2.6. Процеси денудації на дні морів
До недавнього часу вважали, що на морському дні далеко від узбереж денудація відсутній або виявляється лише вкрай рідко (у виняткових умовах). В даний час, особливо після різкого збільшення океанографічних досліджень, пов'язаних з проведенням Міжнародного геофізичного року 1957-1958 pp.., Ці уявлення довелося суттєво переглянути. Виявилося, що на багатьох ділянках шельфу і в межах континентального схилу процеси денудації досягають іноді помітною інтенсивності і охоплюють значні площі. Серед них можна розрізнити три основні категорії: діяльність хвиль і течій, підводне оползаніе і роботу так званих турбідних, або мутностних, потоків.
Хвилі, що виникають під дією вітру на поверхні моря, взмучивают товщу води на досить значну глибину, що позначається на умовах накопичення морських опадів аж до глибин порядку двох довжин хвилі. Однак власне-денудаційну роботу хвилювання виробляє лише на мілководді поблизу узбережжя.
Морські течії також найбільш інтенсивні в верхній частині товщі води, до глибин порядку 200 м. Швидкості їх зазвичай значно поступаються швидкостями течії рівнинних річок, тому вони сприяють в основному переносу зважених у воді частинок і розчинених речовин, але не заважають накопиченню опадів. Розмив дна під дією течій спостерігається тільки в особливо сприятливих умовах і поширений нешироко. Як приклад можна навести протоку, що відокремлює півострів Флорида від о-ва Куба. Через нього потужне тепла течія Гольфстрім виходить з Мексиканської затоки в Атлантичний океан. Порівняно невелика ширина і глибина протоки призводять до того, що величезні маси вод Гольфстріму, протискуючись через протоку, набувають великі швидкості і розмивають дно, заважаючи накопичення будь-якого осаду.
Набагато ширше поширене підводне оползаніе, захоплююче свіжі мулисті осади на ділянках дна, що мають навіть дуже незначні ухили (до 2-5 °). Насичений водою напіврідкий глинистий або тонкий карбонатний мул погано тримається на таких ухилах і спливає з них. На більш крутих схилах підводних відбуваються оползанія і вже частково уплотнившийся морських відкладень. Це вже справжні зсуви, що призводять до порушення шарів морських відкладень, появи в них дрібної, часто дуже химерної складчастості.
Всі вказані процеси денудації значно менш інтенсивні, ніж ті, які протікають на поверхні суші. Виняток становлять лише турбідні потоки, що виникають в області материкового схилу і на відносно крутих схилах дна, покритих тонкозернистим мулами. Останні навіть після деякого ущільнення і втрати видимої плинності - довго ще зберігають у своєму складі величезну кількість води, як би огортає у вигляді плівок дрібні частинки. Ця рихло що з частинками мулу вода хоча й не може вважатися хімічно зв'язаної, але у звичайних умовах не проявляє вже властивостей рідини, і осад здається затверділим. Однак досить механічної дії - удару, струшування, сильного тертя, - щоб вода відокремилася від твердих частинок, перейшла у рідкий стан, а тим самим розріджуючи і сам мул. Подібна властивість розрідження під механічним впливом, отримало назву тиксотропії. Молоді тонкозернисті морські мули всі є тиксотропними. Але так як вони відкладаються на значних глибинах, де вода спокійна, тиксотропність їх зазвичай не виявляється.
Під час дуже сильних штормів, коли довжина хвилі у відкритому океані досягає 300 м і навіть більше, хвильовий рух води проникає в глибину більш ніж на 600 м, тобто в зону відкладення тонкозернистих тіксотрогших мулів. Особливо глибоко вода взмучиваєтся цунамі - гігантськими хвилями, що виникають при підводних землетрусах, їх дія відбивається на всій товщі океанічної води.
Якщо подібні глибинні хвилі зустрічають на шляху свого руху підводний схил, вони справляють враження гідравлічного удару, миттєво розріджує тиксотропні мули і перетворює їх на в'язку рідину, подібну глинистому розчину, що застосовується для промивки свердловин при бурінні. Ця рідина стікає вниз по схилу, не змішуючись завдяки своєму великому питомій вазі з вищерозміщеної водою.
При відкладенні морських мулів на похилій поверхні під впливом сили тяжіння відбувається пересування їх по дну моря - підводні опливіни і зсуви. Вони були описані А. Д. Архангельським, досліджували дно Чорного моря. В якості прикладу можна вказати на виникнення величезного потоку біля північно-східного узбережжя п-ова Лабрадор і о-ва Ньюфаундленд, описане в американській літературі. Зміщення матеріалу, викликана землетрусом 1929 p., виникло тут в області континентального уступу, на краю шельфу. Розріджений маса переміщалася турбідним течією, швидкість якого в найкрутіших місцях схилу дна досягла 100 км / год. Рух маси осаду тривало і по плоскому дні глибокого моря протягом понад 800 км від континентального уступу. За обчисленнями Ф. купина, маса турбідного потоку збільшувалася в процесі руху за рахунок еродованих їм мулів і на відстані 122 км від початку руху досягала 1328 тис. м 3.
З діяльністю подібних турбідних потоків ряд дослідників пов'язує освіту глибоких вузьких борозен, або підводних каньйонів, розчленованих в багатьох місцях материковий схил. Однак по своїй морфології вони нагадують більше ерозійні річкові долини гірських країн.
Якщо навіть походження підводних каньйонів виявиться іншим, то вплив турбідних потоків на розподіл морських опадів безсумнівно велика.
За рахунок подібного способу переміщення мулів з більш високих рівнів дна океану на більш низькі можна пояснити появу теригенних та інших видів прибережних опадів на великих глибинах. Так, у північно-західній частині Атлантичного океану на глибині 5000 м була виявлена товща, утворена переслоюванням глин і пісків з прибережної мікрофауна, а в западині Пуерто-Ріко на глибині 8000 м - перешарування глин і вапняного мулу з залишками мілководних організмів.