2.2. Реформування організації господарсько-правової роботи

на підприємстві

Мета реформування господарсько-правової роботи і юридичної служби – вивести службу із підпорядкування керівникові й іншій господарській структурі ; закріпити за юридичною службою статус державної, а юристу встановити статус державного службовця; забезпечити більш ефективне виконання вимог законів, інших нормативних актів і держави; створити необхідні умови для зміцнення на підприємстві, в організації та установі законності і правопорядку; вдосконалити господарсько-правове обслуговування підприємств з будь-якою формою власності; додати значущості і підвищити результативність роботи юридичної служби; привести її діяльність у відповідність до вимог ринкової реформи.

Юридична служба повинна бути аналогічною податковій службі. Підлеглість юридичної служби керівнику підприємства нерідко призводить до того, що його некомпетентність і непрофесіоналізм, протиправні дії адміністрації підприємства або іншої структури нівелюють, руйнують і знищують державність, значущість й ефективність її діяльності. Вона є розбалансованим і некерованим державою механізмом, стримуючим становлення і розвиток економіко-правових процесів реформування в господарській сфері. Юридична служба – всього лише виконавча ланка в структурі підприємства, що виконує будь-які замовлення його адміністрації. Практично, юрист не може ухвалити власне правомірне рішення, що суперечить інтересам і волі керівництва підприємства. Юридичну службу в державі ніхто і ніщо з нею не пов’язує, вони розділені. Це шкодить як підприємству, так і державі. Держава зобов’язана узаконити юридичну службу як власну структуру. Така служба повинна стати важливою умовою ринкової інфраструктури і засобом формування законослухняних господарюючих підприємств.

Проте реформування юридичної служби і надання їй статусу державної структури за аналогією з податковою службою не знайшло підтримка в літературі. Г.Л. Знаменський вважає, що надання юридичній службі статусу податкової служби надасть можливість державі втручатися в оперативну діяльність підприємства, що призведе до обмеження господарської свободи суб’єктів економіки [64; с. 100-101]. Але він не враховує зміст пункту 13 статті 8 Загального положення. В цьому пункті був закріплений обов’язок юридичної служби міністерства здійснювати методичне керівництво правовою роботою на підприємствах галузі, вносити пропозиції з удосконалення роботи, визначати перспективну потребу підприємств галузі в юридичних кадрах для забезпечення їх постійним правовим обслуговуванням. Держава вже «втручається» в правову діяльність підприємства, але мабуть, це не дає позитивних результатів. Тому і виникла необхідність у реформуванні господарсько-правової сфери діяльності підприємств.

Роль і зміст юридичної служби і господарсько-правової роботи повинні набути нового значення, а їхні функції необхідно доповнити і розширити за рахунок сучасних і професійних організаційно-правових засобів. Юридична служба в традиційному розумінні і ринкова економіка несумісні. Ця служба підлягає радикальному реформуванню. Вона повинна бути конструктивною і високоефективною за змістом і цілями діяльності, зобов'язана діяти від імені держави і захищати на законодавчій основі інтереси підприємства з будь-якою формою власності.

Основою вдосконалення юридичної служби і організації господарсько-правової роботи повинен стати Закон «Про державну юридичну службу України». В  ньому слід вказати систему і статус, завдання та цілі, структуру служби; визначити її взаємостосунки із адміністрацією підприємства і державою, тобто встановити правовий і соціальний захист, фінансування працівників служби, спеціальні звання (ранги), відповідальність служби за наслідки діяльності.

Удосконалення діяльності юридичної служби і господарсько-правової роботи включає розробку заводських (локальних) положень, інструкцій або методик про порядок укладання договорів, про облік і контроль над їх виконанням; організацію і реалізацію претензійно-позовної роботи; рекомендацій про заходи щодо захисту інтересів і власності підприємства в судах й інших органах (податкових, контролюючих та інспектуючих); порядку обчислення і доведення розміру збитків; заходів виявлення і запобігання непродуктивних витрат. Основою для розробки вказаних положень, інструкцій і методик повинні бути Єдині правила організації і реалізації господарсько-правової роботи, затверджені урядом і обов'язкові для виконання.