40. Відображення зміни кліматичних умов на осадконагромадженні у морських басейнах.

Морські фації є найбільш розповсюдженими на Землі (на їх частку припадає понад 90%), найкраще зберігаються у викопному стані і тому відіграють основну роль при палеогеографічних побудовах.

Різноманітність родового і видового складу свідчить про те, що порода відкладалась в умовах неглибокого, порівняно теплого моря, з нормальною солоністю і нормальним газовим режимом. Дрібна фауна, як правило, характерна для басейнів з пониженою солоністю. Масивні черепашки мають організми, що живуть, як правило, на невеликій глибині в теплих морях.

Для палеокліматичних реконструкцій при фаціальному аналізі служать так звані породи-індикатори клімату. Морські фосфорити і карбонатні породи хімічного походження вказують на теплий чи жаркий клімат. На жаркий клімат вказують і оолітові вапняки. Із організмів для палеокліматичних реконструкцій найбільше значення мають наземні форми, особливо рослини, тому що за ними часто судять не лише про температурні умови, але й про вологість кліматів минулого. Особливо часто для таких потреб використовують спорово-пилковий аналіз.

Про існування морських умов осадонагромадження свідчать відклади, в яких знайдено відповідну викопну фауну. У глибоких морях накопичуються переважно глини, у середніх і мілких – вапняки, у мілких – піски, на узбережжях біля високих абразійних берегів відкладається галька. Вапняки формуються у теплому кліматі.

За гідродинамічним режимом і глибинами шельф розділений на дві зони: внутрішню до глибини 70–80 м і зовнішню до глибини 200 м. У гумідному теплому кліматі у внутрішній неритовій зоні відкладаються карбонатні породи – вапняки, складені рештками скелетів різних тварин, в аридних зонах – доломіти. До мілководних морських утворень належать рифи. Склад комплексу організмів-рифобудівників залежить від кліматичних умов. Виділяють дві асоціації: форамол і хлоразоа. Перша характерна для вод помірної зони, складена моховатками, молюсками, червоними водоростями та форамініферами; друга – теплолюбна тропічна – із зелених водоростей та шестипроменевих коралів.

41. Вивчення гранулометричного складу уламкових порід у шліфах.

В шліфах вивчають породи зцементовані. Даний метод є одним з основних лабораторних для вивчення уламкових порід. Особливе значення – для міцно зцементованих порід, дезагрегація яких практично неможлива. У випадку вивчення великоуламкових міцно зцементованих порід виготовляють окремі шліфи як з уламків, так і з цементу. Для дрібнозернистих достатнім є лише 1 шліф. Для середньоуламкових порід рекомендується виготовляти шліфи значної площі.

Мікроскопічному вивченню шліфа передує його візуальний опис. Першочергово встановлюються структурні особливості (розмір зерен, їх орієнтовний %). Після цього заміряють мінімальні та максимальні розміри зерен, їх кількість. Для визначення реального розміру зерен вносять поправку 0,25. При аналізі структури звертається увага на окатаність зерен, їх форму.

За вмістом фракцій в породі роблять висновок щодо її сортованості:

- більше 70% однієї фракції – порода добре сортована;

- 50-70% - середньо сортована;

- менше 50% - погано сортована.

Опис текстури. Вказується наявність чи відсутність шаруватості, її тип, розміри, можливі причини утворення. Також визначається наявність по контактах органіки, ін. включень.

Х-ка уламкової часини породи. Чим тонша фракція, тим виникає більше проблем при її діагностиці. Найбільш складно діагностуються кислі (зерна кислих) ефузивних порід. При описі уламкової складової визначають ступінь звітрілості матеріалу, що дає змогу відтворювати х-тер процесів в обл. зносу та транспортування матеріалу.

Особливого значення набуває визначення зерен кварцу, оскільки він може вказувати генезу відкладів.

Важливою х-кою є кількісна оцінка мінералогічного складу уламків. За домінуючими компонентами досліджувана порода отримує назву.

Наступний показник – цемент. Його класифікують за складом. Також розрізняють типи цементації (базальний – цемент домінує, плівковий, виповнювання пор, стику, безцементний). Будова (структура) цементу: аморфні та кристалічні структури. Часто не всі пори в уламковій породі виповнені цементом. Тоді визначаються співвідношення між кількістю цементу та пор.

При аналізі шліфів звертається увага на наявність включень орган. та неорган. походж. Їх вивчення дозволяє як говорити про генезу відкладів, так і пояснювати окремі структурні та текстурні особливості породи.

При описі в шліфах відзначаються катагенетичні перетворення порід (піддання впливу процесу метаморфізації).

Відзначається також наявність вторинних змін. Вторинні перетворення виникають у гірських породах під впливом процесів вивітрюваня. Приклад – озалізнення, зростання кавернозності (руйнація та винесення слабостійких мінералів та утворення пор).

Аналіз зазначених компонентів породи дає змогу встановити точну генезу відкладів та дати правильну назву породі. У випадку проблемності шліфів їх доцільно окремо задокументувати.

Важливим моментом при вивченні уламкових порід є наявність або відсутність у їх складі піропластичного матеріалу. Його наявність має важливе як практичне, так і теорет. (палеогеографічне) значення. Практ.знач. полягає в тому, що з вулканічними процесами повязане утворення ряду цінних мінералів і сировини. Палеогеографічне значення – констатація областей вулканізму, визначення їх тектонічного режиму, встановлення особливостей атмосферної циркуляції тощо.