1. Поняття про пам'ять

Оцінюючи пам'ять як основу психічного життя, не можна помилково уявляти її як пасивну передумову психічної діяльності. Пам'ять - це низка складних психічних процесів, активно опановуючи якими людина керує придбанням та збереженням у свідомості корисної інформації, її відтворенням в потрібний момент. Можна дати наступне визначення пам'яті.

Пам'ять — запам'ятовування, збереження та наступне відтворення індивідом його досвіду (обставин життя і діяльності).

Жодна дія не можлива поза процесом пам'яті, без неї людина залишалася б, за словами Сєченова, "завжди у стані новонародженого". Єдність і цілісність особистості забезпечується пам'яттю. Людина усвідомлює наступність окремого моменту життя, його зв'язок з попередніми і наступними. Завдяки пам'яті можна закріплювати, зберігати і відтворювати індивідом свій життє­вий досвід. Образи предметів і явища дійсності, що виникають у про­цесі сприймання, а також пов'язані з ними думки, емоції, дії, за певних умов знову з'являються тоді, коли предмети і явища, що їх викликали, не діють на органи відчуттів.

Людська пам'ять, таким чином, — ланка зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім. Втрачаючи пам'ять, індивід втрачає не лише своє минуле, Отже, пам'ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, займає центральне місце в системі пізнавальної діяльності.

2. Теорії пам’яті

Центральна проблема пам'яті полягає в розкритті її механізмів, тобто питання про те, як відбувається запам'ятовування, збереження, забування та відтворення інформації. Різні уявлення про механізми пам'яті - це основа теорій пам'яті, які розробляються різними науками. Розглянемо теорії пам'яті у психології, фізіології, фізиці, хімії.

Психологія

Перша група теорії: асоціативний напрямок (від лат. — сполучення, зв'язок).

Вона виникла в XVII ст., активно розроблялася у XVIII і XIX ст., переважне поши­рення і визнання дістала в Англії і Німеччині. (Г. Еббінгауз, Г. Мюллер.)

Асоціативна теорія - пояснює пам'ять як створення асоціацій, тобто зв'язків між враженнями про явища та предмети. За характером зв'язків виділяють такі асоціації:

а) за суміжністю (просторова і часова) - події, що відбувались одночасно, або послідовно запам'ятовуються разом; б) за подібністю: іноземне слово запам'ятовується краще, якщо звучанням нагадує рідне; в) за контрастом - знаючи, що явища є полярними, нам достатньо запам'ятати лише одне з них, а про друге знати, що воно є протилежним; г) за смислом (найбільш складні), виявляються, коли зовні явища виглядають, як далекі між собою. Так, І.Ньютон побачив зв'язок між падіннях яблука і законами гравітації.

Друга група теорій пам'яті - гештальтизм (од нім. - образ). Гештальт (образ) означає цілісну організацію, структуру, яка не зводиться до суми її складових. (В.Келф, К. Коффка, М. Вертгеймер).

Гештальтизм стверджує, що запам'ятовування відбувається не від окремих елементів до цілісного образу, а навпаки: людина схоплює всю ситуацію одразу, а потім вже виокремлює в ній деталі. Успішність запам'ятовування залежить від структури матеріалу. Так, ми знаємо, що текстовий матеріал запам'ятати важче, ніж схематизований, прозовий твір важче, ніж вірш.

Третя група теорій пам'яті –біхевіоризм. Його представники (Дж. Уотсон, Е. Торндайк, Б. Скіннер)

Біхевіористична теорія підкреслює роль вправ, необхідних для зак­ріплення матеріалу. В процесі закріплення має місце перенесення нави­чок — позитивний або негативний вплив результатів попереднього на наступне. Впливає на успішність закріплення також інтервалом між навчанням, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь, вік та індивідуальні відмінності між людьми. Так, наприклад, зв'язок між дією та її результатом буде запам'ятовуватися тим сильніше, чим більше задоволення викликатиме цей результат. І навпаки, запам'ятовування буде слабшати, якщо результат виявиться небажаним чи байдужим (закон ефекту за Е. Торндайком).

Четверта група теорій пам'яті- Когнітивна теорія сформувалася в США в 70-ті роки, вона підхо­дить до пам'яті, як до сукупності різноманітних блоків і процесів пере­робки інформації (Ліндсей, Найссер, Норман та ін.) Одні з таких блоків забезпечують виділення і розпізнання характерних рис інформації, другі — побудову когнітивної схеми, що дозволяє орієнтуватися в особливостях такої інформації, треті — утримування інформації протягом якогось часу, четверті — представлення її в певній формі. Процесами переробки інформації є: увага, повторення, об'єднання, доповнення, зміна тощо. Вони регулюють протікання інформації в межах блоків і між іншими, відповідають за її кодування, збереження і представлення. Але, як і описані вище теорії, ця теорія не враховує активності індивіда стосовно матеріалу — предмета його пам'яті.

П”ята група теорій пам'яті- — теорія діяльності. Експериментальне встановлено і доведено, що найпродуктивніше зв'язки утворюються і актуалізуються тоді, коли відповідний матеріал постає як. мета дії. У діяльнісній теорії аналізуються особливості взаємодії індивіда з предметом пам'яті (Л.С. Виготський, О.О. Смирнов, П.І. Зінченко). Згідно з цією концепцією, закономірності пам'яті визначаються не тільки особливостями її організації чи процесами її закріплення і обробки, а, головним чином, матеріалом, адже місце він займає в структурі його діяльності. Діяльнісна теорія дає змогу використовувати досягнення інших теорій при поясненні закономірностей пам'яті.

Шоста група теорій пам'яті- - Теорія А.Бергсона перебільшує значення активності людини, стверджує незалежність пам'яті від зовнішньої ситуації. Активність людини пояснюється як надприродна сила, причини якої неможливо встановити.

Фізіологічні та фізичні теорії пам'яті. За І.П.Павловим, умовний рефлекс як акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом складає фізіологічну основу акту запам'ятовування. Це фізіологічна основа пам'ять.

Фізика розглядає запам'ятовування як електрохімічний процес. Відображення об'єкту супроводжується циркуляцією електрохімічних імпульсів у нейронах. Це явище названо реверберацією. Зміни, які при цьому відбуваються в нейронах, вважають основою збереження минулих вражень. Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого нервового імпульсу крізь певну групу нейронів залишає по собі фізичний слід, тобто відбуваються електричні та механічні зміни синапсів (місць стикання нервових клітин), утворюються стійкі просторово-часові нейронні структури. Тому ця теорія ще називається теорією нейронних моделей.

Біологічні та хімічні теорії пам'яті.

Існує така гіпотеза про двоступеневий характер процесу запам'ятовування:

• на першій стадії (безпосередньо після дії подразника) в мозкові відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає поворотні фізіологічні зміни в клітинах;

• друга стадія - це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів).

Хімічною основою індивідуальної пам'яті в клітині є рибонуклеїнова кислота (РНК).

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генетичної спадкової пам'яті.

3. Види пам'яті розрізняють за трьома ознаками.

1) За характером переважаючої психічної активності: а) рухова (пам'ять на рухи, їх системи). Це основа трудових і практичних навичок; б) емоційна (пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності, допомагають передбачити результати); в) образна (пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова) ейдетична – образи, які зберігаються яскраво і чітко в пам'яті без будь-яких змін ; г) словесно-логічна (специфічно людська; запам'ятовується думка у формі понять. Відіграє провідну роль у засвоєнні знань Тому тут головна роль належить другій сигнальній системі)

2) За характером цілі діяльності: а) мимовільна - мнемічна мета (запам'ятати) відсутня. Становить основну частину досвіду; б) довільна - при наявності мети запам'ятати, яка регулює процеси пам'яті

3) За тривалістю збереження: а) короткочасна - зберігання матеріалу після одноразового відтворення; б) довгочасна виникає з короткочасної при багаторазовому відтворенні; в) оперативна - обслуговує виконувані дії, операції.

Після одноразового прослуховування пояснень викладача у тривалій пам'яті учня залишається в середньому лише 10% змісту прослуханого, після самостійного читання - 30%, після активного спостереження навчального процесу - 50%, а після опанування практичними діями учнів - 90%.

4. Процеси пам'яті: 1) запам'ятовування; 2) відтворення; 3) забування; 4) збереження.

І. Запам'ятовування.

Запам'ятовування - це процес запису і наступного збереження сприйнятої інформації За ступенем активності перебігу цього процесу виділяють наступні види запам'ятовування: закарбовування, мимовільне (неумисне) запам'ятовування, довільне (умисне) запам 'ятовування.

Закарбовування — міцне й точне збереження у короткочасній і тривалій пам'яті подій в результаті одноразового подання матеріалу на декілька секунд. Шляхом закарбовування у короткочасній пам'яті виникають ейдетичні образи.

Мимовільне - найбільш продуктивне, якщо матеріал входить у зміст діяльності. Чим вища пізнавальна активність людини, тим краще мимовільне запам' ятовування.

Довільне запам'ятовування залежить від: а) особливостей мнемічної задачі (запам'ятати близько до змісту; відтворити переважно форму, а не зміст; запам'ятати фрагмент дослівно); б) мотивів (заради оцінки, інтерес, обов'язок, зв'язок з майбутньою професією); в) оволодіння способами запам'ятовування.

Іншою характеристикою процесу запам'ятовування є ступінь розуміння запам'ятовуваного матеріалу. Тому заведено виділяти осмислене та механічне запам'ятовування.

Механічне запам'ятовування — це запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами матеріалу, що сприймається (заучування статистичних даних, історичних дат тощо).

На відміну від цього осмислене запам'ятовування базується на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між окремими частинами матеріалу. Тому осмислене запам'ятовування завжди пов'язане з процесами мислення і спирається переважно на узагальнені зв'язки між частинами матеріалу на рівні другої сигнальної системи.

Осмислення матеріалу досягається різними прийомами, і насамперед виділенням у матеріалі, що вивчається, провідних думок і групування їх у вигляді плану.

II. Збереження. Для нього необхідно, щоб інформація використовувалась у діяльності. Воно залежить від обсягу матеріалу. Чим більший обсяг, тим менший його процент зберігається. Збереження як процес пам'яті має свої закономірності.

ІІІ.Забування: випадіння матеріалу з діяльності. Причини забування:

1) інтерференція (змішування) нового матеріалу з відомим. Має такі різновиди проактивне гальмування (наступний матеріал забувається під впливом попереднього), ретроактивне (забування відомого матеріалу під впливом нового);

2) згасання умовних нервових зв'язків (при втомі, відсутності відтворення га використання матеріалу в діяльності).

Як залежить забування від тривалості часу, що проходить від моменту сприймання матеріалу? Дослідження темпів забування вперше провів Г.Еббінгауз, отримані ним результати зображені на графіку, який названо кривою Еббінгауза (Мал. 1). При однакових проміжках часу найбільше матеріалу забувається одразу після його сприймання, а потім втрата матеріалу уповільнюється. Пізніше було виявлено таке явище, як ремінісценція: зростання обсягу відтвореного матеріалу через тривалий період збереження. Це відомі всім ситуації, коли раптом щось пригадується . (Мал. 2).

Відоме явище ремінісценції, коли внаслідок негативної індукції й позамежного гальмування одразу після запам'ятовування є не таким повним, як після відпочинку. Сильні подразники під час заучування утруднюють утворення нових зв'язків, послаблюють раніш засвоєні знання (проактивне і ретроактивне гальмування). У навчальній роботі важливо відрізняти тимчасове забування, що потребує ліквідації впливу негативних умов, від забування, яке можна усунути лише повторенням або заучуванням знову.

Мал. 1 Крива Еббінгауза

час t час t

Мал.2 Ремінісценція

IV. Відтворення має активний творчий характер. Відтворюваний матеріал зазнає якісних змін внаслідок його обробки людиною. Розрізняють декілька рівнів відтворення: упізнавання, власне відтворення, пригадування. Особливе місце посідають спогади.

5. Індивідуальні особливості пам'яті виявляються у швидкості, точності, міцності запам'ятовування і готовністю відтворення.

Основними характеристиками пам'яті є: обсяг, швидкість запам’ятовування, точність відтворення, тривалість збереження,

Обсяг пам'яті - це найважливіша інтегральна характеристика пам'яті; показником обсягу є кількість запам'ятованих одиниць інформації (7 + 2).

Швидкість відтворення характеризує здатність людини використовувати у практичній діяльності наявну у неї інформацію.

Точність відтворення — відображає здатність людини точно зберігати, а найголовніше, точно відтворювати відбиту в пам'яті інформацію.

Найважливішою характеристикою пам'яті є її тривалість, вона відображає здатність людини утримувати певний час необхідну інформацію.

В цьому випадку ми маємо справу з іншою характеристикою пам'яті — готовністю відтворити відбиту в пам'яті інформацію.

Виділяють наступні типи пам'яті за індивідуальними особливостями її змісту: а) наочно-образна - краще запам'ятовуються образи (слухові, рухові, смакові); б) словесно-логічна - краще запам’ятовується словесний матеріал; в) проміжний - немає чіткої переваги. Приналежність до типу залежить від співвідношення І і ІІ сигнальної систем, від професійної діяльності.

Тема лекції: Мислення та інтелектуальні властивості особистості.

План лекції

1. Загальна характеристика мислення

2. Операції мислення. Основний механізм мислення

3. Мислення як розв'язання задач

4. Форми мислення: поняття, судження, умовиводи

5. Види мислення

6. Індивідуально-психологічні особливості мислення

Міні-лексикон: мислення, аналіз, синтез, мотивація мислення, детермінація, умовивід, судження, поняття, розумові дії, критичність, широта, гнучкість, глибина, послідовність, швидкість, кмітливість.