2.4.6. Соціальна робота з особами без визначеного місця проживання

Відповідно до Указу Президента РФ «Про заходи з попе­редження бродяжництва і жебрацтва» з метою надання соціаль­ної, медичної та іншої допомоги особам без визначеного місця проживання, а також забезпечення санітарно-епідеміологічно­го благополуччя населення і зміцнення громадського порядку, Федеральному Уряду і органам виконавчої влади в регіонах до­ручена реорганізація приймачів-розподільників органів внутрішніх справ для осіб, затриманих за бродяжництво і жеб­рацтво, в центри соціальної реабілітації.

Згідно цьому указу на органи внутрішніх справ покладаєть­ся виявлення осіб, що займаються бродяжництвом і жебрацт­вом, їх затримання, супровід у центри соціальної реабілітації і встановлення особи затриманих. Органам охорони здоров’я до­ручено проведення медичного огляду осіб без визначеного місця проживання і, при необхідності, направлення їх на лікування. Працевлаштування цієї категорії громадян і визначення вип­лати з безробіття віднесене до Федеральної служби зайнятості Росії. На органи соціального захисту покладається направлен­ня осіб без певного місця проживання до установ соціального захисту, а також визначення підстав і порядку виплати пенсій.

Уряд Російської Федерації своєю Ухвалою «Про заходи по розвитку мережі установ соціальної допомоги для осіб, що опи­нилися в екстремальних умовах без певного місця проживання і занять» від 5 листопада 1995 р. (№1105) підтримав ініціативу органів соціального захисту населення про створення системи соціального захисту для осіб без визначеного місця проживання.

Рішення про організацію відповідних інституцій віднесе­но до ведення органів виконавчої влади регіонів. Витрати, по­в’язані зі створенням і утриманням соціальних установ для осіб без визначеного місця проживання, віднесені за рахунок бю­джетів суб’єктів Російської Федерації.

У 1996 р. Уряд РФ прийняв ще одну ухвалу, яка стосується осіб без визначеного місця проживання, «Про затвердження Зразкового положення про встановлення соціальної допомоги для осіб без певного місця проживання і занять» (№670), яка регулює діяльність установ соціальної допомоги особам без пев­ного місця проживання і занять.

У низці регіонів Росії адміністраціями і органами соціаль­ного захисту населення сформовані і реалізуються програми соці­альної підтримки і допомоги бездомним, зокрема шляхом органі­зації для них безкоштовного харчування, видачі одягу і надання фінансової підтримки [95; 106]. Сьогодні в Російській Федерації склалися чотири типи соціальних установ, що надають допомогу безпритульним особам: будинки нічного перебування; спеціальні будинки-інтернати для інвалідів і літніх людей; центри соці­альної адаптації; соціальні готелі і притулки.

У соціальних зазначених установах безпритульним особам надається безкоштовний нічліг, надається медична допомога, проводиться санітарна обробка, видаються талони на безкош­товне харчування. При необхідності надається до лікарняна до­помога, а тих, хто потребує спеціалізовану медичну допомогу, направляють до установ охорони здоров’я.

Для забезпечення громадського порядку в будинку нічного перебування виставляється пост міліції. Тут приймаються осо­би без певного місця проживання (в першу чергу - інваліди і люди похилого віку), які звертаються самі або направлені орга­нами внутрішніх справ або органами соціального захисту.

У низці регіонів отримало розвиток обслуговування бездом­них літніх людей і інвалідів з числа тих, що звільнилися з місць позбавлення волі. Ця категорія громадян прямує з приймальників-розподільників органів внутрішніх справ у спеціальні будинки-інтернати для літніх людей та інвалідів.

Спеціальні будинки-інтернати для інвалідів і літніх людей є медико-соціальними установами. Вони служать для мешкан­ня в них громадян, що потребують стороннього догляду та побу­тової і медичної допомоги, з числа звільнених з місць позбав­лення волі, а також осіб без певного місця проживання і занять, які направляються органами соціального захисту.

Ця форма соціальної роботи з безпритульними особами з числа ув’язнених, що звільнилися, дозволяє літнім людям та інвалідам не тільки вирішити соціально-побутові проблеми, але й відновити втрачені соціальні зв’язки з суспільством.

Центри соціальної адаптації призначені для працездатних осіб, звільнених з місць позбавлення волі, знятих з обліку органів внутрішніх справ і затриманих за бродяжництво. Дані установи вирішують питання побутового і психологічного характеру, а також надають допомогу в працевлаштуванні. Тут проводяться попереджувально-профілактичні заходи та культурно-масова робота. Такі центри мають гуртожитки, де безпритульним на­дається можливість проживати до шести місяців. За цей період клієнтам надається допомога у вирішенні різних правових пи­тань, а також у відновленні втрачених соціальних зв’язків.

Соціальні притулки (готелі) надають можливість протягом десяти днів безкоштовно мешкати, а також отримати необхідні консультації з питань побуту і працевлаштування, пенсійного забезпечення. У соціальних притулках (готелях) надається та­кож медична допомога. В період проживання безпритульні осо­би отримують безкоштовні гарячі обіди, постільну білизну і предмети культурно-побутового призначення.

Аналіз діяльності будинків нічного перебування, спеціаль­них інтернатів, адаптаційних центрів, соціальних притулків і готелів засвідчує, що через дефіцит бюджетного фінансування вони не в змозі вирішувати всі проблеми осіб без певного місця проживання і занять, а обмежуються лише підтримкою у нор­мальному стані установи і виплатою заробітної плати співробіт­никам, хоча у таких особливо важких умовах не можна не відзна­чити заслуг добродійних організацій - «Нічліжка», «Лікарі без кордонів», «Армія порятунку».

Так, у Москві з травня 1992 р. Міжнародна неурядова асоці­ація «Лікарі без кордонів» (Бельгія) надає соціальну і первин­ну медичну допомогу особам без певного місця проживання і занять біля 5 московських вокзалів (Курський, Павелецький, Ленінградський, Ярославський, Казанський), де функціону­ють пересувні автобуси-амбулаторії. Лікарі проводять медич­ний огляд, діагностику і лікування захворювань, що не вимага­ють госпіталізації; видають ліки і проводять перев’язку гнійних ран і виразок. Асоціація співробітничає з 4 лікарнями міста і передмістя, зокрема з туберкульозною лікарнею №11, які приймають для госпіталізації хворих з числа бездомних. Крім Того, асоціація допомагає особам без певного місця проживання і за­нять у відновленні документів, проводить консультації з соці­альних» правових, побутових і медичних питань.

Представляє інтерес і робота Цільового добродійного фонду «Нічліжка» (Санкт-Петербург), в якому кожен міг отримати талони на безкоштовне харчування. Фонд організував соціаль­ну їдальню.

Незважаючи на зусилля окремих міністерств і відомств, а також низки громадських організацій, проблема осіб без певного місця проживання залишається однією із найгостріших, у рамках якої не вирішений цілий комплекс не тільки соціальних, але й організаційно-технологічних питань. Не визначений статус осіб без певного місця проживання; відсутня державна система їх об­ліку; недостатньо розвинена мережа соціальних установ для допо­моги вказаній категорії населення. Практично відсутня система підготовки кадрів (соціальних працівників, соціальних психо­логів, соціальних педагогів, медичних психологів) для роботи з особами без певного місця проживання і занять.

Постала необхідність створення і здійснення Цільової Фе­деральної програми по організації соціальної підтримки і допо­моги особам без певного місця проживання і занять у Росії та вирішення низки завдань:

• організація наукових досліджень проблем бездомності в Росії;

• підвищення ефективності профілактичної роботи з попе­редження бродяжництва;

• вдосконалення правової бази;

• надання особам без певного місця проживання і занять можливості комплексної соціально-психологічної і медичної реабілітації (адаптації) з метою інтеграції їх у суспільство;

• створення матеріально-технічної і фінансової бази для широкої мережі соціальних установ для бездомних;

• підготовка кадрів фахівців різного профілю для роботи з особами без певного місця проживання і занять;

• об’єднання зусиль всіх зацікавлених міністерств і відомств, громадських і добродійних організацій у наданні допомоги осо­бам без певного місця проживання і занять.

Таким чином, для вирішення проблем осіб без певного місця проживання необхідне комплексне вивчення ситуації в соці­альному, соціально-економічному, правовому, медичному і мо­рально-етичному аспектах. Украй важливе залучення до орган­ізації допомоги особам без певного місця проживання громадсь­ких і добродійних організацій.