98.Кредит у міжнародних економічних відносинах.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнародного кредиту — передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв'язків.

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками — представники різних країн. Залежно від суб'єктів міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.

Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світогосподарських зв'язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси, регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.

Серед міжнародних кредитних організацій центральне місце посідають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Коли МВФ розпочинав свою діяльність (березень 1947 р.) у його складі було тільки 39 держав; сьогодні їх вже близько 180. Датою входження України до складу МВФ вважається З вересня 1992 р. Одночасно з МВФ було засновано Світовий банк (традиційна назва — Міжнародний банк реконструкції і розвитку). Діяльність Світового банку безпосередньо зв'язана з міжнародним кредитом — наданням довгострокових позик країнам-учасницям для сприяння розвиткові їхньої економіки. Членами Світового банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ. ЄБРР створено в 1991 р. з метою допомогти країнам Центральної і Східної Європи перейти від централізовано-планової економіки до ринкової.

Міжнародний кредит за своїм характером поділяється на грошовий і товарний. При наданні позик у грошовій формі об'єктом позики виступають міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні валюти. Товарна форма міжнародного кредиту зв'язана з комерційним, або фірмовим кредитом — товари надаються підприємствами (фірмами) різних країн з відстрочкою платежу.

Можна вважати, що існують три основні види міжнародного кредиту:

1) державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій;

2) банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн;

3) комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та послуги підприємств (фірм).

Із формуванням міжнародних ринків капіталів пов'язано перетворення найбільших національних банків провідних країн світу в транснаціональні банківські компанії, утворення постійних банківських консорціумів або синдикатів. В основі відсоткової ставки, яку сплачують за міжнародним кредитом позичальники, лежить сьогодні міжбанківська відсоткова ставка; залежно від того, які банки входять у міжнародний банківський синдикат, це може бути або Лондонська міжбанківська відсоткова ставка (ЛІБОР), або Паризька (ШБОР), або Сінгапурська (СІБОР).

Міжнародний комерційний кредит — це позика, що надається підприємством (фірмою), як правило, експортером однієї країни, імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднується з авансовими розрахунками за товарними операціями, використанням векселів і товарних акредитивів. Для сучасного процесу зовнішньоторговельного кредитування характерним є взаємозв'язок комерційного і банківського кредиту.

З економічної історії добре відома така система державних позик у сфері міжнародного кредитування як ленд-ліз. Закон про ленд-ліз був прийнятий Конгресом США за пропозицією президента Ф. Рузвельта 11 березня 1941 р. Ленд-ліз — це система передачі США іншим країнам-союзникам, в тому числі й колишньому Союзу РСР, у період другої світової війни 1939—1945 рр. у позику чи оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства, різних товарів і послуг. На основі двосторонніх державних угод були встановлені основні принципи регулювання розрахунків за ленд-лізом: військова техніка і матеріали, витрачені під час війни, не підлягають оплаті; майно, що залишилось після війни і придатне для цивільних цілей, повинно оплачуватися в порядку погашення довгострокового кредиту.

Після другої світової війни міждержавний кредит використовувався для надання урядових кредитів і фінансової допомоги США країнам Західної Європи для відродження їхнього зруйнованого війною народногосподарського потенціалу (йдеться про так званий "план Маршалла"). У "плані Маршалла" погодились взяти участь 16 європейських країн, у тому числі Великобританія, Західна Німеччина, Італія, Франція та інші. Протягом чотирьох років дії "плану Маршалла" Конгрес США виділив урядам західноєвропейських країн 13 млрд. доларів, 2/3 з яких були витрачені на закупівлю американських товарів.

З 1993 р. МВФ ввів ще один вид міждержавного кредитування — так званий механізм фінансування системних перетворень. Кредити в рамках цього механізму надаються державам, що мають труднощі в сфері платіжного балансу через порушення у традиційній системі зовнішньої торгівлі та пов'язаних із нею розрахунків, зокрема переходу від неринкових до ринкових цін.