2. Хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр.

У 1927 р., незважаючи на добрий врожай, селяни не пого­дилися на занижені ціни і відмовилися продавати хліб дер­жаві.

Під загрозою опинилося фінансування індустріалізації і державне постачання продуктами промислових центрів.

Серед партійного керівництва виникли два протилежних підходи до подолання кризової ситуації.

• Перший полягав у тому, щоб підвищити закупівельні ціни на хліб і тим самим збільшити платіжноспроможний попит селянства на промислові товари.

Цей шлях продовження ринкових стиму­люючих відносин із селянством відстоювали в політбюро М. Бухарін, О. Риков і М. Томський.

• Другий відстоювали Й. Сталін і його однодумці в ЦК партії, що прагнули використати ситуацію для поновлення випробуваного під час Громадянської війни примусового вилучення зерна із селянських господарств.

У січні 1928 р. Й. Сталін поїхав до Сибіру, щоб прискорити подолання хлібозаготівельної кризи.

Тут він розробив т. зв. «уральсько-сибірський» метод заготівель, який згодом був поширений на всю країну.

Цей метод ґрунтувався на принципі самооподаткування, згід­но з яким село за майновою ознакою поділялося на групи, що протистояли одна одній, і загрозі розкуркулювання.

Кожному селу давали завдання з продажу хліба, а дове­дення «до двору» здійснювалося за рішенням сільських схо­док.

Селян, що не виконували ці рішення, спочатку штра­фували, а потім піддавали судовому переслідуванню, їхнє майно розпродавалося з торгів.

У результаті застосування в Україні «уральсько-сибірського» методу хлібозаготівель, навесні 1929 р. було розпродане майно 18 тис. господарств, оголошених куркульськими.

Методи адміністративного, насильницького тиску на селянство, так звані «надзвичайні заходи», узимку 1928 р. фактично означали кінець нової економічної політики і відновлення продрозкладки.

Індуст­ріалізація також вимагала значних коштів, котрі планувалося одержати за рахунок сільського господарства.

Оскільки керів­ництво країни не змогло використовувати для цього ринкові методи НЕПу, він був згорнутий.

3. Перехід до прискореної колективізації

Суцільна колективізація була задумана як комунізація, тобто усуспільнення всієї землі, усієї свійської худоби і пти­ці, а також усіх засобів виробництва.

Офіційно в опубліко­ваних документах мова йшла про артільну форму, але в різних

інструкціях, якими супроводжувалися документи, артіль мала вигляд комуни. Починаючи з лютого 1930 р., коли був опублі­кований новий Зразковий статут сільгоспартілі «як перехідної до комуни форми колгоспу», у масовому порядку почалося усуспільнення корів, дрібної живності і птиці.

Відповідно до первісного плану, колективізація в Україні повинна була бути здійснена за два роки.

1929 р. Й. Сталін назвав «роком великого перелому» - «рішучого наступ соціа­лізму на капіталістичні елементи міста і села».

Форсування темпів колективізації вело до насильни­цького залучення селян у колгоспи під загрозою розкуркулювання.

Подібна практика зустріла лютий опір селянських мас. Політична ситуація різко загострилася.

У програмній статті «Запамо­рочення від успіхів» Й. Сталін визнав доцільним відступити від спочатку намічених темпів і масштабів колективізації, назвавши неповажне ставлення до присадибної ділянки, усус­пільнення птиці і дрібної худоби «перегином» і поклав відпо­відальність за перегини на місцеву владу.

14 березня 1930 р. була надрукована постанова ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгосп­ному русі».

У роки першої п'ятирічки Україна повинна була закінчити колективізацію до весни 1932 р., однак, із початком колекти­візації навесні 1930 р. ЦК КП(б)У розгорнув змагання серед районів і областей на дострокове її завершення до осені 1930 р.

Було розкуркулено понад 200 тис. селянських господарств і стільки ж покинуто селянами, що тікали на новобудови в міста.

До кінця першої п'ятирічки в Україні було «колек­тивізоване» 70% селянських господарств.

У роки другої п'ятирічки (1933-1937 рр.) колективі­зація була завершена. Було колективізовано понад 90% селянських господарств.

Колгоспи отримали матеріально-технічну базу у вигляді машинно-тракторних станцій (МТС), було проведено організаційне зміцнення колгоспів і радгоспів - створені політвідділи в МТС і радгоспах (які займалися розкуркулюванням, політпропагандою і агітацією, соцзмаганням і т.п.).

У результаті колективізації:

• держава забезпечила безперебійне джерело постачання міст дешевим продовольством:

• ліквідувала соціальну базу для нових селянських виступів;

• замінила ринковий механізм товарообміну між містом і се­лом адміністративно-командним продуктообміном;

• отримала кошти для індустріалізації.