9.Розподіл, як логічна операція. Правила розподілу. Класифікація.

При вивченні деякого поняття перед нами часто виникає питання про необхідність розкриття його обсягу, тобто розподілу предметів, які містяться в понятті, на окремі групи.

Логічна операція, яка розкриває обсяг поняття, називається поділом.

В операції поділу розрізняють ділене поняття, тобто поняття, обсяг якого необхідно розкрити; члени поділу, тобто співпідпорядковані види, на які ділиться поняття; й основу поділу -- ознаку, за якою відбувається поділ.

Суть поділу полягає в тому, що предмети, які входять в обсяг діленого поняття, розподіляються за групами. Ділене поняття розглядається як родове, і його обсяг поділяється на співпідпорядковані види.

Розрізняють такі види поділу понять: поділ за видозміною ознаки та дихотомічний поділ.

Основою поділу в цьому випадку є ознака, при зміні якої утворюються поняття, що входять до обсягу діленого (родового) поняття.

У ролі основи поділу можуть використовуватися різні ознаки діленого поняття. Вибір ознаки залежить від мети поділу та практичних міркувань. Але до основи поділу висуваються і деякі вимоги, найважливішою з яких є об'єктивність основи поділу.

У процесі поділу будь-якого поняття за видозміною ознаки слід дотримуватися таких правил поділу.

1. Поділ повинен бути співмірним. Завдання поділу полягає в необхідності перерахувати всі види діленого поняття. Тому сума обсягів членів поділу повинна дорівнювати обсягу діленого поняття.

2. Поділ повинен здійснюватись за однією основою. Упродовж одного поділу вибрана нами ознака (основа поділу) не повинна підмінюватись іншою ознакою.

3. Члени поділу повинні виключати один другого.

4. Поділ повинен бути безперервним (послідовним). Здійснюючи поділ, необхідно від роду переходити до найближчого виду, а потім - до найближчого підвиду і т. д. Порушення цього правила призводить до помилки, яку називають стрибком у поділі.

Дихотомічний поділ або дихотомія (від грецького - поділ на дві частини) є поділом обсягу діленого поняття на два суперечливих (контрадикторних) поняття. Дихотомічний поділ не завжди закінчується на двох перших суперечливих поняттях. Іноді заперечливе поняття знов ділиться на два суперечливих поняття, що дозволяє виділити з великого кола предметів групу саме тих предметів, які цікавлять нас найбільше.

Порівняно з поділом за видозміною ознаки дихотомія має декілька переваг. По-перше, вона завжди є співмірною, бо обсяг діленого поняття "розтинається" навпіл. По-друге, дихотомія здійснюється тільки на одній основі - в залежності від наявності чи відсутності у предмета деякої ознаки. По-третє, члени дихотомічного поділу завжди виключають одне одне, бо будь-який предмет може належати лише до одного з контрадикторних понять.

Класифікація (від лат. classis - розряд, ifacio - роблю) - це розподіл предметів за групами (класами), при якому кожен клас має своє постійне, визначене місце. Метою класифікації є систематизація знань, тому від поділу вона відрізняється відносно сталим характером розподілу предметів та значною довговічністю. Крім того, класифікація утворює розгорнуту систему, де кожен член поділу ділиться в свою чергу на нові члени поділу, розгалужуючись на множину класів, що, як правило, закріплюються в таблицях, схемах тощо.

10.Просте судження. Типи простих суджень. Прості судження, залежно від того, що вони відображають — властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження та судження із відношенням. Атрибутивним судженням називається таке судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки. Структура атрибутивних суджень, у яких стверджується належність предмету певної властивості, виражається формулою S є Р. Атрибутивні судження, у яких заперечується належність предмету певної властивості, мають формулу S не є Р. Атрибутивні судження можна тлумачити і як судження належності предмету властивості, і як судження належності предмета до класів предметів. Так, судження "Дарування є угода" можна розглядати і як судження, включаючи "дарування" до класу "угод", і як судження належності, підходити до даруванпя як до такого правовідношення, котре мас властивість "бути угодою". Судження із відношенням — це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками. Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами і явищами: часові, просторові, відношення за якістю, кількістю, формою, тотожності, протилежності тощо. Тому у практиці мислення ми стикаємося із найрізноманітнішими судженнями відношення. Особливий клас простих суджень утворюють судження існування. Судження існування (екзистенціальні судження — від латинського слова existentia — існування) — це такі судження, в яких утверджується чи заперечується сам факт існування або не існування предмета. Особливість судження існування полягає в тому, що воно відбиває не зв'язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета або явища, інформує про те, що щось існує чи не існує. Так, у судженні "Бог не існує" висловлена думка не про те, що таке Бог, а те, що такого явища, як Бог, немає, що він не існує в дійсності. У судженні ж "Існує симуляція розкрадання" виражено знання про те, що в дійсності існує такс явище, як симуляція розкрадання. Виражаючи знання про буття або небуття того чи іншого явища, судження, існування відіграє важливу роль у процесі пізнання.