3. Лондонська школа неолібералізму.

Найб.мірою Лондонська школа грунт.на клас.засадах.

Фрідріх Хайек – „Грошова теорія та екон.цикл (1933)”, „Дорога до рабства (1944)”, „Роздержавлення грошей (1976)”, „Фатальна концепція. Помилки соціалізму (1989)”. Осн.ідеї: 1. розробив концепцію спонтанного порядку, що грунтується на індивід.свободі. 2. відстоював принципи неокласичної теорії і виступав проти держ.втручання в економіку. 3. визнавав необх-сть втручання держави лише у сфери, які створюють внутр.середовище економіки. 4. запропонував скасувати монополію держави на випуск грошей. 5. розробив теорію торговельного циклу, що дала пояснення великої депресії через дисбаланс між попитом і пропонуванням роб.сили в масштабах економіки. 6. здійснив критичний аналіз планової екон.сис-ми соціалізму, довівши неминучість диктатури в країнах, що переслідують цілі рівного розподілу доходів та встановлення контролю над цінами.

Осн.риси і чинники післявоєнного розвитку Великобританії:

1. часткова націоналізація базових галузей (обєкти інфраструктури, вуг.,енергет).

2. Здійснення контролю та регулювання капіталовкладень у націоналізованій галузі.

3. Розробка і застосування річних планів 4-річного розвитку.

4. Проведення режиму економії ЗРП та ін.доходів, а також обмеження імпорту для досягнення рівноваги платіжного балансу і підтримки валютного курсу.

4. Паризька школа неолібералізму.

Паризька школа (дирижизм) – виникла в 20-30-х роках і спиралась на теорет.засади, запропоновані яе неокласиками, так і представниками альтернативних напрямків.

Жак-Леон Рюеф – „Про перешкоди екон.експансії (1960)”. Осн.ідеї: 1. захищав обєктивно-зумовлений соц.порядок, заснований на ринковій цивілізації. 2. брав участь у розробці теорет.засад екон.політики Шарля де Голя. 3. обгрунтував необх-сть захисту державою механізмів ринкової саморегуляції.

Моріс Алле – „В пошуках екон.дисципліни (1943)”, „Економіка та процент (1946)”, „Податок на капітал і грошова реформа (1976)”, „Про податкову реформу (1990)”. Осн.ідеї: 1. обгрунтував екон.модель сус-ва, що зводиться до саморегульованої економіки з активною роллю держави водночас. 2. гол.проблемою вважав поєднання екон.еф-сті і соц.справедливості. 3. розробив теорію економіки ринків – ек.склад.з достатньо відусоблених ринків, на яких діють свої правила, хоча ринк.механізм – один. 4. універсальним інструментом регулювання ек.вважав монетарну політику, яка може розвязати проблему інвестування за допомогою індикативного планування. 5. сформулював власну версію золотого правила нагромадження (максим.доход нас.і максим.споживання досяг.за нульового значення банк.%ставки.

Осн.чинники та риси госп.розвитку Франції після ІІ Св.війни.

1. запровадження системи індикативного планування.

2. Створення фонду соц.-екон.розвитку, який дає змогу здійсн.інвестиції як у держ., так і в приватних секторах.

3. Націоналізація депресивних галузей та створення адмін.рад для управління націоналізованими під-вами.

4. Розширення прав фабрично-заводських профспілок.

5. Обмеження монополізації.

Лекція № 11. Неоконсервативні концепції та їх вплив на господарську практику провідних країн.