- •1.1. Наукові теорії проблем праці та зайнятості: основоположники, прихильники, сутність
- •1.2. Поняття, сутність категорії “праця”. Соціально-економічні характеристики праці
- •1.3. Зміст і характер праці. Роль праці у розвитку людини та суспільства й особливості її результатів у різних сферах економічної діяльності
- •1.4. Сутність соціально-трудових відносин і їх місце у системі відносин ринкової економіки
- •1.5. Характеристика системи соціально-трудових відносин: сторони, суб’єкти і органи соціально-трудових відносин
- •1.6. Види, типи та рівні соціально-трудових відносин. Принципи функціонування системи соціально-трудових відносин
- •1.7. Держава, роботодавці, наймані працівники як суб’єкти соціально-трудових відносин: основні функції, завдання, роль на різних рівнях соціально-трудових відносин
- •1.8. Регулювання соціально-трудових відносин: нормативно-правове, договірне. Характеристика основних методів регулювання
- •1.9. Соціальне партнерство: сутність, передумови виникнення, роль, форми, принципи, нормативно-правова база, чинники та напрями його розвитку.
- •1.10. Генеральна угода, галузеві, регіональні угоди, колективні договори: призначення, функції, структура, процедури підписання і внесення змін. Контроль за їх виконанням
- •1.11. Трудовий договір, трудовий контракт: особливості укладання, основоположення, особливості
- •1.12. Трудові ресурси: соціально-економічна характеристика. Людські ресурси, їх місце у суспільному виробництві. Економічне активне населення
- •1.13. Трудовий потенціал: сутність, структура, рівні, показники
- •1.14. Людський капітал: розвиток, використання. Інвестиції у людський капітал: сутність, види, особливості
- •1.15. Сутність категорії “робоча сила”, зміст її якісних характеристик та розвиток: професійний, у системі безперервної системи. Професійний розвиток та компетентність персоналу
- •1.16. Міжнародна організація праці (моп) у сучасному світі: цілі, завдання, структура, організація діяльності, пріоритетні напрями діяльності
- •1.17. Види і структура доходів населення та джерела їх формування. Номінальні і реальні доходи. Трудові і нетрудові доходи
- •1.18. Соціально-економічна сутність диференціації доходів населення. Чинники, що впливають на величину та диференціацію доходів населення, показники диференціації населення за рівнем доходів
- •1.19. Державне регулювання доходів населення: принципи, методи особливості політики у сфері доходів населення. Прожитковий мінімум, нормативні споживчі бюджети
- •1.20. Продуктивність, продуктивність праці: сутність, принципи управління, їх взаємозв’язок. Основні показники продуктивності праці. Виробіток, трудомісткість, їх взаємозв’язок
- •1.21. Методи вимірювання продуктивності праці, що використовуються в організаціях: трудовий, вартісний, натуральний і умовно-натуральний. Сфери використання, переваги і недоліки
- •1.22. Сутність і класифікація факторів підвищення продуктивності праці, їх характеристика
- •1.23. Сутність, класифікація резервів підвищення продуктивності праці. Резерви зниження трудомісткості продукції
- •1.24. Соціально-економічна сутність заробітної плати та її функції у ринковій економіці. Номінальна і реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата
- •1.25. Принципи, основні елементи організації оплати праці
- •1.26. Застосування доплат, надбавок, та інших заохо-чувальних компенсаційних виплат
- •1.27. Сутність, зміст призначення, основні елементи тарифної та безтарифної системи оплати праці
- •1.28. Тарифні сітки, їх побудова. Тарифні ставки
- •1.29. Сутність форм заробітної плати і умови їх застосування
- •1.31. Аналіз основних трудових показників: продук-тивності, трудомісткості праці
- •1.32. Аналіз чисельності і складу працівників
- •1.33. Аналіз використання фонду заробітної плати і рівня середньої заробітної плати
- •1.34. Планування продуктивності праці: за факторами її зростання, на основі зниження трудомісткості продукції та поліпшення використання робочого часу тощо. Основні етапи планування
- •1.35. Планування чисельності керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців за типовими нормативами, нормами підпорядкованості, навантаження. Методи розрахунку чисельності робітників
- •1.36. Методи планування фонду заробітної плати: за нормативами, за елементами структури
- •1.37. Планування фонду заробітної плати керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців
- •1.38. Планування середньої заробітної плати і співвідношення темпів її зростання з темпами підвищення продуктивності праці
- •1.39. Державна статистична та оперативна звітність з питань праці
- •2.1. Мета вивчення, предмет, об’єкт і завдання ринку праці
- •2.2. Поняття і умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці
- •2.3. Елементи ринку праці, кон’юктура ринку праці
- •2.4. Функції ринку праці, сегментація ринку праці
- •2.5. Механізм саморегулювання ринку праці
- •2.6. Суб’єкти, об’єкти, інструменти та засоби впливу на ринок праці
- •2.7. Складові індивідуальної робочої сили
- •2.8. Класична теорія пропозиції робочого часу
- •2.9. Пропозиція інтенсивності та якості робочої сили
- •2.10. Поняття сукупної пропозиції робочої сили
- •2.11. Джерела сукупної пропозиції робочої сили
- •2.12. Якісний склад пропозиції робочої сили: за категоріями населення, віком
- •2.13. Індивідуальний та сукупний попит
- •2.14. Внутрішньо фірмовий ринок праці: дисбаланс на ринку праці
- •2.15. Зайнятість населення, види зайнятості: повна, глобальна, примусова
- •2.16. Класифікація основних форм зайнятості за організацією робочого часу, за стабільністю трудової діяльності, за статусом
- •2.17. Продуктивна, ефективна та нерегламентована зайнятість
- •2.18. Принципова основа нелегальної та нерегламентованої форм зайнятості
- •2.19. Мета і завдання державної політики зайнятості, її основні принципи
- •2.20. Сутність безробіття, економічні і соціальні наслідки безробіття, основні причини безробіття в Україні
- •2.21. Диференціація безробіття за видами та її практичне значення
- •2.22. Приховане та часткове безробіття та його наслідки
- •2.23. Безробіття та його макроекономічні показники, природний рівень безробіття, теорія пошуку роботи
- •2.24 .Основні напрями державних заходів щодо скорочення рівня безробіття
- •2.25. Поняття гнучкості та жорсткості на ринку праці
- •2.26. Гнучкі форми зайнятості та їх роль у державному регулюванні зайнятості
- •2.27. Активність, мобільність, міграція робочої сили та чинники, які впливають на кожну з перечислених категорій
- •2.28. Методи регулювання і ресурсне забезпечення ринку праці
- •2.29. Активна і пасивна політика держави на ринку праці
- •2.30. Органи державного регулювання ринку праці
- •2.31. Профспілки та підприємці на ринку праці
- •3.1. Місце управління персоналом в комплексі внутрішньоорганізаційного менеджменту
- •3.2. Основний зміст діяльності менеджера з персоналу
- •3.3. Зміст понять “трудові ресурси” та “економічно активне населення”
- •3.4. Зміст поняття “робоча сила” та “трудовий потенціал”
- •3.5. Людський капітал, його ознаки та характеристики
- •3.6. Основні напрямки управління персоналом в організації та їх характеристика
- •3.7. Структура персоналу організації
- •3.8. Принципи управління, їх характеристика та призначення
- •3.9. Методи управління персоналом та їх класифікація
- •3.10. Система управління персоналом, її призначення та характеристика
- •3.11. Принципи побудови системи управління персоналом
- •3.12. Основні підсистеми системи управління персоналом та їх характеристика
- •3.13. Історія розвитку кадрових служб
- •3.14. Служба управління персоналом: її завдання та структура
- •3.15. Основні напрямки діяльності сучасної служби управління персоналом
- •3.16. Завдання та форми розвитку персоналу організації
- •3.17. Зміст і завдання перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу
- •3.18. Принципи та функції оцінки персоналу організації
- •3.19. Пріоритети та проблеми ресурсного забезпечення менеджменту персоналу в сучасних умовах
- •3.20. Соціальна та економічна ефективність управління персоналом
- •4.1. Мотивація як складова менеджменту персоналу
- •4.2. Зв’язок мотивації персоналу з основними напрямками кадрового менеджменту
- •4.3. Основні завдання та принципи мотивації персоналу
- •4.4. Потреби як основна ланка мотивації трудової діяльності
- •4.5. Організація заробітної плати та її вплив на мотивацію праці
- •4.6. Сутність категорій “інтереси”, “мотиви”, “стимули”, “стимулювання”
- •4.7. Принципи оцінки персоналу та їх взаємозв’язок з мотивацією трудової діяльності
- •4.8. Атестація персоналу та її мотивуюча роль
- •4.9. Змістовні теорії мотивації: загальна характеристика
- •4.10. Загальна характеристика процесійних теорій мотивації
- •4.11. Планування трудової кар’єри в системі мотиваційних заходів
- •4.12.Теорія ієрархії потреб а. Маслоу та її значення
- •4.13. Теорія двох факторів ф. Герцберга та практичні аспекти її застосування
- •4.14. Теорія “X” та теорія “y” в комплексі орієнтирів мотиваційного менеджменту
- •4.15. Теорія очікувань в. Врума та її зміст
- •4.16. Теорія справедливості Дж. С. Адамса та її зміст
- •4.17. Форми мотивації праці: трудова, статусна та матеріальна
- •4.18. Нематеріальні фактори мотивації праці
- •4.19. Гуманізація праці як провідна складова нематеріальної мотивації
- •4.20. Участь працівників в управлінні виробництвом та її мотивуюча роль
- •Список літературних джерел
1.37. Планування фонду заробітної плати керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців
Одним з найпоширеніших нині підходів до побудови посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців є використання для диференціації оплати праці за складністю тих співвідношень, які були встановлені колишніми централізованими рішеннями.
Проектування розмірів посадових окладів відповідно до цього методу передбачає:
а) визначення мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду за колишніх і нинішніх умов;
б) відновлення пропорцій у диференціації окладів з урахуванням підвищення базової тарифної ставки.
Підкреслимо, що робота керівника відрізняється від роботи підлеглих йому працівників високим рівнем складності й відповідальності, тому вона має й вище оплачуватися, але міру такого перевищення визначити однозначно неможливо.
У будь-якому разі різниця в заробітній платі керівника і висококваліфікованого підлеглого має створювати в першого заінтересованість у виконанні відповідальнішої роботи, якою є управлінська діяльність, а в другого – заінтересованість у професійно-кваліфікаційному зростанні.
Різниця в заробітній платі керівника і підлеглого може бути невеликою, якщо різниця у складності праці незначна. Однак вона має перевищувати “поріг відчутності” зростання заробітної плати. Наприклад, якщо в майстра на дільниці є робітники вищого (VІІІ) розряду, а “поріг відчутності” становить 10%, то заробітна плата майстра має перевищувати оплату праці висококваліфікованого робітника приблизно на 12-15%. Ця різниця може стати відчутнішою, якщо збільшуватиметься розрив у складності праці між майстрами і робітниками.
Важливо також урахувати умови і суть праці керівника, особливості виробничого процесу. Наприклад, у масовому виробництві організація роботи є потоковою, обслуговування централізоване, ритм виробництва від майстра залежить дуже мало. Тут розрив у заробітній платі і зокрема в тарифній її частині може бути незначним (12-20%). Проте в одиночному, експери-ментальному виробництві результат діяльності дільниці повністю залежить від майстра, його кваліфікації, активності, організованості. Він повинен брати участь у плануванні виробництва, виконувати функції технолога, постачальника і т.п. За таких умов заробітна плата майстра цілком заслужено може перевищувати заробіток найкваліфікованіших робітників дільниць на 40–50%.
За таким принципом можна встановлювати співвідношення оплати праці керівників вищої й середньої ланки, керівників функціональних підрозділів на підприємствах.
Що ж до диференціації окладів професіоналів, фахівців і технічних службовців, то тут треба зважити на таке.
Праця більшості професіоналів, фахівців і технічних службовців відрізняється високою складністю і різноманітним змістом, підвищеною відповідальністю за кінцевий результат. У принципі, їхню працю, як і працю робітників, теж можна планувати й нормувати, але це, як правило, надто дорога річ. Тому під час планування чисельності зазначених категорій персоналу користуються методами укрупненого нормування, повсякденна їхня робота звичайно не нормується, а регламентується посадовими інструкціями, індивідуальними планами роботи та вказівками безпосередніх керівників.
За таких умов праця більшості професіоналів, фахівців і технічних службовців оплачується почасово на основі місячних посадових окладів. Тільки невелике коло цих категорій персоналу, які виконують нескладні роботи, що повторюються, можна перевести на відрядну форму оплати праці, якщо це економічно виправдано (друкарки, креслярі, копіювальники та ін.).
Під час установлення посадових окладів професіоналів, фахівців і технічних службовців головна методологічна складність полягає в оптимізації диференціації оплати праці за складністю й відповідальністю. Можна, звичайно, орієнтуватися на раніше встановлені галузеві схеми посадових окладів, проте слід ураховувати, по-перше, що зазначені схеми містять елементи зрівнялівки й не забезпечують об’єктивної диференціації, а по-друге, що час вносить свої корективи. Змінюються функції управлінців, міра їхньої відповідальності, певні посади зникають, з’являються нові, змінюється значущість окремих посад. Так, наприклад, під впливом ринкових відносин постала необхідність у створенні служб маркетингу, зросли значущість і престиж бухгалтерів, фінансистів, економістів-аналітиків, юристів. Усе це слід ураховувати, розв’язуючи практичні питання мотивації праці.
Методологічно процедуру диференціації посадових окладів професіоналів, фахівців і технічних службовців слід будувати так: спочатку треба ранжирувати посади за складністю праці та відповідальністю, починаючи, наприклад, з копіювальника або архіваріуса і закінчуючи провідним конструктором. Утворюється свого роду кваліфікаційна драбина, що містить, скажімо, 12–15 сходинок.
Верхню сходинку, тобто оклад провідного конструктора, нескладно порівняти з окладами керівників вищої ланки. Так, проти окладу головного конструктора оклад провідного конструктора може бути меншим на 20–30%. Необхідність дотримання такої дистанції зумовлена тим, що за всієї складності роботи провідного конструктора робота головного конструктора є ще складнішою й відповідальнішою.
Нижню кваліфікаційну посаду технічного службовця за рівнем оплати праці слід порівнювати з оплатою праці робітника відповідного кваліфікаційного рівня. Тут об’єктивним мірилом може бути час, необхідний для підготовки спеціаліста і робітника.
Розроблену таким чином шкалу або схему посадових окладів спеціалістів слід розглядати як систему мінімальних окладів.
Фактичний оклад конкретного спеціаліста може бути вищим за мінімальний (у межах так званої вилки) з урахуванням ситуації на ринку праці, особистих якостей і заслуг працівника, його завантаження й напруженості праці [4, с. 98–125].
