2. Види сприймання

Види сприймання розрізняють за: 1) конкретним змістом об'єкту (сприймання тексту, мистецтва, природи, навчального матеріалу); 2) формами існування матерії (часу, простору, руху); 3) провідним аналізатором (зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове, кінестетичне або рухове).

Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характеристики визначаються у співвідношенні з положенням тіла суб'єкта. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром, і в результаті формується образ форми). Важливою умовою функціональна асиметрія півкуль мозку, зв'язки між півкулями головного мозку та відповідно симетрична будова аналізаторів. Бінокулярний зір забезпечує зображення у трьох вимірах; бінауральний слух дозволяє визначати розташування подразника, його віддаленість і напрямок; бімануальний дотик - сприймання форми і величини; диринічний нюх — сприймання напряму розташування джерела запаху.

Сприймання часу полягає у визначенні тривалості, швидкості, послідовності явищ і забезпечується системою аналізаторів. Фізіологічною основою сприймання часу є ритмічна зміна процесів збудження і гальмування в КГМ. Сприймання ритму забезпечується за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оцінюваний проміжок часу. В бездіяльності тривалість часу переоцінюється, в цікавих ситуаціях - недооцінюється. Точність сприймання часу впливає на організацію діяльності. Коли учень не вміє розрахувати свій час, він змушений виконувати завдання або поспіхом, або занадто повільно, що призводить до зниження його успіхів. Вчитель на уроці також повинен звертати увагу на тривалість того чи іншого етапу роботи, вчасно починати і закінчувати його. Тому бажано для учнів давати завдання, повідомляючи, на який час розраховане їх виконання.

Сприйняття руху - це відображення напрямку та швидкості просторового існування предметів. Воно надає можливості людям і тваринами орієнтуватися у відносних змінах взаємовідносин і взаєморозміщення предметів оточуючого середовища.

3. Властивості сприймання

1. Активний саморегульований характер: образ сприймання вибудовується завдяки активності людини. Неточності і помилки у функціонуванні окремого аналізатору виправляються і уточнюються за допомогою злагодженої роботи інших. У результаті людина отримує образ, адекватний дійсності. Проводився експеримент. Досліджувані були в окулярах, які перевертали зображення догори ногами. В підгрупі, якій дозволялося активно пересуватися, обстежувати кімнату, згодом досліджувані починали сприймати дійсність адекватно: стелю вгорі, підлогу - знизу. В групі, діяльність якої обмежувалась, відновлення сприймання наставало також, але пізніше, ніж у першій.

2. Історичність (аперцепція): обумовленість конкретними умовами і минулим досвідом, як суспільним, так і особистим. Здатність до сприймання формується у дитини під впливом засвоєння сенсорних еталонів, прийнятих у суспільстві Прикладами сенсорних еталонів є шкала музичних звуків, система геометричних форм, набір основних кольорів. При сприйманні предметів людина виділяє ті частини, які відповідають сенсорним еталонам. Так, дитина, яка не навчилась розрізняти вишневий і рожевий кольори, назве їх червоними; яка не вміє розрізняти трапецію і ромб, назве їх чотирикутниками. Художник у кольорі морської води побачить більше відтінків ніж люди інших професій, оскільки система його еталонів кольору повніша.

3. Предметність - це віднесення інформації про навколишнє до самих об'єктів, що є її джерелом. Мається на увазі, що образ об'єкту є явищем внутрішнього світу, але для людини цей образ співвіднесений не з внутрішнім, а з зовнішнім - з предметом, який його викликав. Виявляється предметність у структурності і цілісності.

4. Цілісність - образ виникає як результат послідовного обстеження предмета (сукцесивно). Коли він виник, то всі сприйняті ознаки постають одночасно в єдності (симультанно). Людина сприймає цілісну структуру предмета, хоча найчастіше інформація надходить неповно. Наприклад, у вікно ми бачимо дерева, будинки, вулицю, але на сітківку потрапляє інформація про певні їх частини. У телевізорі говорить диктор, а не його голова.

5. Константність - відносна постійність образу сприйнятого при зміна» умов сприймання. Так, при віддаленні від будинку його зображення на сітківці зменшується, але розмір будинку сприймається як постійний. Ця особливість формується. Проводилось дослідження серед племен, які проживають у лісі. Виявилося, що віддалені предмети вони сприймають як маленькі. Відсутність у них константності розміру пояснюється браком досвіду сприймання певних об'єктів здаля і зблизька.

6. Осмисленість - відображення значення предметів, усвідомлення їх функцій. Називаючи предмет, людина відносить його до певного класу, групи відомих їй об'єктів. Образ сприймання - не набір подразників, а пошук пояснення сприйнятих даних. Це особливо виявляється при сприйманні невизначених зображень (конфігурацію хмар сприймають як літаючу тарілку, кущ у темряві - як постать). Осмисленість свідчить про нерозривність між сприйманням і мисленням.

7. Об'єм сприймання. Визначається тим, скільки предметів людина може сприйняти

4. Індивідуальні розбіжності у сприйнятті і спостереженні.

Залежно від ступеня цілеспрямованості діяльності особистості, сприймання поділяють на умисні (довільні) та неумисні (мимовільні).

Неумисне сприйняття може бути спричинене як особливостями оточуючих предметів (їх яскравістю, незвичайністю), так і відповідністю цих предметів інтересам особистості. Йдучи по вулиці, ви чуєте шум машин, розмови людей, бачите яскраві вітрини, сприймаєте різноманітні запахи та багато іншого. У неумисному сприйнятті немає наперед висунутої мети. Відсутня в ньому також і вольова активність.

В умисному сприйманні людина ставить мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати виниклий намір, довільно обирає об'єкти сприйняття. Таким сприйняттям буде, для прикладу, слухання доповіді, перегляд тематичної виставки книг, розглядання схеми вузла автомобіля тощо.

В процесі пізнання оточуючої дійсності сприйняття може переходити у спостереження.

Спостереження - цілеспрямоване, планомірне сприйняття об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найбільш розвиненою формою умисного сприйняття. Спостереження характеризується великою активністю особистості. Людина сприймає не все з того, що кидається у вічі, а виокремлює найбільш важливе та цікаве для неї. Диференціюючи предмети, спостерігач організує сприйняття таким чином, щоб ці предмети не зникли з поля діяльності.

Спостереження розкриває внутрішню активність особистості. Воно тісно пов'язане з особливостями розуму, почуттів, волі людини. Однак їх співвідношення у спостереженні буде різним залежно від цілей спостереження, від якостей самого спостерігача. Тому в одних випадках у спостереженні буде переважати інтелектуальна вираженість, а в інших - емоційна або вольова спрямованість.

Спостережливість - це уміння підмічати характерні, але малопомітні особливості предметів та явищ. Вона набувається в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних якостей особистості.

Взаємозв'язок спостереження та спостережливості відображає взаємозв'язок між психічними процесами та властивостями особистості. Культивування спостереження як самостійної психічної діяльності і як метода пізнання дійсності є базою розвитку спостережливості як властивості особистості. Таким шляхом спостереження з нестійкого, дискретного (непостійного) прояву (як психічного стану) переходить в одну з стійких, постійних якостей особистості. Його прояв стає звичним для особи. Спостережлива (кмітлива) людина бачить більше, розуміє глибше, бо вловлює ледь помітні, але суттєві ознаки предметів, явищ, подій. Така людина має можливість робити більш правильні висновки, більш тонко осмислювати те, що відбувається.

Розвиток спостережливості - необхідна умова всебічного та гармонійного формування особистості. У людській практиці та при психічному вивченні особливостей сприймання людей сформувалися знання про наступні типи сприйняття у спостереженні: синтетичне, аналітичне, аналітико-синтетичне та емоційне.

Тема лекції: Пам’ять, уявлення і мнемічні властивості особистості.

План лекції

1. Поняття про пам'ять

2. Теорії пам’яті

3. Види пам'яті

4. Процеси пам'яті (запам'ятовування, збереження, відтворення, забування)

5. Індивідуальні особливості пам'яті

Міні-лексикон: пам’ять; теорії пам’яті, асоціації, їх види; реверберація, види пам’яті (рухова, емоційна, образна, образна, словесно-логічна; довільна і мимовільна; короткочасна, тривала, оперативна), типи пам’яті: зоровий, руховий, слуховий, нюховий; запам’ятовування, збереження, забування, відтворення; ремінісценція, крива Еббінгауза; особливості пам’яті: швидкість, точність, міцність, готовність до відтворення.