40. Специфіка художнього світу Кена Кізі.

У сучасному світі мистецтва трапляються імена, які стали відомими завдяки одному лишень творові, одній картині, навіть одній репліці. Проте ця єдина річ настільки геніально виписана, вагома, багатозначна, що у її іноді скромних межах може міститися сутність покоління, або певної частини соціуму, а, можливо, й усього людства.

До таких авторів одного роману належить і Кен Кізі, роман якого «Політ над гніздом зозулі» (1962) став набагато відомішим і популярнішим за самого письменника й ніби почав існувати своїм окремим життям: у 1963 році він був перероблений Дейлі Вассерманом для сценічної постановки, яка мала неабиякий успіх; в 1975 році Мілош Форман зняв однойменний фільм, який отримав п’ять премій «Оскар»-а (кращий фільм, краща режисура, кращі актор і актриса в головних ролях, кращий адаптований сценарій), а також 28 інших нагород і 11 номінацій.

Роман Кена Кізі, як і не менш відомий роман Джерома Девіда Селінджера «Над прірвою у житі», став ніби виразником духу покоління хіпі, символом інакшого, альтернативного погляду на життя у суспільстві споживання й усталених речей. Загалом у мистецтві 20 столітті проблема маргінала й маргінальності, нетиповості, чудернацькості стала однією з центральних не в останню чергу завдяки феноменові модернізму й постмодернізму, які насамперед культивували поняття інакшості. Із цієї точки зору, роман Кізі - культове явище, тому що по-суті є не лише оповіддю про іншого у його взаєминах із суспільством, а й алегорією про нон культуру, шлях її становлення і сприйняття світом.

Роман постав великою мірою завдяки особистому досвідові письменника, який у 1957-1958 працював нічним санітаром психіатричного відділення у госпіталі ветеранів у Менло-Парку. Спілкуючись із пацієнтами, Кізі прийшов до висновку, що більшість із них не є душевнохворими, і загалом межа норми й психічної патології досить умовно визначається. У той же час молодий автор погодився брати участь у програмі вивчення впливу психоделіків та галюциногенів на людську психіку, виступивши у якості піддослідного. Все побачене й пережите й лягло в основу сюжету Кізівського роману.

«Політ над гніздом зозулі» - це твір, який пропонує нам авторську світоглядну модель. Спираючись на власний досвід, письменник розгортає перед читачем цілий ряд сцен життя типової американської лікарні для душевнохворих (комбінату) так, як це можна побачити лише із середини. Водночас полотно, створене Кізі, має і ширше тлумачення – це модель світу в мініатюрі. І ця картина світу за своєю сутністю є тоталітарною, кон’юнктурною, бюрократичною. Це усталена система, яка змушує кожного члена підвладного їй соціуму жити за заздалегідь затвердженим алгоритмом, графіком, послуговуватись обов’язковими для всіх правилами без жодних винятків для будь-кого. По суті, основна проблема роману зводиться до окреслення простору існування маргінала з його нетиповими поглядами, переконаннями, вчинками у межах усталеного суспільства, завжди агресивного й нетерпимого у своєму ставленні до проявів індивідуальної чи колективної інакшості.

Для позначення суспільства у всій його бездушній тоталітарності й механічності Кен Кізі віднаходить влучне метафоричне визначення – Комбінат. Підкреслюється саме виробнича спроможність як психіатричної лікарні, так і соціуму в цілому, спроможність перетворити певного індивіда внаслідок механічної обробки на «овоча», завжди усміхненого й задоволеного життям. Зрозуміло, що і головний герой Макмьорфі, і старша сестра Міс Гнусен, і лікар, й інші хворі – це лише типи, виразники авторської ідеї. Вони покликані зобразити боротьбу хаотичного, природного, властивого людській натурі із породженим цивілізацією штучним бездуховним тоталітаризмом. У протистоянні Макмьорфі – старша сестра зійшлися дві ціннісні орієнтації в історії людства. Макмьорфі – деструкція, хаос, бунт заради бунта, необмежена свобода, здоровий егоїзм, надання переваги своїм бажанням перед суспільними приписами й настановами. Водночас це не просто некерована сваволя, це і протест проти суспільного диктату, небажання жити – як – всі. Старша сестра – уособлення закостенілого порядку в суспільстві («Порядок є таким» - улюблена її фраза), бажання усе підпорядкувати заздалегідь встановленим і єдиним для всіх правилам, де будь-який прояв вільнодумства сприймається як патологія і потребує негайного лікування (шоко-терапія, лоботомія). Зрозуміло, що Макмьорфі – аферист, задирака, хам, але аж ніяк не душевнохворий. Він, як свободолюбна особистість, розпочинає боротьбу проти лікарняних утисків, проти диктату суспільства, але програє цю нерівну битву. Звільняє його від мук існування у ролі «овоча» начебто глухонімий, хоча насправді все чуючий і розмуючий індіанець Бромден. Цей велет теж є жертвою бездушного суспільства, переслідуваний не за іншакшість поглядів, як Макмьорфі, а за сам факт народження й існування в іншому національному контексті. Фізично дужий, витривалий Бромден є дитиною перед машиною Комбінату, єдиний порятунок, який він віднаходить, - натягти машкару глухого тупоумства і, взявши до рук швабру, тихо й непомітно прожити своє життя. Поява Макмьорфі викликає в його душі цілий шквал емоцій і почуттів, котрі, як йому здавалось, вже давно відмерли для нього, як і примарною стала можливість виходу на волю. Бунт Макмьорфі закінчився поразкою фізичною, але не моральною, поразкою для нього, але не для його ситуативних товаришів по лікарняній палаті, які віднайшли в його вчинкові ту точку опертя, завдяки котрій змогли щасливо уникнути подальших тортур Комбінату. А це означає, що життя героя «Польоту над гніздом зозулі» було втрачено недаремно.

Безумовно, головним гуманістичним посилом твору є думка про те, що всі, ким би вони не були, чи не вважались, заслуговують принаймні на терпимість з боку суспільства, елементарну толерантність, а в ідеалі – на гуманістичне розуміння природи інакшості.