2. Історичний огляд формування та розвитку олійно-жирового комплексу в Україні

Вирощування соняшнику та виробництво олії – один з найдавніших видів сільськогосподарського виробництва на території України, що пов’язано з наявністю необхідних природних та кліматичних ресурсів, розвинутою землеробською культурою населення. Соняшникова олія – національний продукт українців. Підгалузі, які виробляють маргарин та майонез сформувались вже після утворення СРСР протягом першої п’ятирічки.

У післявоєнні роки, за роки четвертої п’ятирічки, значно збільшився випуск продукції галузі – довоєнний рівень по виробництву масла рослинного у 1950р. був перевищений на 85%.

Олійно-жирова промисловість при СРСР була галуззю спеціалізації республіки, якій належала важлива роль у міжнародному обміні продовольчими продуктами.

Характерна особливість її розвитку – зростання концентрації виробництва, створення заводів і фабрик оптимальних потужностей.

Після розпаду СРСР відбулася руйнація виробництва та економічних зв’язків України з республіками, тому відбувся перерозподіл підгалузей по території України.

Еволюція української олійно-жирової галузі – з 1991 р. до 2004 р. – була відображенням існуючих реалій функціонування всієї економіки країни. Перший етап: 1991–1996 рр. – період високої інфляції (особливо це стосується 1991 – 1994 рр.), боротьба з якою змінилась масовою приватизацією державного майна (1993–1996 рр.). Другий етап: 1996 – 1998 рр. – період відносної стабілізації в макроекономіці, підвищення господарської активності суб’єктів ринку (в результаті чого збільшуються доходи, які спрямовуються на обслуговування дефіциту Державного бюджету), оптимістичних прогнозів щодо близького економічного зростання. Третій етап: 1998 – 2000 рр. – з’являються тенденції зростання, проте, цей етап ознаменовано валютною кризою – девальвацією, загальним результатом якої стало дворазове знецінювання гривні відносно долара. Отже, лише наприкінці зазначеного етапу було започатковано економічне піднесення. Четвертий етап: з 2000 р. – період економічного зростання, що підтверджується позитивною динамікою розвитку економіки України. За перші три роки цього періоду обсяг виробництва у промисловості та аграрному секторі збільшився, відповідно, на 38 та 21 %.

3. Сучасна територіальна структура олійно-жирової промисловості та статистичні показники роботи комплексу

3.1 Сучасна територіальна структура олійно-жирової промисловості

Під сучасною структурою олійно-жирової промисловості слід розуміти територіальне розміщення олійно-жирових заводів (комбінатів) по економічних районах (областях) в нинішній час та їх взаємозв’язок.

До складу підприємств олійно-жирової промисловості входять олійножирові комбінати, жирокомбінати, олійноекстракційні, олійнопресові, маргаринові та миловарні заводи.

Незалежно від того, чи входять підприємства до складу комбінатів, чи є спеціалізованими, планово-обліковими одиницями, в основному виробництві є олійнодобувні, рафінаційні, гідрогенізаційні, маргаринові підрозділи (заводи, цехи, відділки), підрозділи (цехи) з виробництва мила і мийних засобів, дистильованого гліцерину, оліфи, майонезу та інших.

Олійно-переробний підкомплекс України займає одне з провідних місць у формуванні внутрішнього ринку продовольства та структурі валютних надходжень. При зростанні суми збитків по сільському господарству в цілому з 1,4 у 2000 р. до 3,8 млрд. грн. у 2006 р. від реалізації насіння соняшнику сільськогосподарські виробники отримали відповідно 163 млн. Грн. та 94,3 млн. грн. прибутку.

В Україні діють 16 великих олійно-екстракційних заводів, які виробляють до 80% олії в Україні, інші 20% олії продукують 230 невеликих олійниць. Упродовж останніх п’яти років обсяг виробництва олії становив 510-705 тис. т. Порівняно із 1990 р. він зменшився більш як удвічі. Біля 60% олії виробляють 10 найбільших олійно-екстракційних заводів та комбінатів.

Отже, сучасну територіальну структуру олійно-жирової промисловості України формують провідні заводи та комбінати, які спеціалізуються на переробці олійно-жирових культур (соняшнику, ріпаку, сої) та виробництві олійно-жирової продукції. Структурними елементами територіальної організації олійно-жирової промисловості виступають: Дніпропетровський олійно-жировий завод (ТМ "Олейна"), Волчанський олійно-жировий завод, Запорізький олійно-жировий завод, Пологівський завод, Одеський завод, Вінницький завод, Полтавський олійно-жировий завод (ТМ "Щедрий дар"), Приколотиянський олійно-жировий завод, Кіровоградський, Слов’янський олійно-жировий завод, Каховський олійно-жировий завод (Херсонська область, ТМ "Чумак"). Для економічно ефективного функціонування провідних олійно-жирових заводів (комбінатів) потрібно, щоб відсоток використання виробничих потужностей був максимально високим та наближався до 60 – 80%.

Економічно ефективне функціонування, вдосконалення та перспективний розвиток олійно-жирової промисловості України пов'язані з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням відповідних пропорцій у межах галузі, регіонів, всього господарського комплексу України, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням рівня суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища. Отже, для забезпечення перспективного розвитку олійно-жирової промисловості України необхідно провести реструктуризацію сировинної та виробничо-технічної баз галузі, на основі чого підвищити ефективність виробництва, запровадити державне регулювання ринку олійно-жирової продукції, з одночасними збереженням і розширенням її експорту для збільшення валютних надходжень. Результатами таких заходів стануть збалансування сировинних ресурсів і виробничих потужностей підприємств олійно-жирової промисловості в мікро- і макрорайонному розрізах, а також врегулювання цін і взаєморозрахунків у галузі. Разом узяті, ці фактори забезпечать її розширене відтворення.