Види мовної діяльності людини

М ова

З овнішня Внутрішня

усна письмова

монологічна діалогічна

І. За своїми особливостями й функціональним призначенням розрізняють:

1. Внутрішню.

2. Зовнішню:

   1. Письмова мова.

   2. Усна мова:

      • Монологічна мова.

      • Діалогічна мова.

1. Усна мова – це звичайна звукова розмовна мова, якою ми користуємось при безпосередньому спілкуванні з іншими людь­ми. Залежно від конкретних умов спілкування усна мова набуває форми або діалогічної, або монологічної мови.

2. Діалогічне мовлення – це мовлення двох, трьох осіб.

У процесі діалогічної мови, що відбувається у формі бесіди, розмови між двома або кількома учасниками, людина ставить запитання і відповідає на них, висловлює зауваження, схвалення або заперечення.

Особливості діалогічного мовлення

1. У повсякденній і звичайній розмові діалогічна мова не має яскраво вираженого навмисного характеру й заздалегідь розробленого плану. Спрямованість такої бесіди та її на­слідки значною мірою визначаються висловлюваннями учасників. У тих випадках, коли розмова підпорядковується суворо окресленому завданню, діалогічна мова має цілеспрямований характер, а думки висловлюються у більш розгорнутій формі. Такого характеру діалогічна мова набуває, наприклад, тоді, коли бесіда організована спеціально для з'ясування певного питання. Такою ж цілеспрямованою буде мова учня під час від­повідей на запитання вчителя.

2. Діалогічна мова ставить менше вимог до побу­дови зв'язного й розгорнутого висловлювання, ніж мова моноло­гічна, і особливо писемна. Пояснюється це тим, що співбесідники перебувають в однаковій ситуації, сприймають одні й ті самі факти та явища й тому порівняно легко розуміють одне одного, їм не треба викладати свої думки в розгорнутій мовній формі. Так, досить одному з тих, хто чекає на автобус, сказати «йде», щоб решта людей зрозуміла його.

3. Порівняльна стислість діалогічної мови зумовлюється тим, що така мова активно підтримується запитаннями й відповідя­ми, схваленнями й запереченнями з боку співбесідників. Якщо діалогічна мова не підтримується співбесідником, то вона або перетворюється на монологічну мову одного з учасників, або бе­сіда взагалі припиняється.

4. Одна з найважливіших вимог до людини при діалогічній мо­ві — вміння вислуховувати висловлювання співбесідника до кін­ця, розуміти його запитання та заперечення і відповідати саме на них, а не на власні думки. Зневажливе ставлення до цієї ви­моги робить людину не лише нудним і неприємним співбесід­ником, а й свідчить про її низьку культуру і недостатню вихо­ваність.

3. Монологічне мовлення – це мовлення однієї людини (вчителя, керівника, коментатора).

Монологічна мова посідає велике місце в практиці спілкуван­ня і проявляється у найрізноманітніших усних і письмових ви­ступах. До монологічних форм мови належать лекції, доповіді, виступи на зборах, оголошення, накази та багато інших усних та письмових повідомлень.