29. Право як межа державного втручання в суспільні відносини.

Особливого значення для розуміння МДВ має проблема ролі права та законодавства як фактора формування та реалізації цих меж.

Характер впливу права на МДВ (об’єктивний чи суб’єктивний) залежить від підходу до проблеми співвідношення понять право та закон (законодавство). Зазначене співвідношення є предметом сучасного праворозуміння. Саме воно і є центральною категорією характеристики правових МДВ. Тому правомірним є аналіз МДВ з т. з. широкого праворозуміння. Мова іде про природно-правову, психологічну та історичну школи права.

Можливо виокремити три варіанти обмежуючої дії права на суспільні відносини.

1. Право – є абсолютним, відносно самостійним фактором формування МДВ, незалежним від держави. Законодавство у цьому випадку:

• є засобом усвідомлення та визнання державою адресованих їй обмежень правом. Це можливо у випадку відповідності правовим приписам;

• це засіб порушення державою права та встановлених ним МДВ у випадку, якщо законодавство не відповідає правовим вимогам.

Цей підхід виявляється в межах природно-правового підходу. Право є основним фактором обмеження держави в процесі її функціонування. Право визначає можливості прояву держави в цілому у суспільному житті, включаючи її взаємодію із особою і громадянським суспільством. Критерієм правомірності діяльності держави є дотримання прав людини. Законодавство в цьому випадку грає допоміжну роль – недопущення державних повноважень, що порушують права людини.

В межах історичного підходу критерієм, що обмежує державу є народний дух, який реалізується не лише в позитивному праві, а і в традиціях, звичаях та в процесі реалізації соціальних відносин.

Позитивне право в межах цієї теорії втрачає центральне і незалежне положення в системі факторів обмеження держави.

Основним у цьому аспекті є соціально-регулятивні інститути, що історично склалися і не лише не відображаються в законодавстві, а і можуть протирічити його положенням.

Т. ч. право, а не законодавство обмежує державу. Воно ж домінує над державою.

Виходячи з нормативного підходу до права:

• право ототожнюється із законодавством;

• право є державно-владним інститутом;

• право є засобом обмеження впливу держави на суспільство;

• право закріплює свавілля держави та межі її самообмеження;

• право забезпечує реалізацію державної волі.

Основним фактором, що визначає МДВ в рамках соціологічної юриспруденції є судове чи адміністративне рішення, засноване на індивідуальному суб’єктивізмі судово-адміністративного працівника.

Відповідно до марксистсько-ленінської теорії право не може бути фактором обмеження МДВ. Однак, воно може виконувати роль такого фактору за умови відображення правом інтересів пануючого класу.

2. Право – підлеглий, внутрішній інструмент державної політики в інтересах всього суспільства. Він створюється державою в процесі законодавчої діяльності. Законодавство є формою права. Право, т. ч. є сукупністю приписів, встановлених державою і є абсолютним засобом визначення МДВ та формою самоорганізації держави.

3. Право – інструмент окремих соціальних суб’єктів (класів, націй) забезпечення закріплення і гарантування власних інтересів. Воно забезпечує обов’язковість їх велінь на рівні суспільства. Право втрачає роль фактора визначення МДВ, оскільки таку роль мають інтереси певної соціальної групи, відображені в нормативному акті. Законодавство, таким чином, не є обмежувачем МДВ, а грає роль силового критерію можливого і неможливого для суб’єктів.