7.Значення та смисл як складові свідомості людини.

Зінченко! Виділяє 2 рівні або щаблі свідомості. Це: буттєвий рівень, який вміщує чуттєву тканину образу та біодинамічну тканину живого руху та дії, та рефлексивний рівень, до якого належать значення та смисл. Кожен рівень виконує свої функції і при вирішенні життєвих задач може домінувати або один, або інший.

Значення. Свідомість людини виникає,розвивається і існує в певному культурному просторі,в якому у вигляді значень кристалізований досвід людства, який індивіду належить засвоїти. На цій підставі потрібно побудувати свій власний досвід. Значення зрозумілі всім людям, які говорять на одній мові, належать до однієї або близьких культур, які пройшли схожий історичний путь. Універсальною мовою значень є мистецтво – музики, танцю, живопису, театру, архітектури. Значення – розглядається як форма свідомості, тобто усвідомлення людиною свого буття (Немов). Значення – це узагальнене відображення об’єктивної дійсності, яке людство виробило в процесі суспільно-історичної практики і зафіксувало в поняттях. (В поняттях представлені події і явища, цінності і норми). Значення виявляють себе в ідеях, поняттях, в буденних та наукових знаннях. Смисл пов’язаний як зі сферою свідомості, так і зі сферою буття. Смисл свідчить про те, що свідомість це не лише знання, а й відношення. Свідомість не є безособовою, вона належить живому конкретному індивіду, включена до системи його дія-сті і є пристрасною. Смисл заломлений крізь призму своєї емоційної сфери. Смисл виявляє себе в емоціях і переживаннях.

8.Культурно-історична теорія свідомості. Культурно-історична теорія розроблена відомим вітчизняними психологом Л.С.Виготським у 20—30-тих роках XX ст.

Л.С. Виготський вважав, що психічний розвиток людини слід розглядати в культурно-історичному контексті її життєдіяльності. Слово "історична" несло ідею внесення до психології принципу розвитку, а слово "культурна" передбачало включеність дитини до соціального середовища, яке є носієм культури як досвіду, набутого людством. Одна з фундаментальних ідей Л.С. Виготського це та, згідно з якою в розвитку поведінки дитини слід розрізняти дві переплетені лінії. Одна - природне "дозрівання". Інша - культурне удосконалення, оволодіння культурними способами поведінки і мислення. Культурний розвиток полягає в оволодінні такими допоміжними засобами поведінки, які людство створило в процесі свого історичного розвитку і якими є мова, писемність, система рахунку та ін.;

В рамках культ-істор. теорії Виготський виділяє три основні закони розвитку особистості:

1. Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. (До вищих психічних функцій належать: довільне запам’ятовування, активна увага, понятійне мислення, вольова дія). Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, які виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спираються на мову або іншу систему знаків.

2. Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості.

3.Третій закон може бути названим законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція у процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується. У цьому процесі можна виділити три етапи:

а) спочатку будь-яка вища форма поведінки опановується дитиною лише з зовнішнього боку. Об»єктивно вона містить вона містить у собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція є чисто натуральною, природним засобом поведінки;

б)Однак люди наповнюють цю натуральну функцію певним соціальним змістом, що пізніше набуває для людини значення вищої функції. У процесі розвитку дитина починає усвідомлювати будову цієї функції, керувати і регулювати свої внутрішні операції;

в) Тоді функція піднімає на третю стадію і стає функцією особистості.