36. Нормативна естетика класицизму.

У мистецтві й естетиці класицизму (XVII ст.), що складалися на ґрунті ідей французького абсолютизму, центром постала активна діяльна особистість — герой. Його характеру не властивий титанічний масштаб, який вирізняв героїв Відродження, а також цілісність характеру й активне спрямування волі на досягнення мети, що визначала героїв грецької античності. У руслі ідей механістичного матеріалізму епохи, що розділив світ на дві незалежні субстанції — духовну та матеріальну, мислячу й чуттєву, герой мистецтва класицизму постає індивідуалізованим уособленням названих протилежностей і покликаний визначитися щодо пріоритетів. Героїчною постаттю він стає завдяки наданню переваг цінностям, котрі уособлюють "всезагальне", причому під "всезагальним" класицизм розумів такі достатньо умовні цінності, як дворянська честь, лицарська відданість феодала моральному обов'язку перед правителем і под.  Класицизм створює цілу низку кано­нів і правил, яких повинен безумовно дотримуватися пись­менник. Така нормативність зумовлювалася класицистським культом розуму: все має бути «розумним», «розсудливим», підкорятися не безмежній фантазії, а здоровому глуздові. Саме за законами розуму, вважали представники класицизму, писали свої твори античні митці. Згідно з цими законами слід творити й у Новий час. Нормативна естетика класицизму була заснована на філософії раціоналізму. Остання знайшла своє найпослі­довніше вираження у філософській системі Рене Декарта. Декартівська (картезіанська) філософія протиставляла при­страсті розум як, відповідно, «низьке» та «високе» начало в людській природі. Тільки розум, за Декартом, є єдиним джерелом істини. Тільки думка — єдиний критерій самого життя. «Я мислю, значить, я існую», — стверджує знаме­нитий Декартів афоризм. У мистецтві й теорії класицизму також панує розум, а не емоція. А теза Р. Декарта про розу­мове узагальнення та абстракцію як єдино можливі методи пізнання дійсності зумовила увагу класицистів до абстракт­ного, узагальненого. Щодо відтворення раптового, окремого, емпіричного, то й раціоналістична філософія, і мистецтво класицизму ставилися до цього вкрай негативно.

37. Проблема естетичного переживання в англійській естетиці 18 ст.

.Особливість англійської естетики XVIII ст. полягає в орієнтації на реальну людську особистість, що зумовлює застосування в процесах пізнання принципів сенсуалізму й емпіризму. Інша її особливість— прагнення спрямувати мистецтво на шлях морального виправлення людини. Відтак проблема взаємовідносин моралі та мистецтва набуває провідного значення в естетиці Англії згаданої доби.

Видатний представник англійського Просвітництва — А. Шефтсбері — автор діалогів "Характеристика людей, звичок, думок і часів". У трактаті розглянуто питання етики й естетики, зокрема взаємозв'язок категорій добра та краси, морального й прекрасного. Автор утверджує ідею все проникності краси та морального начала, розглядає красу духу, характерів, почуттів, тобто всього, що становить внутрішній світ людини. З іншого боку, йдеться про красу видимого світу — красу форм, пропорцій. Краса постає наслідком творчості, тому досліджує її виявлення у різних видах художнього формування. Зрештою, краса — це істинність суджень про красу, що є виявом краси розуму та здатності переживання. В естетиці А. Шефтсбері моральне й естетичне почуття розглядаються в гармонійному взаємозв'язку та взаємовпливі. Моральне почуття ф. вважає властивим людині від народження. Доброчесність утверджується як джерело вищого блаженства, вищої духовної насолоди. Підстава гармонійності світу людини — загальна гармонія космосу, що постає уособленням вищої краси. Окремі вияви недосконалості прекрасно влаштованого світу лише відтіняють красу загального цілого. Розуміння краси та здатність переживати її вияви розглядає наслідком свідомих зусиль інтелекту та почуттів. У понятті "переживання" акцентує на специфічно естетичному відношенні до світу, тобто здатності почуттями осягати світ виразної життєвості. У сенсі складності пізнання суті справді прекрасного ф. зближує науку і мистецтво. Естетичний смак вважається результатом пізнання, роздумів над виявами краси та її суттю. Людина, не шукаючи самої краси, а лише те, що уявляє собі прекрасним, тільки ковзає по поверхні речей. Не осягаючи їх сутності — глибинного змісту краси, вона виявляє суб'єктивізм смаків. Глибоко розгорнуто теорію краси у багатогранності її форм. сутності…джерелом краси постає розумність людини, яка є творцем форм. Природа, оскільки вона не здатна сама себе змінювати, згідно з ідеєю краси, розглядається нижчою, тобто першою сходинкою в розумінні джерел краси. Другий вид (сходинка) краси — "форми, що створюють форми, такі, в котрих, отже, існує розумність, дія і створення". Тут краса подвійна, оскільки тут є форма — витвір розуму — і сам розум (творчі уміння). Третій рівень краси — це творення не лише простих форм, а й "формотворчих форм", тобто творення ідеї краси. Тобто, ф. розкриває закономірне в опануванні красою світу. Процес має три етапи: перший — чуттєве сприймання краси природних форм; другий — втілення образу краси у художньому формуванні; третій — формування ідеї краси завдяки здобутим знанням про закони її життєвості в природі й мистецтві.

Людина — творець прекрасних форм, адже вона має ідею форм і здатна втілювати ідеї в матеріалі природи. Ф. наголошує, що всі людські здібності: почуття, наміри, принципи, погляди — все, що в них прекрасне і благородне, — наслідок сприймання, розуму, знань і волі. На підставі доведення впливу краси на почуття та розум людини утверджується зв'язок прекрасного та морального, адже "краса створює найвище добро, даючи чисту і природну насолоду".