2.4. Політичні наслідки

феодального дроблення Русі

(друга половина XI — початок XII ст.)

До середини XI ст. у Київській Русі панувала держав-

на власність на землю. Верховним землевласником був

великий князь київський, який роздавав маєтки своїм

сподвижникам на правах васальної залежності. Так

сформувалася складна піраміда землеволодіння. Власник

маєтку почувався в межах своїх володінь цілковитим го-

сподарем, чия воля ніким не могла бути обмежена. Існу-

вав інститут феодального імунітету. Це сприяло зростан-

ню продуктивності господарювання, але на вищих щаб-

лях суспільної ієрархії породжувало небезпечні для ці-

лісності держави тенденції у сфері політичних відносин.

Залежність удільних феодалів від великого князя става-

ла значно слабшою. Почалися численні усобиці, збройні

змагання за землю, владу.

Початок удільному устрою поклав Ярослав Мудрий,

запровадивши спільне управління державою всім князів-

ським родом. Київ він заповів старшому синові Ізяславо-

ві, Чернігів — Святославові, Переяславль — Всеволодо-

ві. Це був необачний хід, що позбавляв владу великого

князя економічної основи й посилював його залежність

від уділів.

Політичні наслідки феодального дроблення Русі...

43

Ярослав Мудрий (бл. 978—1054) — син великого князя київсько-

го Володимира Святославича, видатний державний діяч і полково-

дець Київської Русі. У 1019 р. в результаті перемоги над дружиною

брата Святополка Окаянного посів Київський престол. Активно за-

ймався зміцненням південних кордонів держави від набігів кочів-

ників. Налагоджував і зміцнював відносини Київської держави з

Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією, Скандинавськими

країнами. Зміцнював династичні зв'язки з європейськими королів-

ськими дворами. Три його дочки були дружинами європейських

монархів: Єлизавета — норвезького короля Геральда Суворого;

Анна — французького короля Генріха II, Анастасія — угорського ко-

роля Андраша 1. За Ярослава Мудрого укладено збірник законів —

•Правда Ярослава; що є найдавнішою частиною «Руської правди»;

остаточно на Русі утвердилося християнство і затверджено в Києві

митрополичу кафедру; створені перші монастирі; набули розвитку

освіта й бібліотечна справа.

У другій половині XI ст. у Київській Русі сформував-

ся порядок престолонаступництва за встановленою чер-

гою, згідно з ієрархією уділів. Якщо помирав київський

князь, його місце посідав чернігівський, до Чернігова

переходив пареяславський, до Переяслава — волинський

і т. д. Ця громіздка система, в якій смерть конкретного

володаря розворушувала майже весь княжий дім, не мог-

ла бути життєздатною. Через деякий час всі генеологічні

лінії переплелися. Це провокувало численні конфлікти,

вирішувати які нерідко доводилося з допомогою зброї.

Непорозуміння почалися вже за перших Ярославичів, ко-

жен з яких вважав себе претендентом на київський пре-

стол. Далі стосунки ще більше ускладнилися. Володимир

Маномах, його син Мстислав Великий ще якось стриму-

вали процес соціального розпаду, спровокований діями

відцентрових сил, але від 30-х років XII ст. реальне роз-

дрібнення було відчутне в усіх сферах суспільного життя.

Певний час в українській історіографії панувала дум-

ка, що Київська Русь у середині XII ст. взагалі припи-

нила існування. З нею пов'язана теорія про перенесен-

ня столиці з Києва до Володимира-на-Клязьмі, але вона

не витримує критики. Насправді відбувалося формуван-

ня на північному сході держави (в суздальській і ростов-

ській землях) другого великого княжіння. Цей процес

торкався глибинних пластів соціального буття, зокрема

й етнічних.

До середини XII ст. Північно-Східна Русь не станови-

ла осібного уділу, а входила до складу Чернігівського та

Переяславльського князівств. Населяли 'й народи угро-

фінського походження. Соціальна колонізація тільки по-

чиналася. У середині XII ст. ситуація суттєво змінилася.

42

Політичні аспекти утворення Київської Русі...

Вона сприяла утвердженню єдиних для всього населення

морально-етичних норм. Розвиваючи східнохристиянську

концепцію верховної державної влади, церква працювала

на утвердження в давньоруському суспільстві нової полі-

тичної моралі. Її діяльність позитивно вплинула на розви-

ток суспільної думки, писемності, літератури, книжницт-

ва, архітектури, іконопису, духовної культури загалом.

Яскраве свідчення цього — спорудження в Києві велич-

ного Софійського собору, який став монументальним вті-

ленням політико-ідеологічних уявлень давньоруського су-

спільства про місце Києва і правлячого великокняжого

дому в системі тогочасної цивілізації. Київський храм не

був простим відтворенням образу Софії Константинополь-

ської. Але, як і вона, Софія Київська стала символом по-

єднання божественного начала і державної влади. Христи-

янство пов'язало образ Софії з ідеалом соборності, центра-

лізованої держави.