- •91.Економічна природа лізингового кредиту.
- •92.Нбу як регулятор кредитного ринку.
- •93.Сутність комерційного кредиту, його об’єкт і суб’єкти, економічна роль.
- •94.Механізм комерційного кредиту.
- •95.Механізм лізингового кредитування.
- •96Лізинговий кредит в Україні.
- •97.Переваги та недоліки комерційного кредиту, його сучасний стан в Україні.
- •98.Кредит у міжнародних економічних відносинах.
- •99.Сутність і особливості банківського кредиту.
- •100.Кредитний процес та його стадії.
- •101.Принципи банківського кредитування.
- •102.Україна та мвф у кредитному процесі: плюси і мінуси співпраці.
- •103.Кредитний договір, як юридична основа кредитного процесу.
- •104.Види банківського кредиту.
- •105.Структура кредитної системи: загальна характеристика.
- •106.Кредитні відносини між цб та комерційними банками.
- •107.Банківська система: суть та місце в національній економіці.
- •108.Сутність та особливості державного кредиту.
- •109.Цб країни: правовий статус та організаційна побудова.
- •110.Функції цб.
- •111.Державний кредит в Україні.
- •112.Система комерційних банків, їх функції та завдання.
- •113.Організаційно-правові засади діяльності комерційних банків.
- •114.Класифікація кб за різними критеріями.
- •115.Взаємодія між цб і комерційними банками.
- •116.Сутність споживчого кредиту, його об’єкт та суб’єкти.
- •117.Небанківські фінансово-кредитні інститути: види та операції.
- •118.Товарний споживчий кредит.
98.Кредит у міжнародних економічних відносинах.
Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнародного кредиту — передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв'язків.
Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками — представники різних країн. Залежно від суб'єктів міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.
Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світогосподарських зв'язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси, регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.
Серед міжнародних кредитних організацій центральне місце посідають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Коли МВФ розпочинав свою діяльність (березень 1947 р.) у його складі було тільки 39 держав; сьогодні їх вже близько 180. Датою входження України до складу МВФ вважається З вересня 1992 р. Одночасно з МВФ було засновано Світовий банк (традиційна назва — Міжнародний банк реконструкції і розвитку). Діяльність Світового банку безпосередньо зв'язана з міжнародним кредитом — наданням довгострокових позик країнам-учасницям для сприяння розвиткові їхньої економіки. Членами Світового банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ. ЄБРР створено в 1991 р. з метою допомогти країнам Центральної і Східної Європи перейти від централізовано-планової економіки до ринкової.
Міжнародний кредит за своїм характером поділяється на грошовий і товарний. При наданні позик у грошовій формі об'єктом позики виступають міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні валюти. Товарна форма міжнародного кредиту зв'язана з комерційним, або фірмовим кредитом — товари надаються підприємствами (фірмами) різних країн з відстрочкою платежу.
Можна вважати, що існують три основні види міжнародного кредиту:
1) державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій;
2) банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн;
3) комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та послуги підприємств (фірм).
Із формуванням міжнародних ринків капіталів пов'язано перетворення найбільших національних банків провідних країн світу в транснаціональні банківські компанії, утворення постійних банківських консорціумів або синдикатів. В основі відсоткової ставки, яку сплачують за міжнародним кредитом позичальники, лежить сьогодні міжбанківська відсоткова ставка; залежно від того, які банки входять у міжнародний банківський синдикат, це може бути або Лондонська міжбанківська відсоткова ставка (ЛІБОР), або Паризька (ШБОР), або Сінгапурська (СІБОР).
Міжнародний комерційний кредит — це позика, що надається підприємством (фірмою), як правило, експортером однієї країни, імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднується з авансовими розрахунками за товарними операціями, використанням векселів і товарних акредитивів. Для сучасного процесу зовнішньоторговельного кредитування характерним є взаємозв'язок комерційного і банківського кредиту.
З економічної історії добре відома така система державних позик у сфері міжнародного кредитування як ленд-ліз. Закон про ленд-ліз був прийнятий Конгресом США за пропозицією президента Ф. Рузвельта 11 березня 1941 р. Ленд-ліз — це система передачі США іншим країнам-союзникам, в тому числі й колишньому Союзу РСР, у період другої світової війни 1939—1945 рр. у позику чи оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства, різних товарів і послуг. На основі двосторонніх державних угод були встановлені основні принципи регулювання розрахунків за ленд-лізом: військова техніка і матеріали, витрачені під час війни, не підлягають оплаті; майно, що залишилось після війни і придатне для цивільних цілей, повинно оплачуватися в порядку погашення довгострокового кредиту.
Після другої світової війни міждержавний кредит використовувався для надання урядових кредитів і фінансової допомоги США країнам Західної Європи для відродження їхнього зруйнованого війною народногосподарського потенціалу (йдеться про так званий "план Маршалла"). У "плані Маршалла" погодились взяти участь 16 європейських країн, у тому числі Великобританія, Західна Німеччина, Італія, Франція та інші. Протягом чотирьох років дії "плану Маршалла" Конгрес США виділив урядам західноєвропейських країн 13 млрд. доларів, 2/3 з яких були витрачені на закупівлю американських товарів.
З 1993 р. МВФ ввів ще один вид міждержавного кредитування — так званий механізм фінансування системних перетворень. Кредити в рамках цього механізму надаються державам, що мають труднощі в сфері платіжного балансу через порушення у традиційній системі зовнішньої торгівлі та пов'язаних із нею розрахунків, зокрема переходу від неринкових до ринкових цін.
