Б и ч о к налив.

Повніш! (Випила). Тепер я зовсім весела! І горе як рукою зняло! А як А н д р і й мене сватав, тоді я не пила, дурна була! Ха-ха-ха, Йосип Степанович, чому ж ви вже заразом і музик не найняли? Адже сьогодні ми і весілля справимо: чортяка на смітнику звінчає!.. Дайте перстень, надіньте його на оцей палець... А цей перстень... (зрива з пальця перстень) хай він пропаде, — це Андріїв перстень!.. (Кида його у вікно). Тепер я з Андрієм розвінчалась! Пийте, Йосип Степанович, пийте, мамо, а я вже вдовольнилась!..

Б и ч о к. Отак краще! Дай господь, дай господь!

О л е н а. Мамо, принесіть мені сорочку, ту, що я вишивала Андрієві, вона там, у коморі, я її подарую своєму молодому.

С т е х а пішла.

Йосип Степанович! Обніміть мене, пригорніть до серця, та міцно-міцно!..

Б и ч о к пригортає її.

Ох, не так, не так! Щоб теплом обдало все тіло, щоб вогнем всю запалило!.. Цілуйте мене: солодко, палко!.. Мамо, частуйте Йосипа Степановича! Цілуйте ж так, щоб у очах потемніло! щоб серце розжеврілось!.. (Цілує його). Отак, отак!.. (Одпихає його). Геть, холодні губи, як у мертвеця, лице як лід!.. Ох, які ж ви гидкі, гидчіш від жаби!..

С т е х а вернулась з сорочкою.

Б и ч о к. Лице потепліє, і губи розжевріються, як пригорнеться до серця така квіточка, така кралечка. (Хоче обняти її).

О л е н а. Візьміть, Йосип Степанович, цю сорочку!.. (Схопилась). Мамо, треба ж молодому хустку почепити! Шкода, нема! Хоч би яку стареньку? Отакі ми злидні!.. Хіба причепити мотузку? А я, Йосип Степанович, панського роду, буду пити горілку, як воду! (Регоче). Бачте, хоч злидні ми, а все-таки з пихою! Породила мене мати у панськім будинку, а виховала по хлівах та по мурах. Батько відцурався, мати дочку викохала, і до розуму довела, і з розуму звела!..

С т е х а. Доню, доню, гріх тобі! Чим ти мене докоряєш?

О л е н а. Не докоряю, мамо! Я сама не тямлю, що верзу, бо мало випила. (Ухопила пляшку і п'є нахильці).

Б и ч о к. Олено Юхимівно, годі-бо вам!

О л е н а (віддає пляшку). Тепер вдовольнилась!.. Зовсім розум пропила!.. Усе закрутилось перед очима... Ох, як на душі легко!.. Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! Ха-ха-ха!

 

ЯВА 4

 

Ті ж і М а р т и н.

М а р т и н (обірваний, труситься з перепою). Господи вишній, чи я в тебе лишній? Як п'ють, то минають, як б'ють, то з мене начинають!

Б и ч о к (з серцем). Чого ти, п'янюго, причвалав?

М а р т и н. На весілля! (Помовчав). П'янюгою мене величаєш, перед людьми зневажаєш? А хто ж довів до цього? Гей, куме, Йосипе Степановичу, стережись!

Б и ч о к (звомпив). Ну, годі, годі! Не возом тебе зачепив... Сідай!

М а р т и н (сів). Мені нічого вже терять, усе рішив; ще душа є у мене, не торгуйся ж з нею, дорого заплатиш! Ціни не складеш!..

Б и ч о к. Ну, просю ж тебе, замовчи!

М а р т и н. Мовчу... (Схилив голову на руку).

Б и ч о к (до Стехи). Почастуйте його, мамо! Позвольте вже вас величать матір'ю!

С т е х а. І вже, яка я мати!

О л е н а. Величайте, величайте! А мене як ви будете величати?

Б и ч о к. Жінкою моєю любою!

О л е н а. А люди як мене величатимуть?

Б и ч о к. Частуйте, мамо!