2. Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів

Про соціологію часто кажуть як про своєрідну саморефлексію суспільства, його спробу самопізнання та самоаналізу. Мабуть, немає такої сфери життя сучасного соціуму, яка не була б у полі зору соціологічної науки. В чому ж полягає специфічний для соціології кут зору, який відрізняє її від інших суспільних наук? Що становить сутність соціологічного аналізу суспільства?

По-перше, це системний, комплексний підхід до аналізу соціальних явищ та процесів. Він полягає у тому, що соціолог, розглядає суспільство як складну систему, елементи якої постійно взаємодіють один з одним. Досліджуючи той чи інший соціальний феномен, фахівець-соціолог повинен враховувати весь комплекс чинників, які обумовлюють його виникнення та функціонування, а саме: економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, етнічні, психологічні, демографічні, побутові, глобальні та регіональні фактори тощо. Невипадково говорять про те, що соціологія – це системний погляд на суспільство, на соціальний світ, у якому все знаходиться у тісному взаємозв’язку та взаємозалежності.

По-друге, специфіка соціологічного аналізу визначається так званим діяльнісним підходом. Сутність цього підходу полягає у наступному. Оскільки саме діяльність людей створює всі феномени соціального, суспільство в цілому та його окремі структури, оскільки саме в діяльності, міжособистісній взаємодії проявляються закономірності суспільного розвитку, виявляючи їх, соціологи завжди звертаються до аналізу діяльності тих чи інших соціальних груп та особистості. При цьому вони досліджують внутрішні та зовнішні детермінанти цієї діяльності, тобто суб’єктивні та об’єктивні фактори, що її зумовлюють. Серед внутрішніх детермінантів людської діяльності перш за все аналізуються такі, як потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації, установки, життєві позиції особистості (чи соціальної групи) тощо. Серед зовнішніх детермінант діяльності людей соціологи досліджують вплив на неї тих чи інших соціальних інститутів (сім’ї, держави, права, релігії, освіти тощо), санкції яких можуть як спонукати людину (чи соціальну групу) до певної діяльності, так і перешкоджати їй.

Крім того, звертаючись до аналізу діяльності, соціологи вивчають її масштаби, форми та різновиди, цілі, спрямованість, результативність тощо.

Не випадково в сучасній вітчизняній соціології все більшого поширення набуває діяльнісно-структурна теорія (О. Куценко), згідно з якою суспільство розглядається як результат спорідненого впливу факторів людської дії та структур.

Ще однією специфічною особливістю соціологічного пізнання соціальної реальності є використання кількісного, якісного та імовірнісного аналізу.

Нарешті, чи не найважливішою характеристикою соціологічного вивчення суспільства є погляд на нього як на соціокультурну систему. Як підкреслював видатний американський соціолог російського походження П.Сорокін, соціологічне дослідження це завжди соціокультурний аналіз, бо будь-яке вивчення соціальної взаємодії обов’язково передбачає аналіз її культурної складової і, навпаки, вивчення тих чи інших культурних феноменів неможливе без урахування їх соціальної обумовленості.

Отже, специфіка соціологічного аналізу полягає:

• у його системності, комплексності;

• у використанні діяльнісного підходу;

• у застосуванні кількісного, якісного та імовірнісного аналізу;

• у дослідженні суспільних явищ як соціокультурних феноменів.

Саме цими особливостями соціологія відрізняється від інших соціогуманітарних наук, з якими вона перш за все пов’язана спільним об’єктом.