1. Загальна (теоретична) частина

1.1 Розумове виховання як один із напрямків виховання

Виховання - процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. [4; с26] « Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, - писав А.С. Макаренко, - причому в поняття «характер» я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання – геть усю картину людської особистості…».[13; с105]

У широкому розумінні виховання - це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Сюди входить як спеціально організований вплив виховних закладів, так і соціально-економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на вихованця.[5;с.53]

Визначаючи завдання і мету виховання видатні педагоги наголошували на різних значущих факторах. Так, наприклад, узагальнюючи завдання виховання, Я.А. Коменський наголошував, що справжнє виховання повинно зробити людину, яка знає усі речі і саму себе; є володарем речей і самої себе, все виводить з Бога, джерела всіх речей; має здорове тіло. На думку Я.А.Коменського, цьому відповідає наукова освіта, доброчинність і моральність, релігійність, або побожність, фізичне виховання.[8;с.63] Дж.Локк визначив пріоритет фізичного загартовування у вихованні джентльмена, аргументував він свою позицію так: «Здоров’я необхідне для наших справ і для нашого добробуту».[8;с.83] Ж.-Ж. Руссо вбачав завдання виховання у створенні людини. «Оскільки у природному стані всі люди вільні, то їх спільне призначення – бути людиною. Я хочу виховати не чиновника, не солдата, не суддю, не вченого, а людину. Жити - це ремесло, якому я хочу навчити її». Виховання має готувати людину до активної суспільної діяльності, до боротьби, щоб людина могла мужньо і стійко долати перешкоди і залишатися людиною. Навчити жити – у цьому сутність і значення виховання.[8;с.89] У своїх педагогічних працях А.В.Дістерверг визначаючи сутність виховання особистості дитини, основною метою виховання визнав виховання гуманних людей і свідомих громадян, виховання в них любові до всього людства і свого народу.[8;с.115] У визначенні мети виховання С.Ф.Русова як структурні компоненти у формуванні гармонійної особистості визначила розумове, моральне, естетичне, трудове і фізичне виховання, які вона розглядала в тісному взаємозв’язку і взаємодії. Підсумувати Головну мету виховання можна витримкою з державної національної програми «Освіта: Україна XXI століття», де вона визначається як формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну свідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.[12;с30]

Визначивши, що виховання має сприяти всебічному, гармонійному розвитку особистості, тобто мету виховання, ми можемо говорити про напрями реалізації які вона визначає. Так, розвиток особистості передбачає:

• виховання вільної особистості, яка має високий рівень самосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у загальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спадщину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;

• виховання духовно багатої особистості, якій притаманна сукупність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потребу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, активності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;

• виховання практичної особистості, яка володіє основами економіки, комп’ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров’я; уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріальне благополуччя своєї сім’ї. [12;с.30-31]

Ефективність виховного процесу, спрямованого на забезпечення сприятливого для самореалізації дитини середовища, формування громадянина демократичного суспільства, доброго сім’янина, сумлінного і відповідального працівника, споживача духовної культури і т.ін. залежить також від реалізації основних принципів, тобто тих вимог, які визначають мету, зміст, методи, організацію виховання. Принципи базуються, з одного боку, на закономірностях та особливостях процесу виховання, а з другого – на вимогах суспільства до мети, змісту, засобів і методів виховної діяльності. [12; с.32]

Виділяють такі напрями виховання:

• Громадянське виховання;

• Моральне виховання;

• Розумове виховання;

• Екологічне виховання;

• Статеве виховання;

• Правове виховання;

• Економічне виховання;

• Трудове виховання;

• Естетичне виховання;

• Фізичне виховання; [4;с.290]

Про кожний з цих напрямів можна говорити як про оду із складових частин всебічного розвитку особистості, підготовки її до життя і праці. Не можна визначити найголовніший, або найменш значущий напрям виховання. Ще давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висунули ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети виховання. Всебічний розвиток особистості передбачає «розвиток різних боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань». [12;с.28] Ця думка залишається актуальною і в наш час. І справді, чи можливо уявити собі виховану людину, що не слідує моральним нормам, чи без певного багажу знань та умінь або ж не цінуючи витвори мистецтва та літератури? На це питання ми бачимо лише однозначну відповідь, ця відповідь - ні. Можна лише сказати, що на думку деяких педагогів можна визначити основний напрям виховання (так, наприклад, Дж.Локк визначав пріоритет фізичного виховання), який безумовно «співпрацює» з іншими напрямами, але є вирішальним.

Одним з напрямів виховання є розумове виховання учнів.

Розумове виховання дітей у системі задач навчання вважалося радянськими педагогами, методистами XIX століття пріоритетним. Для дидактики того часу характерним було обґрунтовування виховних, розвиваючих можливостей процесу навчання. Воно мало особливу цінність, якщо у ході навчально-пізнавальної діяльності у учнів формувалось критичне мислення. Значний доробок в розроблення теоретичних основ розумового виховання внесли такі видатні особистості, як М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, Н.Ф.Левицький, Н.А. Корф, С.І. Миропольський, П.Ф.Каптерєв, Х.Д. Алчевська, Б.Г. Грінченко та інші. Всі вони стверджували про необхідність глибоких, міцних знань і не без підстави вказували на прямий зв'язок пізнавального інтересу і якості знань.[7;с.53]

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність вихователя на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.[4;с.60]

Розумове виховання відбувається у процесі набування наукових знань, а не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес набування знань і якісне їх поглиблення будуть фактором розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини, що позначається на національній гордості та активності життя громадянина суверенної України, його інтересах, творчій праці.[15;с.60]

Педагоги минулого вбачали мету розумового виховання в розвитку цікавості до пізнання, допитливості, культури розумової праці, у підведенні під систему знань міцного фундаменту світогляду. Своєю задачею вони також вважали озброєння учнів способами діяльності, направлених на задоволення потреб у знаннях.[7;с.53]

Так В.А.Сухомлинський писав, що у процесі навчання та виховання здійснюється головна мета розумового формування особистості учня – розумовий розвиток. «Ми повинні прагнути до виховання гнучкої, жвавої думки,- думки, що відбуває рух самого життя»,- писав відомий педагог А.П. Пінкевич. Як без знання азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої жвавої думки неможливе розумове виховання.[23;с.215]

З’ясувавши головну мету розумового виховання, треба дати визначення поняттю розумовий розвиток. Розумовий розвиток – процес розвитку, вдосконалення інтелектуальної сфери і пізнавальних здібностей людини.[5;с.290]

Основними завданнями розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів.[12;с.113]. Мислення – це опосередковане та узагальнене пізнання людиною предметів, фактів, явищ, об’єктивної дійсності в її суттєвих зв’язках та відношеннях.

У сучасній педагогічній технології розрізняють такі види мислення:

• діалектичне - вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових;

• логічне - встановлення узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему;

• абстрактне - абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять;

• узагальнююче - знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну низку явищ;

• категоріальне - вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності;

• теоретичне - здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв'язків;

• індуктивне - рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків;

• дедуктивне - рух думки від загального до окремого;

• алгоритмічне - неухильне дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату;

• технічне - розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів;

• репродуктивне - актуалізація засвоєних знань для розв'язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне - самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення;

• системне - здатність виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства. [4;с.60]

Також розумове виховання передбачає вирішення таких завдань, як:

1. накопичення фонду знань як умови розумової діяльності;

2. оволодіння основними розумовими операціями;

3. формування інтелектуальних умінь, що характеризують розумову діяльність;

4. формування національної свідомості.

Тепер ми дамо визначення цих завдань.

1) Накопичення фонду знань – передбачає, перш за все, оволодіння конкретним навчальним матеріалом: фактами, термінологією, символами, іменами, назвами, датами, поняттями різного виду, зв’язками і залежностями, правилами, закономірностями, законами, формулами, теоріям.