імпровізація,колективність,синкретизм)

УСНІСТЬ – усне спілкування виробило найкращі виражальні засоби і характерну будову речень,відсутність складних конструкцій, бо важливим є не тільки слова, а тон,теми,які пов’язують слова між собою.ТРАДИЦІЙНІСТЬ - виявляється у відносній незмінності фольклорних жанрів та їх поетичних систем. Якщо у народній творчості і відбуваються певні зміни, то це дуже довготривалий процес, який часто охоплює десятиліття, а то й століття. У цьому плані література значно відкритіша до всіляких змін, що відбуваються в житті та суспільстві. Як індивідуальна творчість вона більше тяжіє до новаторства, яке умовно є продовженням літературної традиції або її запереченням.ВАРАТИВНІСТЬ- з часом один твір побутує в народі у кількох чи багатьох варіантах, що зумовлює таку особливість народної словесності як варіантність. Тому фольклорний твір не можна вивчати тільки в одному записі. Для його аналізу потрібно зібрати максимальну кількість його варіантів. Варіантність усної народної творчості як паралельне існування різних версій одного твору протиставляється одиничності творів художньої літератури (якщо в художній літературі певний твір існує у кількох авторських редакціях чи перекладах на інші мови, то така зміна має іншу природу).АНОНІМНІСТЬ,КОЛЕКТИВНІСТЬ - «загальнонародних», і в цьому плані література є відображенням не дійсності, а художньо-мистецького світу її творців.ІМПРОВІЗАЦІЯ - Виконуючи твір, він не відтворює його дослівно, а вносить свої зміни, які можуть бути різного типу: ними він може виявляти своє ставлення, заповнювати забуті місця тексту, пристосовуватись до аудиторії (в залежності від віку слухачів, тощо),СИНКРЕТИЗМ - поєднання різнорідних елементів (танцю, співу, музики, слова, жестів і т. д.) у єдиному вираженні. Так, наприклад, загальновідома гаївка «Подоляночка» може сприйматись і як драматична сценка, і як гра, і як пісня, що супроводжується рухами.

5.Наукові засади фольклористики та її зв’язки з ін.Дисціплінами

багатовіковий досвід збирання (запису) фольклорних текстів та їх обробка у творчості письменників, режисерів, композиторів спричинила появу самостійної науки, що отримала назву фольклористика. Зараз фольклористика — це наука, що вивчає закономірності та особливості розвитку фольклору, характер і природу, сутність, тематику народнопоетичної творчості, її специфіку та спільні риси з іншими видами мистецтва; особливості побутування та функціонування текстів усної словесності на різних етапах розвитку; жанрову систему і поетику. Поділяється на дві галузі: Історія фольклору — вивчає процес виникнення, розвиток, побутування, функціонування, трансформацію (деформацію) жанрів та жанрової системи у різні історичні періоди на різних територіях,окремі народнопоетичні твори, продуктивні та непродуктивні періоди окремих жанрів.Теорія фольклору —сутність усної народної творчості, особливості окремих фольклорних жанрів, їхнє місце у цілісній жанровій системі, а також — внутрішню структуру жанрів — закони їх побудови, поетику.ПОВ’ЯЗАНА з : етнографією- джерелом та базою вивчення народної творчості, особливо при аналізі розвитку окремих фольклорних явищ,з культурологією - у дослідженні культурних традицій та звичаїв), мистецтвознавством (як джерело виникнення та розвитку різних видів мистецтва: театру, хореографії, живопису, музики),з літературознавством, бо фольклор є джерелом виникнення художньої літератури,мовознавством- є матеріалом зразків діалектів та говірок різних етнічних груп, в яких фіксується історичний розвиток живої народної мови; географією та природознавством , медициною ,гідрометеорологією соціологією та ін.