15. Вплив фізіології на розвиток психології: дослідження функцій мозку і нервової системи (м. Холл, п. Флоранс, п. Брока, г. Фрітш)

Піонером у дослідженнях рефлекторного поводження був шотландський лікар, що працював у Лондоні, Маршалл Хол (1790-1857). Хол помітив, що при стимуляції нервових закінчень обезголовлені тварини протягом деякого часу продовжують рухатися. Він зрозумів, що за різні сторони поводження відповідають різні відділи мозку й нервової системи. Зокрема, він припустив, що довільні рухи залежать від головного мозку, рефлекторні рухи - від спинного мозку, несвідомі - від прямого порушення м'язів і дихальні - від кісткового мозку.

Професор природознавства Французького коледжу в Парижі Пьер Флоранс (1794-1867) у своїх дослідженнях спостерігав і реєстрував наслідки руйнування частин головного й спинного мозку тварин (зокрема, голубів). Він дійшов висновку, що головний мозок управляє вищими психічними процесами, частини середнього мозку - зоровими й слуховими рефлексами, мозочок - координацією рухів, а кістковий мозок - серцебиттям, подихом і іншими життєвими функціями.

У цьому випадку для нас важливі не стільки висновки Хола й Флоранса, у цілому справедливі, скільки той метод, що вони використовували - метод видалення. Це технічний прийом, за допомогою якого дослідник намагається встановити функцію певної частини мозку, видаляючи або знищуючи цю частину, і спостерігаючи за наступними змінами в поводженні тварини.

У середині XIX століття почали застосовувати ще два експериментальних підходи до вивчення мозку: клінічний метод і електрична стимуляція. Клінічний метод був запропонований в 1861 році Полем Броком (1824-1880), хірургом однієї з лікарень для душевнохворих під Парижем. Брок зробив розкриття трупа чоловіка, що при житті довгі роки не міг виразно говорити. При огляді була виявлена поразка третьої лобової звивини кори головного мозку. Брок позначив цю частину мозку як центр мови; пізніше за нею закріпилася назва область Брока. Клінічний метод став прекрасним доповненням до методу видалення - адже навряд чи найдуться добровольці, які в ім'я науки готові пожертвувати частиною мозку. Видалення, проведене після смерті, забезпечує можливість досліджувати ушкоджену область мозку, який приписується відповідальність за певне поводження при житті пацієнта.

Метод електростимуляції для вивчення мозку був уперше застосований в 1870 році Густавом Фрітшем і Едуардом Хітцигом. Цей метод припускає дослідження кори головного мозку шляхом впливу на її ділянки слабкими електричними розрядами. Проводячи експерименти із кроликами й собаками, Фрітш і Хітциг виявили, що електростимуляція окремих областей кори головного мозку у тварин приводить до відповідних моторних реакцій, тому електростимуляція стала досить ефективним прийомом для вивчення функцій мозку.