41.Політика коренізації та культура відродження в Україні в 20-30-ті роки 20 ст.

Щоб забезпечити підтримку з боку нерос. народів компартія проводила політику Коренізації -це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури,мови,готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах. В Україні ця політика набула форми „українізації".Напрями українізації:- посилення уваги до висування, підготовки та виховання кадрів з представників корінної національності, розстановку їх в партійному та державному апараті;- впровадження в роботу партійного, державного та господарського апаратів рідної для корінного населення мови; - запровадження навчання, організацію культосвітніх закладів, видання книг, газет, журналів мовами корінних національностей. Впровадження українізації:Керівництво процесами "українізації" в республіці здійснював наркомат освіти. Абсолютну більшість посад в органах радянської влади на початку 20-х рр. в Україні займали російські або російськомовні чиновники. Дуже повільно піддався цьому процесові держапарат .Результати українізації.Кількість українців -держслужбовців зросла.Українська мова перетворилася на мову офіційного діловодства, освіти. У 1929р в УСРР діяло 80% шкіл, понад 60% технікумів і 30% інститутів з українською мовою навчання. Більше половини книжок, газет і журналів видавалося українською мовою. Українська мова впроваджувалась і в школах командного складу, в червоноармійських частинах. В регіонах інших республік де компактно проживали українці(Північний Кавказ, Казахстан, Далекий Схід) відкривалися українські школи, видавалися українські газети, працювало українське радіомовлення.Ств. сприятливі умови для нац. меншин, що проживали на терит. 20-і рр. стали часом великого піднесення української культури і науки. Ліквідовувалась неписьменність населення. Серед дорослого населення кількість неписьменних знизилась.Головним центром науки стала ВУАН де було 3 відділи: історико-філологічний, фізико-математичний, соціально-економічний.В сфері літ. і мистецтва гол. особливісь-виникнення і розпад багатьох письменницьких груп таких як ”Плуг", "Гарт", формування літературних течій: символісти (П.Тичина), неокласики(М.Рильський), Футуристи (М.Семенко).Стан української культури в 30-і роки були пущені під ніж сталінської каральної машини. Під виглядом боротьби з укр націоналізмом республіканське керівництво починає нову кампанію, яка спрямована на дискредитацію прибічників українізації, повна ліквідацію цієї політики.(будь-яке дослідження в сфері українознавства розцінювалось як прояв буржуазного націоналізму)

42.Колективізація та голод 1932-1933 в Україні.

Колективізація-примусова система заходів,спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства(колгоспи і радгоспи).Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза взимку 1927-1928 рр. та 1928 - 1929рр., що була пов’язана з небажанням селянства продавати державі с\г продукцію по низьких закупівельних цінах. Різко зменшився обсяг експорту зерна, що давав значну частину валютних надходжень. Під загрозою опинилися ухвалені директивні плани першої п'ятирічки. Індустріалізація потребувала коштів, які планувалося отримати за рахунок сільського господарства. Щоб підпорядкувати інтереси селянства державі, треба було колективізувати село.В Україні колективізацію планувалося закінчити восени 1931р. або навесні 1932р. Але Сталін вимагає завершити колективізацію приблизно за рік. Мета колективізації.”Революція на селі” замислювалася з єдиною метою – шляхом відчуження селян від землі та результатів своєї праці і об’єднання їх в колгоспи полегшити експлуатацію аграрного сектору з боку держави. Самостійний господарник перетворювався в найману робочу силу і міг підкорятися безпосередньо тільки бригадиру і голові колгоспу, від яких залежав у всьому. Ці посадові особи, в свою чергу, перебували у цілковитій персональній залежності від районної “трійки” – секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника ДПУ. Така ієрархічна структура зумовлювала нещадну експлуатацію села, що виступало головним джерелом надходження коштів. Таким чином держава позбувалася попередніх проблем з хлібозаготівлями. З 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних полів став вивозитися на державні зсипні пункти та елеватори.Етапи колективізації. 1. 1929-1930 рр. - суцільна колективізація з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення. В колгоспи забирали все: велику рогату худобу, коней, птицю. 2. Середина - друга половина 1930р. В газеті "Правда" з'являється його стаття Сталіна"Запаморочення від успіхів", в якій у перегинах при створені колгоспів звинувачується місцева влада. ЦК ВКП(б) приймає постанову "Про боротьбу з викривленням партлінії в колгоспному русі". Починається вихід селян з колгоспів. 3. 1931-1933р. - Прискорюються темпи. На кінець 1932р. в Україні в колгоспи об'єдналися майже 70% селянських господарств та 80% посівних площ. Колективізовані посівні площі повинні були оброблятися за допомогою машин, які мала поставляти держава. Створювалися машинно-тракторні станції.4. 1934-1937 рр. - завершальний етап колективізації. Одноосібник затискувався з усіх боків і був змушений іти в колгоспи. В 1937 р. в УРСР в колгоспи було об'єднано 96,1% селянських дворів і 99,7% посівних площ.Результати колективізації.У 1933р. радянське керівництво в умовах кризи народного господарства відмовляється від політики прискорених темнів на селі. Скасовуються необґрунтовані насильницькі продрозкладки. Колгоспи і одноосібники, після виконання державних поставок, одержують право реалізовувати залишки сільськогосподарської продукції по цінах вільного ринку. Це пробуджувало зацікавленість у розширенні посівних площ, стимулювало піднесення продуктивності праці, подолання безгосподарності, зміцнювалась матеріально-технічна база села.Колгоспники не мали матеріальних стимулів праці. Щоб вижити, колгоспи приховували справжні розміри врожаю, залишали зерно у соломі при обмолоті, щоб потім перемолоти вдруге. 7 серпня 1932р. була прийнята постанова, написана Сталіним. За розкрадення майна - розстріл, при пом’якшуючих обставинах - 10 років позбавлення волі ("Закон про п’ять колосків").У 1932 р. в СРСР була введена паспортна система серед міського населення. Колгоспники паспортів не отримували і фактично перетворювалися на своєрідних "кріпаків соціалістичної системи". Головним завданням їх було безперебійне постачання сільськогосподарської продукції державі, задоволення потреб індустрії. До кінця 1934р. економічні наслідки сталінського штурму на селі було в основному подолано. Ліквідовувалась карткова система розподілу продовольчих товарів. Зростають державні поставки зерна з колгоспів. Відроджується підсобне господарство, тваринницькі ферми. Наприкінці 30-х років сільське господарство виходить на рівень продуктивності, що існував на початку суцільної колективізації. Однак ефективність господарювання на селі залишалася низькою. У селян було підірвано почуття господаря, були винищені найбільш працьовиті верстви населення. Колгоспи фактично перетворювалися в одержавлені підприємства, а сільські трудівники, які були відчужені від засобів виробництва у найману, жорстоко експлуатовану робочу силу. Голод 1932-1933рр. Ознаки голоду в Україні були помітні ще в 1931 р., але столичне керівництво наполягало на продовжені грабіжницької політики вилучення сільськогосподарської продукції з села. У жовтні 1932 р. в Україну для нагляду за хлібозаготівлею прибула комісія з Москви, що мала надзвичайні повноваження. Комісія оголосила в республіці блокадне становище. Села, що не виконували планів хлібозаготівлі заносилися на "чорну дошку". Жителі позбавлялися права на виїзд. В “боржників” конфісковувалися будь-які запаси - сухарі, картопля, сало, буряки.Взимку-навесні 1933 р. смертність від голоду набула масового характеру. Органи ДПУ майже всюди реєстрували випадки людоїдства та трупоїдста. Вимирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства продовжувалися. Голод охопив не тільки Радянську Україну, але й Північний Кавказ, Крим. Загибель мільйонів людей більшовицька влада намагалася приховати. Сталін наказав ставитися до голоду як до неіснуючого явища. В документах партії і уряду голод не згадується. Прямі втрати від голоду склали приблизно 7,5 млн. чоловік. За своїми втратами голодомор 1932-1933рр. в УРСР перевершив всі відомі в новітній період випадки геноциду: ця трагічна подія стала чорною сторінкою української історії, одним з найкривавіших злочинів сталінського тоталітарного режиму.