- •Предмет і завдання курсу «Історія педагогіки». Основоположні принципи розгляду історико – педагогічного процесу.
- •Виховання як категорія суспільного існування. Виховання у первісному суспільстві. Особливості виховання у різних суспільствах.
- •Країни Стародавнього Сходу – прабатьківщина освіти (Вавілон, Асірія, Єгипет, Китай, Індія)
- •Афінська школа. Освітні і виховні ідеали. Освіта в грецьких містах – колоніях на території України.
- •Система освіти і виховання у Спарті.
- •Освітні і виховні ідеали Стародавньої Греції і Риму, порівняльний аспект.
- •Освіта і педагогічна думка у Стародавньому Римі.
- •Педагогічні погляди філософів Стародавньої Греції (Сократа, Платона, Арістотеля, Демокріта ).
- •Середньовічні університети (xіі – xy ст.). Започаткування демократичних освітніх ідеалів. Ідеали перших світових і вітчизняних університетів сьогодні.
- •Лицарство в середні віки. Суспільно – педагогічна характеристика.
- •Гуманізм середньовіччя (Вінцент із Бове, Віторіно де Фельтре, ф. Рабле, м. Монтень).
- •Демократичні і гуманістичні ідеали пед. Концепції я. Коменського.
- •«Велика дидактика» я.А. Коменського – узагальнення досвіду теорії і практики освіти і виховання попередніх епох.
- •Реальна освіта у визначеннях представників пед. Думки Західної Європи (д. Локк, я. Коменський, ж. – ж. Руссо).
- •Теорія вільного виховання Жан – Жака Руссо та її послідовники л. Толстой, к. Вентцель, я. Корчак, м. Монтессорі, в. Сухомлинський, ш. Амонашвілі.
- •Протиріччя політичних і філософських передумов у теоретичній спадщині д. Локка. Д. Локк – прибічник реальної освіти .
- •Проблеми підготовки вчителя в зарубіжній історії педагогіки(xѵіі – xіx ст.).
- •Принцип природо відповідності (ж. – ж. Руссо, , я. Коменський, й. Г. Песталоцці, ф. Фребель, л. Толстой, в. Сухомлинський) в історії педагогіки.
- •Й. Г. Песталоцці. Основи початкової освіти. Спроби гармонізувати класичну і реальну освіту
- •Теорія розвиваючого навчання за й. Г. Песталоцці і а. Дістервергом.
- •Й. Ф. Гербарт. Внесок в педагогіку як в наукову дисципліну.
- •Герберт Спенсер – прибічник реальної освіти.
- •Представники руху «нове виховання» (о. Декролі, Дж. Дьюї та ін.).
- •Запровадження освіти в грецьких містах – колоніях на території України (Ольвія, Херсонес).
- •Християнство і поширення знань у Європі та Київській Русі(X – xіі ст.)
- •Розвиток писемності і шкільної освіти на Русі (іx – X ст.)
- •Пед. Думка в Київській Русі(X – xіі ст.)
- •Зародження і поширення знань в епоху Ярослава Мудрого.
- •Просвітництво в період в. Мономаха.
- •«Пересопницьке Євангеліє» як вітчизняна першокнига. Книги – слов’янські першодруки.
- •Братські школи в Україні і Білорусії (xyі – xyіі ст.)
- •Острозький колегіум як перший на Україні навчальний заклад вищого типу.
- •Освіта в Україні за часів козацької доби.
- •Києво – Могилянська академія (xѵіі – xѵііі ст.) Зміст освіти. Навчально – виховний процес.
- •Педагогічна спадщина г. Сковороди в контексті xѵііі ст.
- •Особливості пед. Думки регіонів України (о. Духнович).
- •Внесок т. Шевченка у моральність і відстоювання освіти для народу.
- •Розробка к. Ушинським принципу народності виховання («Про народність у суспільному вихованні», «Рідне слово»)
- •К. Ушинський «Людина як предмет виховання»
Середньовічні університети (xіі – xy ст.). Започаткування демократичних освітніх ідеалів. Ідеали перших світових і вітчизняних університетів сьогодні.
У зв´язку з необхідністю поширення знань і з економічним розвитком Європи в ХІІ-ХІІІ ст. почала складатися особлива форма вищих навчальних закладів - університети (від лат. - сукупність). Це були небачені раніше корпорації вчителів-магістрів та учнів-школярів. Університетська вчена спільнота - аналог цеху середньовічних ремісників: школяр - учень, бакалавр - підмайстер, магістр чи доктор - майстер. Навчаючи вчитися - формула середньовічної освіти. Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так звані факультети (від лат. - здібності). Пізніше під словом "факультет" почали розуміти те відділення університету, на якому викладалась та чи інша галузь знань. Університети мали чотири факультети. "Молодший", або "артистичний" (від лат. "аг5" - мистецтво) - найбільш численний. Це був загальноосвітній факультет зі строком навчання 5-7 років, протягом яких вивчались "сім вільних мистецтв". Крім того було ще три "старших" факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5-6 років), на які студентів приймали лише по закінченні "артистичного" факультету.
Таким чином, навчання мало приблизно такий вигляд. До п´ятнадцяти років хлопець навчався латинській мові, читанню, письму та рахунку в монастирській чи місцевій школі. По закінченню школи він - учень університетського магістра загальноосвітнього факультету, тобто "семи вільних мистецтв". алі студент починав вчителювати. Він ставав помічником магістра, який вів диспути, де виступав у ролі відповідача. Результат цієї праці - іспит на ступінь ліценціата. Перша лекція в новій якості - і він вже магістр мистецтв. Ще два роки молодий викладач навчає студентів, але й навчається сам. Двадцять один рік - початок кар´єри магістра, а за плечима вже шість років університетської науки. Після іспитів одержували ступінь магістра права, медицини чи теології. Але, щоб навчати теології, потрібно було, щоб вчителю виповнилось 34 роки, і щоб цьому передували вісім років навчання. Навчатися на богословському мабуть найважче. Одних тільки бакалаврів треба було одержати трьох видів: бакалавр Біблії, бакалавр сентенції та повний бакалавр.
Для того, щоб здобути вище звання "доктора наук", потрібно закінчити повний курс навчання в університеті (11-13 років). Основними методами навчання в університетах були лекції і диспути; студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи - трактати. Лекція являла собою читання тексту, який вивчався, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин. Другою формою навчання був диспут, основою якого було питання для обговорення. Тезу обирав магістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти (в тому числі й ті, що випадково потрапили на диспут).
Середньовічні університети були автономними установами, які мали органи самоврядування. Ректор університету обирався на загальних зборах і, теоретично, ним міг стати навіть студент. Завдяки своєму статусові, університети відігравали значну роль у розвитку культури, руйнуванні феодальної обмеженості.
