- •Розділ 2. Аналіз діяльності національного банку україни 20
- •2.1. Правовий статус Національного банку України 20
- •2.2. Функції та операції Національного банку України 25
- •Розділ 1. Теоретичні аспекти розбудови та діяльності національного банку україни
- •1.1. Становлення банківської системи України
- •1.2. Національний банк України як головний елемент банківської системи
- •1.3. Інструменти реалізації грошово-кредитної політики
- •Грошова маса – це загальний обсяг грошей, які знаходяться в обігу країни. Грошова маса складається з наступних основних елементів [19, с. 86]:
- •2.1. Правовий статус Національного банку України
- •Розділ 2. Аналіз діяльності національного банку україни
- •2.2. Функції та операції Національного банку України
- •2.3. Оцінка ефективності грошово-кредитного регулювання банківського сектору України
- •Розділ 3. Напрями удосконалення діяльності національного банку україни
- •3.1. Підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання
- •3.2. Пропозиції щодо удосконалення діяльності нбу
- •Висновки
- •Список використаних джерел
Розділ 3. Напрями удосконалення діяльності національного банку україни
3.1. Підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання
Сьогодні в Україні, як і у світі загалом, склалась сприятлива ситуація щодо вироблення нової стратегії творення національної банківської системи та відновлення довіри суспільства до неї.
Для того, щоб зростання грошової маси або валютного курсу були індикаторами інфляції, необхідно, щоб існував прогнозований зв'язок між зростанням грошової маси майбутньою інфляцією цін. Це означає, що центральний банк має встановити проміжний цільовий орієнтир, який би забезпечував досягнення намічених цільових орієнтирів.
Рівняння кількісної теорії (М = РQ : V), як правило, використовується як основа для визначення таких монетарних цільових орієнтирів. Проміжний монетарний цільовий орієнтир може використовуватися в рамках кількісної теорії за допомогою таких кроків:
- установити бажаний кінцевий цільовий орієнтир для майбутньої інфляції;
- оцінити тенденцію основного потенціалу зростання реального обсягу виробництва;
- спрогнозувати показник зростання швидкості обігу грошей. Це дає проміжний цільовий орієнтир зростання грошової маси, що буде відповідати кінцевому цільовому орієнтиру в галузі інфляції.
У Німеччині, де зростання швидкості обігу грошової маси в широкому розумінні за останні 20 років було досить стабільним, Бундесбанк використовував такий підхід при визначенні щорічних проміжних цільових орієнтирів вростання широкого показника грошової маси. Типовий приклад, використовуваний у Німеччині, наведено в табл. 3.1. У цьому прикладі цільовий орієнтир у галузі інфляції визначено у розмірі 2 % річних, зростання реального обсягу виробництва складе 2,25 % за рік, а швидкість обігу широкого показника грошової маси (МЗ), зменшиться на 1 %. Це дає можливість розрахувати середньостроковий цільовий орієнтир для широкого показника грошової маси на рівні 5,35%. З метою допуску на деяку невизначеність щодо зростання швидкості обігу грошей Бундесбанк встановлює діапазон зростання МЗ в межах 4—7 % на рік.
Таблиця 3.1
Визначення монетарного цільового орієнтира на основі використання рівняння кількісної теорії на прикладі Німеччини
Показник |
% |
Кінцевий цільовий орієнтир (Р) |
2,0 |
Передбачувана тенденція економічного зростання (У) |
2,25 |
Передбачуване зменшення швидкості обігу грошей (У) |
1,0 |
Цільовий орієнтир зростання грошової маси (МЗ) |
5,35 |
Однак практичне застосування формули кількісної теорії грошей пов'язане з низкою практичних труднощів:
- є кілька можливих методів виміру показників формули, що дає різні значення. Для того, щоб теорія приносила практичну користь, необхідно знайти методи визначення У і М, що дають прогнозований результат у сфері обігу грошей;
- потенційний обсяг виробництва залежить від значної кількості факторів виробництва. Їх дуже важко вимірити і прогнозувати, особливо, якщо економіка проходить через великі структурні зміни у виробничій сфері;
- недостатньо чітко визначено поняття та показники самих грошей, що ускладнює їх вимір і контроль.
На практиці в різних країнах і в різні проміжки часу використовувалися, як цільові показники, різні грошові агрегати; деякі країни одночасно встановлювали навіть більше одного показника. Практично, це відбиває розходження досвіду, що стосується управління стабільністю, швидкістю обігу грошової маси.
Для багатьох країн, включаючи ті, що зазнають фінансової лібералізації і макроекономічної стабілізації, складно було спрогнозувати швидкість обігу грошей. Фінансова лібералізація, як правило, призводить до постійного підвищення попиту на гроші в широкому розумінні, так що швидкість обігу грошей, або відношення номінального ВВП до кількості грошей, скорочується. Тому збільшення широкого показника грошової маси під час процесу лібералізації не обов'язково може бути причиною зростання інфляції в майбутньому. Якщо цього не визнавати, то грошово-кредитна політика може бути більш жорсткою без необхідності. Навпаки, коли попит на гроші зменшується і зростає швидкість їх обігу, збільшення грошової маси призведе до більш високої інфляції, ніж раніше. Якщо це не визнати, то політика може бути занадто м'якою. Якщо відбуваються часті несподівані зміни швидкості обігу грошей, то виконання монетарних цільових показників може бути ускладненим, що спричинить часті короткострокові коливання відсоткових ставок і реального обсягу виробництва.
Ці проблеми означають, що в короткостроковій перспективі вплив грошово-кредитної політики на реальний обсяг виробництва і швидкість обігу грошей, навіть якщо вона може бути чітко визначена, може виявитися непередбаченим. За таких умов певна гнучкість у визначенні цільових орієнтирів може бути корисною навіть за рахунок деякої прозорості грошово-кредитної політики.
В основному через складність прогнозування швидкості обігу грошей ряд країн відмовились від цього показника як проміжного орієнтира у сфері грошово-кредитної політики на користь проміжних орієнтирів за валютним курсом для невеликих відкритих економік, або на користь інфляції, як це відбувається останнім часом у багатьох розвинених країнах, зокрема в Європі. Цільові показники грошово-кредитної політики на основі інфляції встановлено в Австралії, Канаді, Фінляндії, Ізраїлі, Новій Зеландії, Іспанії, Швеції, Великій Британії та ін.
Цільові орієнтири на основі валютного курсу мають ті переваги, що є очевидними для широкого кола суб'єктів господарювання і припускають визначення валютного курсу на основі "країни-якоря" з низькою інфляцією. Згодом це може призвести до конвергенції ринкових цін та інфляції цін у цій країні.
Використання цільових орієнтирів на основі валютного курсу означає, що внутрішня економічна політика цієї країни будується відповідно до грошово-кредитної політики "країни-якоря". На відміну від монетарних цільових орієнтирів орієнтири за валютним курсом не допускають короткострокових коливань відсоткових ставок і реального обсягу виробництва, пов'язаних з несподіваними змінами попиту на гроші. При фіксованому валютному курсі зміни попиту на гроші балансуються зовнішнім впливом на грошову масу (через приплив капіталу). Разом з цим, вони мають недоліки порівняно з монетарними цільовими орієнтирами у разі помітних негативних змін у секторі матеріального виробництва, таких як погіршення умов торгівлі, зниження продуктивності чи втрата експортних ринків. Фіксація валютного курсу припускає фіксацію відносної ціни і не допускає, щоб негативне реальне потрясіння економіки було скориговано за рахунок девальвації. Якщо заробітна плата і внутрішні ціни не будуть гнучкими в повному обсязі, реальне виробництво буде скорочуватися, принаймні, тимчасово. Навпаки, у випадку з цільовими орієнтирами на основі зростання грошової маси відсоткові ставки частково знижуються для компенсації такого негативного впливу.
Цільові орієнтири грошово-кредитної політики на основі інфляції, як правило, припускають підготовку прогнозу інфляції для зіставлення з іншими цільовими орієнтирами. Якщо очікується, що рівень інфляції відхилиться від цільового орієнтира, то це буде означати необхідність зміни грошово-кредитної політики: посилення її жорсткості, якщо прогнозується перевищення цільового орієнтира, і послаблення політики, якщо рівень інфляції прогнозується нижче цільового орієнтира. Кінцеві цільові орієнтири, як правило, встановлюються у вигляді діапазонів, а не фіксованих точок. Частково таку гнучкість було закладено для пом'якшення порушень економічної рівноваги відносно обсягів виробництва, що також впливає і на ціни. Власне, прогноз інфляції буде залежати, принаймні частково, від моделі, що включає кілька каналів впливу змін у відсоткових ставках. Такий підхід має переваги і дає змогу використовувати більший обсяг інформації, ніж той, що представляється однією змінною величиною на основі грошової маси чи валютного курсу.
Грошово-кредитна політика центральних банків припускає для досягнення кінцевої мети використання різних грошово-кредитних інструментів. При ринковій фінансовій системі, на відміну від планової економіки, центральний банк не може контролювати обсяг кредитування в банківській системі і відсоткові ставки одночасно. Тому з'являється необхідність використовувати певні інструменти грошово-кредитної політики, що доповнюють роботу фінансової системи, заснованої на конкуренції. Це, перш за все, відсоткові ставки та нормативи резервування. Зміни відсоткових ставок впливають на обсяг і ціну кредитів, а також і на кошти, відображені в балансі центрального банку. Потім цей вплив поширюється на всю банківську систему і на економіку в цілому, впливаючи таким чином на темпи інфляції.
У різні проміжки часу більшість центральних банків світу використовували, як проміжний цільовий орієнтир, зростання грошової маси. Такий підхід використовується в ряді країн і дотепер. Для інших країн, особливо тих, перед якими стоїть проблема фінансової лібералізації, грошова маса, як цільовий орієнтир, стала менш надійною. Як альтернативні проміжні цільові орієнтири в деяких країнах використовуються валютні курси або темпи зміни інфляції, що має під собою об'єктивні підстави і сприяє досягненню загальної мети реалізації грошово-кредитної політики.
