Тема 1 моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації

1.1 Основні визначення

Надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території або акваторії чи об’єкті на ній, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Зона надзвичайної ситуації – окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру

Прогнозування надзвичайної ситуації – завчасне визначення ймовірності виникнення і динаміки поширення надзвичайної ситуації, а також оцінювання її можливих наслідків з урахуванням закономірностей та тенденцій її розвитку.

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію техногенного та природного характеру або пом’якшення її можливих наслідків.

Ліквідація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей.

1.2 Моніторинг потенційно небезпечних об’єктів

Сутність моніторингу – це спостереження, контроль і прогнозування небезпечних процесів і явищ природи, техносфери, зовнішніх дестабілізаційних факторів (озброєних конфліктів, терористичних актів тощо), які можуть спричинить надзвичайні ситуації, визначення їх масштабів з метою вирішення задач запобігання і ліквідації небезпек.

Для прогнозування надзвичайних ситуацій (НС) найбільшу увагу приділяють потенційно небезпечним об’єктам (ПНО), процесам (ПНП і територіям (ПНТ).

Потенційно небезпечні об’єкти (ПНО) – це об’єкти народногосподарського та військового призначення, системи життєзабезпечення, транспортні та інші системи, що в результаті аварії можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій.

Потенційно небезпечні процеси (ПНП) – це технологічні, біохімічні, біоекологічні, гідротехнічні та інші процеси, що загрожують життю та здоров’ю людині та навколишньому середовищу.

Потенційно небезпечні території (ПНТ) – це території, у межах яких розміщено небезпечні об’єкти, речовини, побутові й промислові відходи, що в разі аварії можуть створити зону надзвичайної ситуації.

До головних ознак, за якими об’єкт зараховують до категорії потенційно небезпечних, належать:

• наявність на території об’єкта небезпечних для людини та середовища речовин, матеріалів, енергій;

• використання у виробництві небезпечних технологій;

• зношені засоби чи елементи виробничого середовища;

• зберігання, викиди небезпечних виробничих відходів тощо.

У 2002 р. в Україні закінчено створення Державного реєстру ПНО і територій. Державний реєстр містить структуровані дані про ПНО за визначеними формами паспортів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 502-р. затверджено Положення про моніторинг потенційно небезпечних об’єктів.

Нормативно-правовою основою проведення моніторингу ПНО є:

– Положення про Єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198;

– Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288;

– Положення про Державний департамент страхового фонду документації,затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2000 року № 1023;

– Положення про моніторинг потенційно небезпечних об’єктів, затверджене наказом МНС України від 6 листопада 2003 року № 425;

– Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 368;

– Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001.

Моніторинг ПНО передбачає спостереження за якісними і кількісними параметрами стану ПНО, збирання, оброблення, передавання та збереження інформації про їх стан. Стан ПНО визначається якісними та кількісними параметрами, що характеризують техногенні та природні чинники потенційної небезпеки.

До основних завдань моніторингу ПНО належать:

• забезпечення актуалізації інформації, що міститься у Реєстрі;

• збирання, оброблення, передавання та збереження інформації, яка надходить від відповідальних осіб ПНО стосовно стану цих об’єктів;

• інформаційне забезпечення центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також відповідальних осіб ПНО для прийняття управлінських рішень щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.

Наказом МНС України (№ 110 2004 р.) затверджений Регламент моніторингу потенційно небезпечних об’єктів.

Регламент моніторингу потенційно небезпечних об’єктів містить переліки якісних і кількісних параметрів, що визначають стан ПНО і підлягають систематичному спостереженню. Регламент також визначає порядок, форми та терміни надання інформації про стан ПНО.

Дія Регламенту розповсюджується на суб’єктів моніторингу ПНО, які визначені Положенням про моніторинг ПНО, а саме:

• Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій (МНС);

• центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи і організації, яким підпорядковані ПНО;

• Державний департамент страхового фонду документації (Департамент СФД) та підпорядковані йому установи;

• Головні управління МНС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

• відповідальні особи ПНО.

Методологічне забезпечення моніторингу ПНО покладається на МНС України і здійснюється на основі:

– єдиної науково-методичної бази щодо визначення параметрів стану ПНО;

– впровадження уніфікованих методів аналізу стану ПНО, комп’ютеризації процесів діяльності та інформаційної комунікації;

– загальних правил створення і ведення довідкової інформації.

Метрологічне забезпечення моніторингу здійснюється на основі:

• єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології та сертифікації вимірювального, комп’ютерного і комунікаційного обладнання;

• єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення інформації, здобутої суб’єктами моніторингу.

Існують бази даних моніторингу ПНО:

• на об’єктовому рівні, у яких відповідальні особи накопичують інформацію про зміни у стані підпорядкованих їм ПНО;

• на регіональному рівні, у яких Головні управління МНС накопичують інформацію про зміни у стані ПНО, розташованих на підвідомчій території;

• на державному рівні база даних моніторингу, що встановлена у резервному вузлі інформаційно-аналітичної обробки інформації УІАС НС, у якій фахівці МНС накопичують інформацію про зміни у стані ПНО, розташованих на території України.

Інформація, що зберігається у підсистемі моніторингу ПНО, відповідно до Положення про Єдину державну систему та Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів, є власністю держави і використовується центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також відповідальними особами ПНО, для прийняття управлінських рішень щодо запобігання виникненню НС, пов’язаних з ПНО.