114.Класифікація кб за різними критеріями.

Комерційний банк — банк, який здійснює універсальні банківські операції з різними організаціями, установами здебільшого за рахунок власних коштів та залучення кредитних ресурсів своїх клієнтів.

У широкому розумінні, комерційний банк – це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи.

У вузькому розумінні комерційний банк – це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Класифікація комерційних банків. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки.

Класифікація комерційних банків:Класифікаційні ознаки Види комерційних банків

Порядок створення Перепрофільовані, новостворені

Характер спеціалізації Універсальні, спеціалізовані

Територія діяльності Регіональні, республіканські, міжнародні

Розмір Великі, середні, малі

Форма власності Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані

Функції і характер виконуваних операцій Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні

Характер відносин Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені

Ступінь впливу Монополісти, аутсайдери

Структура Багатопрофільні, безфіліальні

Ступінь контролю Контролюючі, контрольовані

Конкурентоспро¬можність Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні

Фінансовий стан Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

115.Взаємодія між цб і комерційними банками.

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази черезрефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звердотаються центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля - продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг ірозширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рів­ні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Кредити НБУ, які спрямовуються на цілі рефінансування, за чотири роки (1993-1996) набули значного розвитку. їх обсяг збіль­шився зі 112 млн грн. у 1993 р. до 474 млн грн. у 1996 р., тобто як більш у 4 рази. Особливо значним було зростання у 1995 р. Проти попереднього 1994 р. обсяг кредитів рефінансування НБУ зріс більш як у 3 рази і досяг 349 млн грн. проти 105 млн грн. Але у обсязі загальному кредитної емісії НБУ кредити комерційним банкам (рефінансування) становлять невелику частку.

У 1995 р. - 7 %, 1996 - 6, 1997 - 8, 1998 р. - 5 %.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань,зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

З початку створення Національного банку України (1991 р.) кредитні відносини між ним і комерційними банками мали не ринковий, а суто адміністративний характер. НБУ здійснював нікредитемісії і спрямовував кошти на завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості міжпідприємствами, на покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги підприємствам окремих галузей державного сектора економіки. Це відбувалося або безпосереднімкредитуванням НБУ окремих суб'єктів (кредити уряду, іншим органам державного управління),або через продаж ресурсів комерційним банкам (кредити на завершення розрахунків шляхом заліку).Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутногомережі банківських установ тощо.фонду, Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів резидента України та рішень Кабінету Міністрів України. Наприклад, у 1992 р. кредитна емісіястановила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованостіпідприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993р. обсяги кредитної емісії збільшилися в ЗО разів і становили близько ЗО трлн. крб., 70 % яких черезрізні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обгрунтованої системирегулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізуватигрошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак - і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків черезкредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.

Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважноопосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізованіцільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредитинерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не лися.поверта

Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аук­ціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, вдалі - економіку. У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що такожсприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.З 1995 р. почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з продажукредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги. У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитуванняпід заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах розвиткустворення і ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р.

Отже, НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов доринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якому чільне місце належитькредитним відносинам з комерційними банками та іншими кредитними установами.