Проходять.

С т е х а (одна). Співайте, танцюйте, щоб живіт обдурить, бо дома злидні чекають!.. Повечеряєте хліба з водою та води з хлібом, подякуєте господеві «за його щедру милость до нас!», і вийдете на вулицю, і знов заспіваєте, і загукаєте, і злидні забудуться. Живучий люд, живуча молода сила: хліб та вода — от і вся їда! Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити, рученьки мозолити, кривавим потом умиватися!.. Веселе життя!.. (Задумалася). Багато людей родяться і помирають у нужді та в злиднях, а й не нарікають на свою долю, тілько я, грішниця, не стерпіла забарної голодної смерті, тілько я злякалась убожества і задумала підвести на гріх рідну свою дитину!.. Дочка збожеволіла, а я, мов неприкаяна, тиняюсь, мов звір, визираю Андрія, щоб помститись на йому за мою Олену!.. Проклятий Андрію, пекельна душа!.. Через тебе і я загибати мушу!.. О боженьку мій милий, покарай же мене, покарай!.. (Падає перед хрестом).

Чути за лаштунками пісню.

(Пізнала голос Андрія і мов збожеволіла). Що я чую? Його голос! Співає, радіє, що смерть з собою несе!.. О боже, дай мені сили розшматувати ту гадину!..

 

ЯВА 7

 

А н д р і й співа за лаштунками і вже укінці виходить на кін.

Щука-риба в морі

Гуляє доволі,

А удовин син хороший,

Та нема ж йому волі.

 

Тілько ж йому волі,

Що в чистому полі

Осідлає кониченька

Та гуляє доволі.

 

Гуляє-гуляє,

Ніхто не спиняє,

Та тілько ж йому сивий соколонько

Над головонькой літає.

 

«Сивий соколоньку,

Ти високо літаєш,

Чи далеко мого сина

В ватазі видаєш?»

 

«Твій син на могилі

Коня попасає,

Та тілько ж йому сивий соколонько

У головоньці ськає!»

Виходить А н д р і й, одягнений по-дорожньому, з клунком за плечима і з палицею.

А н д р і й (зняв шапку). Слава тобі, милосердному, що довів мене благополучно до рідного села! (Приглядається). Щось стоїть!.. Невже О л е н а? Я писав їй, щоб у суботу мене сподівалась! Олено, ти?

С т е х а (підходить до нього). Ні, це я, мій любий зяте!

А н д р і й (зрадів). Здрастуйте, паніматусю! А чому ж О л е н а не вийшла? Може, хвора, заслабла? (Хоче поцілувати її руку).

С т е х а (відпихає його). Геть, іроде!

А н д р і й. Паніматко, що це з вами? Кажіть, кажіть: у вас щось страшне на думці?..

С т е х а (стовбеніє). Ні, це не А н д р і й, це мана!..

А н д р і й. Бог з вами, паніматусю! Придивіться до мене, хіба ж я так дуже змарнів, що не пізнаєте?.. Та і як не змарніти? Тяжка робота, аж заслаб був; і таки за Оленкою дуже скучив: здається, що, якби мав силу, вітром би летів! Я й не знаю, що зо мною буде, як побачу свою вірную, свою любую дружину! Ходім, мамо, швидше додому, серце поривається і як не вискочить з грудей!.. Що, дуже зраділа Оленка, як прочитала лист від мене? То я, мамо, сам писав, мене, спасибі, мій хазяїн навчив добре грамоти: я й перш трохи знав, а тепер можу написати у книгу усе, що є в хазяйстві, і на щотах добре знаю лік. Та що це з вами, паніматко?.

С т е х а (мов збожеволіла). Одурено нас, обморочено!.. Пропащі, пропащі... (Біжить від нього).

А н д р і й (дивується). Що таке?! Кого обморочено? Хто пропащий? Побігла... Куди ж це вона? Треба додому швидше, чи не трапилось чого з Оленою! (Швидко пішов у село).

 

ОДМІНА ДРУГА

 

Хата Бичка. Велика кімната, як у панських будинках, дерев'яні дзиґлики, стіл, покритий килимовою скатеркою, у кутку божниця і дві лампадки горять.

 

ЯВА І

 

Б и ч о к (ходить по хаті). Думаю-думаю і ні на чіп яе зупинюсь! Ніколи мені ще не доводилось бути у такій пригоді, як тепер: не сьогодні-завтра повинен Андрій прийти, треба б її як-небудь з хати спровадити, а самому б на який час куди-небудь поїхати абощо, поки все те уляжеться та втихомириться. І як ти її спровадиш, коли зовсім стерялась?.. Цілісінький день і ніч все щось балака та регоче... То почне голосити, так голосить, аж луна по хаті йде. А учора мало мене не задавила, як ухопила за горло, то ледве-ледве руки їй розняв!.. Написав сьогодні до станового, просю у нього со-віту й поради. Чорт мені дав пустити її до себе, хай би собі сиділа у материній хаті, певніш би було діло!.. Увесь вік розумно робив діла, так кінці ховав, що й наймудріший не розплутав би, а під старість такого натворив, що вже й не знаю, як і викрутитись!.. А якщо становий завтра не приїде, поїду сам до нього, і там вже якось він мене порадить!.. (Помовчав). Отак третю ніч ходжу, як вартовий, боюсь і прилягти, щоб часом сонному чого не поробила. Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб'є!.. І як це сталося, що вона вперлася у мою господу, я й не урозумію?.. (Підходить до бокових дверей і заглядає). Лежить... Може, заснула? (Одходить). Просив сусідніх молодиць, щоб прийшли до неї на ніч, і гроші обіщав заплатити, коли ж усі жахаються від неї!.. Ну, сказать би, що вже навчений я на цій погані! Скортілось на старість! Чи мало ж я бідкався хоч би й з своєю жінкою, доки вона не вкрала у мене двісті карбованців та не пішла у байбузи? І голодом її морив, і в льох запирав, і посеред зими у ополонці купав, і бив, і нівечив!.. Таки призвів її до того, що втекла! Тепер ще гірша халепа! Ну, помороч, Йосипе, голову, розміркуй!.. Ні, вже зарік дам, доки віку мого: не залицятися до того проклятущого зілля, до гаспидських молодиць. Коли б господь допоміг цього лиха збутись, поїду на прощу у святий Київ, пожертвую аж двадцять п'ять на монастир!.. Вже сьогодні аж дві лампадки засвітив... І хоч би тобі лялечка у подвір'ї!.. Одного робітника держу, та й той у степу, — коней пасе.... Розор мені з нею! Зв'язався з диявольською дочкою і тепер такий розход піде, що й сказати страшно!.. Щодня лампади світю, щоночі дві свічки горять... І не приведи, господи! (Пада навколішки перед образом). Боже милий, напути мене у моїй пригоді!.. Визволь мене, милосердний, із цієї оказії! (Тихо молиться).

 

ЯВА 2

 

Входить О л е н а.

О л е н а (тихо виходить). Яку чудну іграшку видумав А н д р і й: заховався, а ти його й шукай! Усі закуточки обходила... Нема!.. Я спала, він підійшов крадькома та й поцілував мене... а сам і заховався!.. Ач, як гаряче поцілував мене, усе лице пашить!.. Знайду, знайду тебе та й пригорну до серця... щільно-щільно обійму руками. Де ж це він? (Побачила Бичка, кидається до нього).

Б и ч о к (одскакує з ляком). Бог з тобою, де ти тут Андрія бачиш?

О л е н а. Він тут!.. Я зараз чула його голос!.. (Тихо). Цить, мовчи! Ми його здуримо!.. Ходім, ходім зо мною, я знаю, де сховатись!..

Б и ч о к. Опам'ятайся, від кого нам ховатись? Краще стала б навколішки та помолилась богу. Він оджене від тебе злого духа! Ти давно не молилась, і через ,те тобі не знать що сниться...

О л е н а. Хіба я сплю?

Б и ч о к. Кажу тобі: помолись богу, то й не буде тобі нічого такого ввижатися!..

О л е н а (дивиться довго). Богу? Хто ж то такий бог?.. Який він? Чуєш, як щось у комині гуде?.. То відьми прилетіли за мною, кличуть з собою на бенкет!.. (Зрива з себе платок). Розпатлай мені волосся, давай швидше мітлу!.. Пора, пора летіти!.. А гроші дай сюди, я заховаю так, щоб ніхто не знайшов!.. З грішми добре жить, а без них лучче пропасти!.. (Шука по закутках чогось).

Б и ч о к (убік). Що мені з нею робити? Побіг би кого-небудь покликати, та страшно її покинути, щоб часом ще хати не підпалила!..

О л е н а (біжить до нього). Осьдечки Андрієва правда, ось у жмені держу! Не дам, не дам тобі! (Промовляє чуло).

А вже тая правда

Та кривдою стала,

А вже тая чорнявая

Тужить перестала!

Де моє дороге намисто? Де мої персні? До Андрія поїду, наряжусь, як пава, як краля, і в вічі йому зарегочусь. (Показує рукою). Дивись, дивись, як його коханка-полюбовниця на мене боязко дивиться. Чого ти на мене так визвірилась? Візьми його, голубко, собі, я тілько за тим і приїхала, щоб поглузувати та насміятися над вами обома!.. (Затуляється за Йосипа). Осьдечки мій чоловік!.. (Пританцьовує).

Я за нього затулюсь, затулюсь

Та й нікого не боюсь, не боюсь!..

Прощайте, зоставайтесь здоровеньки та не згадуйте нас лихом!.. Ха-ха-ха! Йосипе! Швидше додому, там дитина мала плаче, треба її погодувати; а то мати нагодують її баговинням та глевким лободяником! Бач, бач, вже й подавилась дитина!.. Мамо, мамо, що-бо ви робите? Дивіться, вже дитина зовсім посиніла!.. Знаєш що? Купи мені синього на спідницю!.. Синього-синього, такого, щоб аж очі у себе брало!..

Б и ч о к. Опам'ятайся, Оленко! Що мені в світі божому робить?!

О л е н а. Спать, спать!.. Лягай, милий, спати, а я цілісіньку нічку не спатиму та плакатиму!.. Пам'ятаєш, Андрію-серце, як я тебе в дорогу виряджала? Пам'ятаєш, серденько, як я тобі, плачучи, співала? Забула, як вона на голос!..

Лягай спочинь, мій миленький,

А я постіль постелю,

Треті півні заспівають,

То я тебе розбудю...

Забула голос!.. Пам'ятаєш? Бач, з журби за тобою усе позабула. (Знову промовляє чуло).

Ти вставай, вставай, мій миленький,

Годі тобі спочивать,

А вже ж твої вороні хоні

Та й посідлані стоять!..

Ох, пригорни ж мене, зогрій моє замерзле серце біля твого теплого серця. (Притуляється йому до грудей). Ох, як же мені любо, як мені тепло. (Одскакує). Стривай, нагадала!.. Під перелазом, проти Бичкової хати, є криниця. Так? У тій криниці сидить жаба, зелена-зелена!.. То не жаба, не вір, то Йосип! Стережись! Ох, не ходи туди! Чуєш, як жаба скрегоче? Скинь, скинь її з мене! Впилася в тіло, кров п'є!.. Стривай, я її вб'ю.

(Вхопила палицю і кидається на Бичка).

Б и ч о к (хапа її за руку). Бог з тобою. Що ти робиш?

О л е н а (випручається). Ох, холодна-холодна жаба? Скинь її, скинь!..

 

ЯВА З

 

Ті ж, А н д р і й і д е я к і с е л я н и.

Б и ч о к (з ляком). А н д р і й!

А н д р і й. Я!.. (Помовчав). Не сподівались гостя? Вибачайте, що трохи опізнився: довго шукав своєї хати та ледве потрапив у вашу!.. Може, знічев'я сполохав вас, то вже не гнівайтесь, Йосипе Степановичу!

О л е н а (з криком). Хто це? Хто це? А н д р і й? А де ж та розлучниця, отрута моя, твоя полюбовниця?

А н д р і й (тихо). Хто ти, молодице, ти мені щось не по знаку?.. Скидається трохи на мою Олену, тілько щось дуже гарно зодягнена і простоволоса!.. Ні, це пані якась, а не моя О л е н а!..

О л е н а (здавлює голову руками). Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо у голові! Давить мене, стискає кліщами залізними!.. Сперло у грудях!.. (Дивиться пильно на Андрія і мов скам'яніла).

А н д р і й. Чому ж, Йосипе Степановичу, не просите мене сідати?.. А я більш двохсот верстов пішки йшов і дуже стомився!.. Поспішав до вас на весілля!.. Кого ж це ви висватали? Спасибі вам, велике спасибі: і за вашу приязнь, і за щиру пораду, і вашу прихильність до моєї жінки!.. Велика вам дяка, чесний ви чоловік!.. Взяли мою жінку, розірвали моє серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!.. Одно тільки нечесно: не вітаєте мене і не дякуєте!

Б и ч о к. Я твоєї жінки не держу, бери її хоч зараз.

О л е н а (шепче). «Бери її хоч зараз!..»

А н д р і й. Як же це так? Натішились, а тепер бери?

Б и ч о к. Я її не силою взяв!

А н д р і й. Сама б то на гріх пішла?

Б и ч о к. Сама... (Помовчав). Чого ж ти ще від мене хочеш?

А н д р і й. Поради! Радили ви багато разів, порадьте ж і востаннє: як мені тепер бути? Ви ч о л о в і к вчений, письменний!.. Де ж листи ті, що я через вас писав до Олени?

О л е н а (шепотить). «Листи писав до Олени...» А н д р і й пише, що покохав другу, кращу і багату... Пише, що вже ніколи не вернеться... Не сподівайсь, каже, мене бачити ніколи... Я й не сподівалась...

А н д р і й (учувши її речі). А! Тепер я все зрозумів!.. (До Бичка). Пекельна душа, сатано! Вдовольняй же себе до кінця!.. Візьми ніж, удар мене ось сюди!.. (Розхристує сорочку). Доконай моє тіло!.. Душу мою ти вже убив!..

О л е н а (сплеснула руками). А н д р і й, А н д р і й!.. (Пада мертва).

 

ЯВА 4

 

Вбігає С т е х а.

А н д р і й (спокійно). А осьде і порадниця, рідна ненька... Поможіть пані піднятись; бачте, пан і з місця не зворухнеться! (Показує на Бичка). Ач, ловко як навчилась падати, наче й справді зомліла!

С т е х а (підходить до Олени). Доню, доню моя! (Придивляється). Вона мертва!

А н д р і й. Мертва? Ні, то вона прикинулась мертвою. (Одпиха Стеху). Одійди, стара, годі вже вам морочити мене! (Нахилився до мертвої і приклав руку до серця). Померла, померла?.. Ні, ні, не вірю!.. Олено, Оленко!.. Не лякай мене: я спересердя одіпхнув тебе, з великого жалю я зневажив тебе! Оленко, прости, прости мене! Промов хоч словечко!.. Одкрий оченята!.. Дивись, це я перед тобою, твій любий, твій коханий!.. Боже, боже!.. Навіки закрились оченьки, склепились рожеві устоньки, замовкло серце!.. А хто ж мене тепер привітає, хто дасть порадоньки мені, хто посумує?.. Олено, Олено! На кого ж ти мене покинула?.. (Припадає до неї і голосить. Далі підняв голову і довго дивиться в лице їй). Холодний, сухий, страшенний погляд!.. (Схопився). Люди добрі, мир хрещений!.. Дивіться, дивіться, як знущаються над нами ті, що святе письмо своїми очима бачать, ті, що правдою торгують і бога купують!.. Дивіться, у нього повна хата образів та лампадок!.. Церква — не хата! Він і богу молиться по тричі на день, і поклони б'є, і цілу обідню вистоює навколішках!.. А ми, сліпий народ, як-небудь лоба перехрестимо і в церкву не вчащаємо, через те й не уміємо так праведно, по-божому жить!.. (Приступа до Бичка). Порадь же, богопродавче, як мені з тобою помиритись?!

Б и ч о к (з ляком). Рятуйте, хто в бога вірує!

А н д р і й (ухопив Бичка). Ти мене рятував увесь вік, я ж тобі і віддячу. (Ухопив ніж з столу і порснув його у бік).

Б и ч о к (пада). Ох, боже милосердний, за що я загибаю? (Помира).

А н д р і й. Що, тітко? Рука не схибила!.. Тепер, людоньки добрі, беріть мене, в'яжіть, закуйте у заліза... Убийте, я мертвець!..

С т е х а. Ох, убий же, убий мене, стару відьму, мій синочку!.. Я винна більш усіх!.. Ох, убий же, убий же мене!..

А н д р і й. Тебе убити? Рука не здіймається на таку грішницю, на таку гадину! Зоставайся на поквол та на глум всьому хрещеному мирові!.. (Припав до Олени). Горличко моя, серце моє!.. На кого ж ти мене покидаєш на цім зрадливім, холоднім світі?..