2. Характеристика класифікаційних груп менеджерів

Працівників, зайнятих у сфері управління, класифікують за різними ознаками: видом діяльності - працівники розумової праці ("білі комірці") та працівники фізичної праці ("сині комірці"); за категоріями - керівники, спеціалісти, службовці, молодший обслуговуючий персонал; за рівнем (ступенем) системи управління - вища, середня, низова ланки; галуззю діяльності - промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля і ін.; за посадою - директор (голова), начальник цеху, завідуючий відділом, економіст, бухгалтер, спеціаліст-технолог, маркетолог, дизайнер, програміст, архіваріус, кур'єр, секретар і ін.; за кваліфікаційними категоріями спеціалістів - спеціалісти 1, 2, 3-ої категорії і без категорії і ін.

Оскільки на підприємствах, в організаціях і установах будь-якої галузі народного господарства функції управлінського персоналу зводяться до керівництва, розробки рішень і підготовки інформації, прийнято здійснювати їх поділ на З категорії: керівники, спеціалісти і технічні виконавці. В свою чергу, кожна з цих категорій поділяється на групи.

Керівники підприємств, служб і підрозділів здійснюють підбір і розстановку кадрів, координацію роботи окремих виконавців, різних ланок апарату управління або виробничих підрозділів, контроль і регулювання процесу виробництва, адміністративно-розпорядчі функції, мобілізацію колективів на виконання програмних завдань.

Спеціалісти керують техніко-економічними і технологічними процесами виробництва. До категорії спеціалістів належать працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними, сільськогосподарськими, зоотехнічними, рибницькими, лісовими роботами, медичним обслуговуванням, народною освітою, а також працівники науки, мистецтва й культури, спеціалісти на роботах, пов'язаних з міжнародними зв'язками, спеціалісти юридичної служби.

Технічні виконавці виконують допоміжну роботу, пов'язану з реалізацією управлінських функцій, обліком і контролем, підготовкою і оформленням документації, господарським обслуговуванням.

Отже, найменування посад керівників залежать від об'єкта керівництва, спеціалістів - від характеру функцій або сфери діяльності, а технічних виконавців - від видів робіт.

Всередині груп персонал поділяють на посади, кожна з яких передбачає межі компетенції працівника, тобто коло його обов'язків, прав і відповідальності.

Єдиною номенклатурою передбачено 311 базових посад і визначено порядок встановлення посадових найменувань керівників підприємств і установ, а також їх структурних підрозділів. Наприклад, найменування "директор" прийнято для керівників заводів, фабрик, шахт, бурових підприємств, радгоспів, лісгоспів, лісопарків, виробничих комбінатів, торговельних фірм, універмагів, ресторанів; "начальник" - для керівників будівельних, нафтогазових, геологічних управлінь, експедицій, залізничних доріг, аеропортів, автогосподарств, телефонних вузлів, поштамтів тощо.

На відміну від виробничої сфери, керівники ательє, баз, перукарень та інших підприємств побутового обслуговування, а також магазинів, клубів, їдалень іменуються завідуючими. У разі потреби від базових можна утворювати похідні посади: заступники, помічники, головні, старші, ведучі спеціалісти.

Так, для працівників, які поряд з виконанням основних обов'язків керують одним або кількома підлеглими, можна встановлювати найменування "старший" (старший агроном, старший інженер, старший механік та ін.). Як виняток, найменування "старший" може дістати і той працівник, який не має в безпосередньому підпорядкуванні виконавців, але на нього покладаються функції керівництва самостійною ділянкою роботи (при недоцільності окремого структурного підрозділу). Для посад спеціалістів, для яких встановлюються кваліфікаційні категорії, посадова назва "старший" не присвоюється. За цих умов функції керівництва підлеглими виконавцями покладаються на спеціаліста першої кваліфікаційної категорії.

Посадові обов'язки провідних спеціалістів встановлюються на основі характеристик їх відповідних посад. Крім того, на них покладаються функції керівника і відповідального виконавця робіт по одному з напрямків діяльності підприємства чи його культурного підрозділу або обов'язки по координації і методичному керівництву групи виконавців, виходячи з раціонального поділу праці в конкретних організаційно-технічних умовах. Вимоги щодо необхідного стажу роботи підвищуються на два-три роки порівняно з передбаченими для спеціалістів першої кваліфікаційної категорії.

Працівників радгоспів класифікують згідно з Типовою інструкцією по статистиці чисельності і фонду оплати праці робітників і службовців на підприємствах, в установах і організаціях. За цією інструкцією всіх працівників радгоспів залежно від функцій поділяють на такі категорії: робітники, учні, інженерно-технічні працівники (ІТП), службовці, молодший обслуговуючий персонал і персонал охорони.

До інженерно-технічних працівників державних підприємств належать особи, що займають посади, які потребують кваліфікації агронома, зоотехніка, інженера або техніка, незалежно від того, мають вони вищу, середню спеціальну освіту чи є практиками.

До службовців належать працівники, які займають адміністративно-господарські посади, що не відносяться до інженерно-технічних посад, а також економісти, не зв'язані з виробничим плануванням, організацією і оплатою праці, фінансові, обліково-бухгалтерські і юридичні працівники, діловоди, секретарі, товарознавці, приймальники, комірники та ін.

До складу персоналу апарату управління включають також працівників постачання, збуту, молодший обслуговуючий персонал та ін.

До молодшого обслуговуючого персоналу належать прибиральниці, опалювачі контор, кур'єри, водії легкових автомобілів і службових автобусів та ін.

Номенклатуру посад працівників, фонд оплати праці яких включається до витрат на утримання апарату управління, не входять особи, зайняті технологічною підготовкою виробництва, конструкторськими і проектними роботами.

Керівники можуть класифікуватися за рівнем, який вони займають в ієрархії управління. Ще в 1722 році російський цар Петро І ввів "Табель про ранги", запозичений ним у Візантії. За цим "Табелем" всі чини державної служби ділилися на 14 класів (у військових, наприклад, - від фендрика до генерал-фельдмаршала). Всі привілеї вимірювались близькістю до царського двору: кому дозволялось входити в царські покої, кому дозволялось бути присутнім при розв'язанні ділових питань і т. п.

Нині в США та в переважній більшості інших англомовних країн виділяють три або чотири групи менеджерів (керівників), в залежності від того рівня, який вони займають в ієрархії управління: вищий - executives, високий - senior, або upper-middle managers, середній - middle managers і нижчий - entry level menegers, або supervisors.

Перша група - це управлінська еліта, куди входять президенти, віце-президенти, голови рад директорів великих корпорацій. На цьому рівні формуються цілі, політика і напрямки розвитку корпорації. В їх завдання входить організація стратегічного планування, забезпечення стабільного розвитку, високих прибутків, розширення ринків збуту фірм, що входять в корпорацію.

Менеджери високого і середнього рівня - це керівники відділень, філіалів і окремих служб центрального апарату управління, їх називають по-різному: керуючі, директори, голови, начальники та ін. Вони відповідають за розвиток і реалізацію поточних планів, розробляють процедуру реалізації

тих рішень, які приймаються вищим керівництвом. Відповідно до цієї відповідальності, вказані менеджери наділяються правами у використанні ресурсів, прийомі на роботу нових працівників, купівлі і продажу продукції та обладнання.

Менеджери нижчого рівня - це керівники, зайняті оперативним управлінням - майстри, бригадири і ін. їх завданням є реалізація планів, прийнятих на середньому рівні, здійснення контролю за роботою робітників, усунення збоїв у роботі, простоїв і ін.