Тема 3. Окремі види кредитних договорів

Договір споживчого кредиту. Особливості правового статусу сторін договору споживчого кредиту. Надання споживачу інформації перед укладенням договору споживчого кредиту. Право споживача на відкликання згоди. Істотні умови договору споживчого кредиту та відповідальність в разі порушення кредитних зобов’язань.

Договір іпотечного кредиту. Особливості порядку укладення договору іпотечного кредиту. Істотні умови договору іпотечного кредиту та відповідальність в разі невиконання кредитних зобов’язань.

Особливості договору консорціумного кредиту.

Cпоживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем і споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом із нарахованимивідсотками.

Договір про надання споживчого кредиту є цивільно_правовим за своєю суттю. Відповідно, на нього розповсюджуються положення Цивільного кодексу щодо форми, змісту, істотних умов правочинів і договорів. До того ж, договір споживчого кредиту на купівлю товарів у магазинах та інших місцях торгівлі є похідним від договору купівлі-продажу, оскільки забезпечує реальне виконання останнього.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. При цьому обов’язок доведення того, що один із оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається саме на кредитодавця.

При цьому споживач, відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», – це фізична особа, яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Головною ознакою у набутті статусу споживача є спосіб витрачання коштів для власних потреб.

Надання споживачу інформації перед укладенням договору споживчого кредиту

У Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення.

При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Наступним етапом укладання договору є письмове оформлення досягнутих домовленостей

Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будьякі збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі

Право споживача на відкликання згоди.

ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлює, що споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов’язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення зазначеного строку.

З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Споживач не зобов’язаний сплачувати будь_які інші збори у зв’язку з відкликанням згоди. Кредитодавець, у свою чергу, зобов’язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом 7 днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (7 днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі 1% суми, належної до повернення кредитодавцем. При цьому право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів, забезпечених іпотекою, споживчих кредитів на придбання житла та споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди. На практиці споживачі реально можуть повернути кошти лише виплативши відсотки, які були нараховані за час користування кредитом. Закон встановлює можливість споживача достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.

Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, кредитодавець зобов’язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов’язань споживача у бік їх зменшення.

Істотні умови договору споживчого кредиту та відповідальність в разі порушення кредитних зобов’язань.

Договір про надання споживчого кредиту є цивільно_правовим за своєю суттю. Відповідно, на нього розповсюджуються положення Цивільного кодексу (далі – ЦК) щодо форми, змісту, істотних умов правочинів і договорів. До того ж, договір споживчого кредиту на купівлю товарів у магазинах та інших місцях торгівлі є похідним від договору купівлі-продажу, оскільки забезпечує реальне виконання останнього.

Договір іпотечного кредиту.

іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим ЗУ «Про іпотеку»;

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Особливості порядку укладення договору іпотечного кредиту.

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя. У разі наступної іпотеки страхування предмета іпотеки не є обов'язковим. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика. У разі набуття прав за іпотечним договором новим іпотекодержателем він також набуває право вимоги до страховика

.Іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Істотні умови договору іпотечного кредиту та відповідальність в разі невиконання кредитних зобов’язань.

Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.

У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Стаття 19. Внесення змін і доповнень до іпотечного договору

Зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону

Будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов'язання у зв'язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов'язковими

Відповідальність - У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Скорочено

Особливості консорціумного кредитування

Так як у випадку з банківським консорціумного кредитування мова йде про видачу кредиту солідного розміру і найчастіше з досить високими кредитними ризиками, то консорціумний кредит – це майже завжди кредит середньостроковий (зазвичай оформляється на термін від півроку до року) і в подібних договорах практично ніколи не фігурують суми менше 25 мільйонів доларів. Отже, консорціумний кредит як специфічна форма кредитування має свої особливі умови. Так, процентна ставка за таким кредитом найчастіше плаваюча, але з фіксованим лімітом і має прив’язку до міжнародного коефіцієнту фіксованої ставки. По термінах, як уже було сказано, кредит середньостроковий, в межах інтервалу від півроку до трьох років, проте трапляються і більш тривалі за термінами дії угоди. Консорціумний кредит – це завжди кредит, що видається під будь забезпечення, заставне зобов’язання, підтверджене майном, страхової чи поручітельскій договір. Оформлення консорціумного кредиту все активніше переноситься в електронну форму, що пов’язано з великою кількістю документації та необхідністю скорочення витрат часу. Основними необхідними в такому випадку документа є:

заяву на надання кредиту;

відомості про передбачуваний цільове використання кредиту; попередні строки погашення; інформація про механізми забезпечення кредитних зобов’язань, обгрунтування проекту, під який запитуються кошти. Варіантом консорціумного кредиту є так званий паралельний кредит, при якому в угоді беруть участь два або кілька банків, що здійснюють самостійний, паралельний переговорний процес з позичальником. Банки узгоджують між собою умови кредитування, а кожен банк окремо надає позичальникові частину кредиту на цих загальних умовах.

Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Розширено

Особливості договору консорціумного кредиту.

З метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті для здійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об’єднуватися в консорціуми.

Банківські консорціуми — це тимчасові об’єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах.

Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для проведення операцій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів. При подальшому розвитку ринкових відносин банківські консорціуми можуть стати стабільними об’єднаннями банків для спільного виконання не тільки кредитних, поручительських чи гарантійних операцій, але й операцій із цінними паперами на фондовому ринку.

Банки об’єднуються для надання консорціумного кредиту на взаємовигідних договірних умовах. Банківські консорціуми для надання кредитів можуть створюватися з метою об’єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Створення консорціуму банків оформляється шляхом укладання відповідного договору. Кількість учасників консорціуму не обмежується.

Координує дії учасників консорціуму головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Банком-координатором, як правило, виступає банк, що обслуговує клієнта, і якому для реалізації проекту необхідні кошти в значних обсягах. Кожний член консорціуму автономно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум. На підставі цих пропозицій визначаються загальні скоординовані дії, які передбачаються у консорціумному договорі.

Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками.

Основою правових взаємовідносин членів консорціуму є зобов’язан­ня, що виникають на підставі укладеного консорціумного договору.

У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку (квоти, співвідношення власності), мета, представництво та керівництво консорціуму, обов’язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов’язання членів консорціуму щодо головного банку (сума внесків або відсотків та комісійних за організацію консорціуму).

У договорі обов’язково передбачаються умови припинення дії консорціумної угоди.

У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, але й кілька позичальників, які мають причетність до заходу, що кредитується.

Консорціумні кредити ґрунтуються на тих самих принципах, що й інші види банківських кредитів, змінюються тільки механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів.

Надання консорціумного кредиту консорціумом здійснюється на за­гальних підставах із дотриманням банками-учасниками економічних нормативів.

Позичальник, який бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов’язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку, у кредитній угоді. Як правило, головним банком визначається один із великих банків з достатніми пасивами, що має досвід проведення кредитних операцій, налагоджені зв’язки з кредитними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників і користується високою репутацією у банківських колах.

Умовою прийняття банків до членів консорціуму є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Чим більший ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі. Тим самим зменшується ризик для кожного банку.

Головний банк виконує такі функції посередника між позичальником та банками-учасниками:

• ведення переговорів про умови кредитної угоди як з позичальником, так і з банками-учасниками;

• вивчення запропонованого до кредитування проекту та пов’язаного з проведенням цієї операції ризиком;

• розробка та узгодження кредитної угоди;

• отримання від банків-учасників коштів у розмірі частки їх участі та надання їх позичальнику;

• отримання від позичальника коштів на сплату основного боргу та відсотків, комісійних, розподіл їх між банками-учасниками;

• узгодження умов кредитної операції між членами консорціуму та позичальником;

• контроль за виконанням умов кредитної угоди між кредиторами і позичальником, а також за розподілом прибутку та збитків;

• розповсюдження між банками-учасниками фінансових звітів інформації позичальника.

Для отримання консорціумного кредиту позичальник готує і подає головному банку, як правило, такі документи:

• клопотання на отримання кредиту із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану позичальника;

• дані про мету та призначення кредиту;

• строк, протягом якого планується користування кредитом;

• строки користування кредитом за періодами (якщо кредит надається не за один раз);

• техніко-економічне обґрунтування проекту, що може бути прокре-дитований;

• інформацію про гаранта;

• інші документи, потрібні для прийняття рішення про кредитування. Кредитні взаємовідносини між консорціумом та позичальником регулюються кредитною угодою, яка підписується всіма учасниками.

Консорціумна кредитна угода має включати такі основні статті:

• перелік учасників консорціумної угоди;

• сума та термін користування кредитом;

• періодичність та порядок надання кредитів;

• відсоткова ставка, порядок нарахування та сплати відсотків;

• строки та сума внесків у рахунок погашення боргу;

• умови дострокового погашення;

• порядок компенсації позичальником можливого збільшення вартості проекту;

• умови дострокового стягнення заборгованості за наданими кредитами;

• порядок нарахування та сплати штрафних санкцій за затримку повернення кредиту;

• санкції за порушення умов кредитної угоди;

• порядок стягнення та розмір всіх видів комісій та витрат;

• механізм кредитування;

• підписи та печатки всіх учасників угоди.

Після підписання кредитна консорціумна угода набуває юридичної сили і є обов’язковою для виконання всіма учасниками угоди.

Після укладання кредитної угоди головний банк консорціуму акуму­лює кошти банків-учасників і розпочинає кредитування позичальника у порядку, передбаченому кредитною угодою.

Кредит може надаватися банківським консорціумом таким чином:

• за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку;

• шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банків, а кредитування здійснювати у міру виникнення потреби в кредиті;

• шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі у консорціумній угоді.

Банківські консорціуми для запобігання ризику неповернення кредитів можуть не тільки удосконалювати механізм кредитування, але й вимагати від позичальника надання гарантійних зобов’язань інших банків, державних установ, Уряду, а також страхування ризику неповернення кредитів.

У разі якщо члени консорціуму та позичальник знаходяться у різних регіонах України, консорціум може використати банк позичальника або одну з філій банку-учасника, що знаходиться у цьому регіоні, для кредитування консорціумної угоди і здійснення контролю за цільовим використанням коштів та своєчасним погашенням кредитів.

У разі настання строків погашення зобов’язань позичальник повертає кредиторам не тільки суму позички та відсотки за кредит, але й відшкодовує всі витрати, пов’язані з організацією та здійсненням кредитної операції у сумі та в строк, обумовлені у кредитному договорі.

Повернення кредиту, сплата відсотків, комісійних, які покривають витрати банків-учасників кредитної операції, здійснюються пропорційно їх ролі та частці участі, що передбачена консорціумною угодою.

Після повного погашення кредиту, відсотків та інших платежів, що належать консорціуму, він складає свої повноваження. У разі потреби, в подальшому спільна діяльність банків-учасників може бути відновлена.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит.

При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальниками.

Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасниками умовами.

Кожний банк може самостійно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

Формами консорціумного кредиту також можуть бути спільні гарантії або поручительства банків за зобов’язаннями оплатити борг. При цьому оформляється угода як кредит із стягненням плати в залежності від виду вимоги, строку та суми кредиту.

Банківським консорціумом є тимчасове господарсько-фінансове об’єднання декількох банків, що з’являється в результаті необхідності вирішення конкретної ділової задачі. Така організаційна форма співпраці банківських установ призначена для вирішення одноразових завдань за допомогою банківських операцій, здійснення яких не потребує злиття або поглинання банків, але скрутна для окремого банку. Операції, що породжують банківські консорціуми, можуть бути різними – від проведення одиничної угоди до підтримки загальної стабільності фінансової системи за допомогою підтримки конкретного банку і недопущення його банкрутства.

Але найчастіше банківські консорціуми з’являються саме для здійснення кредитування в тих випадках, коли обсяги передбачуваного кредиту занадто великі для окремого банку, коли кредитні ризики вимагають участі декількох банків. Кредитування в цьому випадку може здійснюватися за допомогою акумулювання кредитних ресурсів декількох банків в одному визначеному банку з подальшим наданням кредитів безпосередньо позичальником;

або шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком (зазвичай це банк, безпосереднім клієнтом якого є позичальник) або групою банків;

або через зміну гарантованих квот кредитних ресурсів за допомогою залучення додаткових банків з їх ресурсами.

Освіта банківського консорціуму увазі наявність консорціумного договору, в якому декларується мета створення консорціуму, визначаються його учасники, ступінь їх залучення в спільну діяльність, фінансові зобов’язання, права та обов’язки, а також умови припинення існування консорціуму. Учасник консорціуму повинен розділити мінімальний розмір ризику, обумовленого розміром передбачуваного кредиту і кількістю учасників договору.