Висновки.
Після розпаду Сельджуцької держави на території Малої Азії залишився Румський султанат Сельджукідів з військово-ленною системою землеволодіння. У 1242 р. монголи розгромили війська Румського султанату під Касадагою. Після падіння султанату Мала Азія перетворилася на „прохідний двір” кочових міграцій, причому більшість племен осідали в її східній і центральній частинах, ворогували між собою і з місцевим населенням. На відміну від них наділ Османа (1258 – 1324 рр.) був вигідно розташований на візантійському кордоні і мав можливості грабежу християнської імперії під прапором джихаду. За його іменем держава стала називатися Османською державою, а згодом, по-західному – імперія. Вона проіснувала як монархія (султанат) до 1922 р., тобто тривалий час й при одній і тій самій османській династії майже 700 років. Не відчуваючи нестачі у військово-людських ресурсах, Осман розпочав широку територіальну експансію свого військово-політичного утворення на захід, надавши йому організованої форми і поєднавши войовничий ісламізм з агресивністю кочівників.
Сам Осман і його найближчі спадкоємці Орхан (1314 – 1362), Мурад I (1362 – 1389) і Баязид I (1389 – 1402) були людьми дуже хоробрими й умілими в боях, надзвичайно діяльними, енергійними й розважливими в політиці. Беї-османіди взяли за приклад життя пророка Мухаммеда і його праведних сподвижників – халіфів, які при житті лише одного покоління за допомогою меча і Корану створили Великий Арабський халіфат. Остаточно сформувалася система суспільних верств та органів державного управління.
Військово-деспотичний характер влади, постійна територіальна експансія та переважно вдалі результативні війни виховали в середньовічних турках войовничість, великотурецьку пихатість, неабиякий потяг до мирських утіх, надзвичайне чиношанування й підлабузництво, стійкість у боях, але скромне працелюбство, суннітський корпоративізм і фанатизм та надзвичайно зверхнє ставлення до всіх «невірних». До цього треба додати повагу й жах перед будь-якою владою, шанування багатства (особливо здобутого війною або торгівлею), гордість за імперію, надзвичайний практицизм щодо науки й мистецтва та сімейственість (і в хорошому, і в поганому сенсі цього слова).
Османська Імперія стала яскравим прикладом замілітаризованої держави. Вдалі військові походи та монополія на торгівельні шляхи між Сходом й Заходом дали можливість туркам розбудувати велику імперію. Достоїнством її стала одна із наймогутніших армій в Євразії, котра визначалась своєю жорстокістю та фанатизмом. Військово-деспотичний характер влади виховав в турках войовничість та стійкість у боях. Однак постійні перемоги у військових походах привчили турків жити чужою працею і етнічні турки майже перестали працювати. Це як і неспроможність влади пристосуватись до змін в світі призвели до занепаду Османської Імперії у 1922 році. Держава, якою була однією із головних фігур на міжнародній арені, стала другорядною й перестала впливати на хід справ у світі.