Розділ і. Будова і значення зубів

1.1. Загальна будова зуба

У скелеті зуба розрізняють три частини: коронку, шийку і корінь.

Коронкою зуба називається та його частина, яка виступає над дешевим краєм. Вона вкрита особливою спеціалізованою тканиною високої міцності - емаллю. Головну масу коронки утворює дентин. Коронки людських зубів мають різну форму. В результаті ряду змін, що проходять у процесі філогенезу, зубна система з гомодотної (однаковозубої) стала гетеродотною (різнозубою).

Основні форми коронки наступні: лопатоподібна (різці), конусоподібна (кли­ки), циліндрична двохбугоркова , циліндрична багатобугоркова - великі кореневі зуби (моляри).[1]

Шийкою зуба називається частина зуба в області переходу коронки в корінь, що прихована під дешевим краєм. Шийка виражена в зубах людини, а також в тих тварин, у яких зуби не володіють постійним необмеженим ростом. Біля ший­ки закінчується емалеве покриття, і емалева оболонка (кутикула) з'єднується тут з внутрішньою епітеліальною основою дешевого краю, чим забезпечується неперервність покривних тканин.

Корінь зуба занурений в альвеолу щелепи. Основна маса його складається з дентину, зовнішня поверхня вкрита цементом. В функціональному відношенні корінь з цементом і періодонтом являють опорну частину зуба. [3]

По кількості коренів у людини розрізняють однокореневі зуби - різці, клики, премоляри (за виключенням верхніх перших); двокореневі зуби - нижні моляри і верхні перші премоляри; трикореневі зуби - верхні моляри.(Додаток 1) В середині зуба знаходиться зубна порожнина , розміщена по поздовжній осі зуба і виповнена зубною м'якоттю - пульпою. Порожнина зверху закрита, а знизу біля верхівки кореня закінчується верховим (апікальним) отвором, через який проходять кровоносні і лімфатичні судини, нерви пульпи. Коронкова частина пульпи в деякій мірі повторює форму коронки даного зуба і при переході в кореневу частину звужується і ділиться на число тяжів, в основному яке відповідає кількості коренів.

Назви зубів: центральний, або великий, різець (dens incisivus medialis), боковий, або малий, різець (dens incisivus lateralis), клик (dens caninus), малий кореневий зуб - премоляр, або бікуспідат (dens praemolaris), великий кореневий зуб (dens moralis). Третій великий кореневий зуб називають також зубом мудрості (dens sapientiae).

1.2. Функції зубів

Зубощелепна система являється частиною травного апарату. Основна її функція - механічна обробка їжі при акті жування.

Під час жування зуби людини витримують значний тиск. При скороченні жувальної мускулатури тиск нижньої шелепи на верхню досягає 50-130 кг. Витримати такий тиск зуби можуть завдяки міцності їх тканин і амортизуючої функції періодонта.

Відкладання великої кількості мінеральних солей надає твердим тканинам зуба фізичної міцності і неподатливості. Поступове зниження їх чуттєвості привело до того, що коронка легко витримує тиск під час жування і огороджує тканини, що лежать нижче від надмірних зовнішніх дій. Характер розміщення і взаємовідношення складових елементів зубів, особливості з'єднання останніх з щелепними кістьми надають зубам людини стійкість, необхідну для виконання механічної функції ріжучого і розмелювального апарату.[21]

Жування являє сукупність механічних впливів на їжу, що приводять у кінцевому рахунку до роздроблення і подрібненню її в ротовій порожнині. Жування в людини складається з наступних моментів: захвачування, відкушення або розривання, розминання і кінцеве розмелення. Таким чином, введений в ротову порожину твердий шматок їжі перетворюється в харчову грудочку м'якої консистенції. Нормально їжа знаходиться в ротовій порожнині людини до 15-18 секунд, рідше до 1/2 хвилини. За цей час їжа піддається механічній обробці, перетворюючись в харчову грудочку, просочується ферментами слини, в залежності від якості зволоження, покривається слизом.

Значення акту жування в процесі травлення полягає в наступному. Розжовування підвищує смакові збудження слизистої оболонки, фіксує увагу на смакових уявленнях і, таким чином, рефлекторно готує шлунково-кишковий канал до приймання їжі, впливаючи на першу фазу соковиділення. Крім того, довге перебування їжі в ротовій порожнині під час жування сприяє кращому покриттю харчової грудочки муцином і просочуванню слиною. [4]