- •Питання до іспиту з Історії української культури
- •1. Поняття «культура».
- •2.Поняття «цивілізація».
- •3.Поняття «традиція».
- •4.Поняття «національна культура»
- •5.Дохристиянські вірування слов’янських народів.
- •Особливості української міфології та головні її персонажі.
- •Джерела української культури: загальна характеристика.
- •Скіфський період проукраїнської історії, його пам’ятки.
- •.Трипільська культура та її пам’ятки.
- •10. Культурні наслідки християнізації Київської Русі.
- •11. Кирило та Мефодій – перші просвітники слов’ян.
- •12. Література та освіта Київської Русі
- •13. Памятки архітектури Київської Русі
- •14. Художня культура Київської Русі
- •15. Роль Галицько-Волинського князівства в розвитку давньоруської культури.
- •16. Велике князівство Литовське: Особливості взаємодії давньоруської та литовської культур.
- •17. Католицька експансія та її наслідки в культурі XIV-XV ст.
- •18. Поширення в українських землях ідей гуманізму та реформації.
- •19. Розвиток гуманістичних ідей в українській культурі 15-16 ст.
- •20. Братства та їх роль в розвитку української культури.
- •21. Особливості руху Реформації на українських землях
- •22. Козацтво як явище української культури.
- •23. Роль козацтва у становленні української національної культури.
- •24. Козацькі літописи, їх культурне значення.
- •25. Києво-Могилянська академія, її роль в українській культурі.
- •26. Початок книгодрукування в українських землях
- •27. Полемічна література на Україні 16-17 ст.
- •28. Народні думи та історичні пісні про події національно-визвольної війни в Україні.
- •29. Розвиток української культури у 17-18 ст. Загальна характеристика.
- •32. Петро Могила – політичний та культурний діяч України
- •33. Розвиток музичної культури та музикознавства у 17-18 ст.
- •34. Розвиток образотворчого мистецтва в український культурі 18 ст.
- •35. Особливості українського бароко.
- •36. Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії у 18 ст.
- •37. Філософська думка в українській культурі 18 ст.
- •38. Постать Сковороди в в українській культурі.
- •39. Розвиток української культури в першій половині XIX ст.
- •40. Система освіти в українській культурі XIX ст.
- •41. Розвиток просвітницьких ідей в українській культурі XIX ст.
- •42. Становлення національної української класичної літератури.
- •43. Становлення українського професійного театрального мистецтва.
- •44. Становлення української композиторської школи
- •45. Українське образотворче мистецтво XIX ст.
- •46. І. Котляревський – фундатор української світської літератури
- •47. Постать Тараса Шевченка в українській літературі.
- •48. Кирило-Мефодіївське братство та його духовні орієнтири.
- •49. Українська культура в другій половині XIX століття.
- •50. Театр Корифеїв, та його роль в українській культурі.
- •51. Національне-культурне піднесення в українській культурі 20-х рр. 20 ст.
- •52.Український неоромантизм
- •53. Національно-культурне піднесення в українській культурі в 20-х роках XX ст.
- •54. Культурний контекст горбачовської «перебудови»
- •56. Хрущовська «відлига» як чинник активізації національної самосвідомості українців.
- •58. Культурний контекст горбачовської «перебудови».
- •59. Українське кіномистецтво.
- •60. Культурні процеси в незалежній Україні.
.Трипільська культура та її пам’ятки.
Трипільська культура була відкрита у 1896 р. археологом В.Хвойкою біля м. Трипілля на Київщині. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура досягла високого, як на той час, рівня розвитку.
В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.
Племена Трипільської культури жили у поселеннях, що нагадували українську селянську хату – дерев’яний стовповий каркас, обмазаний глиною.
Соціальним устроєм трипільців був перехідний період від материнсько-родового устрою до батьківсько-родового. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.
Основним заняттям трипільців було землеробство. Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяглова сила використовувалися бики, якими орали поля. їх запрягали у візки, можливо сани.
Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді.
Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язували з релігійним культом.
За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка, а також Володимирівка, Веселий Кут, Миропілля, Небелівка та ін.
Скіфський період проукраїнської історії, його пам’ятки.
З усіх культур доби заліза скіфська культура (VII — III ст. до н. е.) є однією з найдивовижніших, вона залишила велику кількість царських поховань-курганів, найвідоміші з яких могила Куль-Оба під Керчю, курган Чортомлик під Нікополем, могила Солоха поблизу Запоріжжя, Товста Могила біля Орджонікідзе та сотні ін. Виявлені також залишки могутніх городищ: Пастирське городище на Черкащині, Мотронинське на Київщині, Немирівське на Поділлі.
Держава скіфів – це величезна імперія від Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю з центром в Україні. Попри державне об’єднання, культура скіфів не була однорідною. Грецький історик та мандрівник Геродот називав такі племена скіфів: скіфи-орачі, царські скіфи, скіфи-елліни, гіпербореї, гелони, неври, що свідчить про етнічну та соціальну неоднорідність. Це був конгломерат народів, сплав різних компонентів — кочової культури, привнесеної з Азії, та осілої, частково місцевої.
Науковці стверджують, що і скотарство, і землеробство досягло у скіфів значного розвитку: вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней; вирощували просо, ячмінь, пшеницю; розвиненими були ремесла – ткацтво, прядіння, металообробка, гончарство, кушнірство, ювелірне ремесло.
У скіфів був політеїзм, упорядкований пантеон богів.
Художнім досягненням скіфської доби є так званий «звіриний стиль» у декоративно-прикладному мистецтві. Запозичений з Азії, цей стиль ґрунтувався на використанні різних матеріалів (золото, срібло, бронза, залізо, кістка, ріг), різних технологій (литво, штампування, гравіювання, кування, різьблення, інкрустація), декорування (зброї, кінської зброї, предметів культового характеру).
Найвідоміші у світі такі скіфські артефакти:
- скіфська пектораль (з лат. пектус – груди) з кургану Товста могила (Дніпрпетровська обл.).
- золотий гребінь з кургану Солоха на Мелітопільщині Запорізької обл.,
- срібні вази з позолотою з Чортомлицького й Гайманового курганів та кургану Солоха.
У 4 – 3 ст. до н. е. скіфська культура починає занепадати внаслідок економічних (криза кочового скотарства), соціальних (занепад віськового стану) та ідеологічних чинників (занепад військової ідеології). На українські землі прийшли сармати (об’єднання іранських племен – сіраків, аорсів, роксоланів, аланів та ін.), які витіснили скіфську культуру.
