7. Теорія природнього права: виникнення основні ідеї та сутність.

Природне право засноване на наступних постулатах:

• людина має право на фізичне самозбереження;

• для цього він спирається на свій здоровий розум, який можливий тільки при збереженні гідності і честі;

• як розумна істота, він трудиться і має право на результат цієї діяльності;

• у зв’язку з тим, що люди однакові, ніхто з них не має більше прав;

• людина, домагається на певні права, повинен визнавати їх і за іншими особами;

• для захисту природних прав необхідно державне регулювання.

Однією з найбільш поширених теорій права в правовій науці є теорія (школа) природного права, яка бере свій початок ще з стародавніх часів, хоча і нині вона має своїх прибічників серед юристів та філософів. Іноді цю школу ще називають "філософським підходом до права", однак з такою назвою погодитись важко, бо може скластися думка, що всі інші підходи до права не мають під собою певного філософського підґрунтя, а це - не так. Деякі автори називають цей підхід "моральним підходом до права", взагалі цей термін можна сприйняти, оскільки, як буде показано нижче, мораль і право для цього напряму фактично одне і теж саме.

Суть даної теорії права полягає в тому, то існує дві системи норм:

Норми позитивною права – це те, яке виражене в законодавстві і звичаях прийнятих держаною і які підтримуються державним авторитетом. Тоді як природне право - норми, які витікають з людського розуму або надані людині Богом. Позитивне право змінне, що зумовлено різними причинами - законодавця, історичними подіями І т. д.

Норми прана природного – навпаки, вічне і незмінне, як не аміні божі приписи і/або людська природа. При цьому природне право вище за позитивне, воно стоїть над ним.

У позитивному праві можуть бути неправильні, несправедливі норми (закони тощо), норми ж природного права уособлюють у собі вини початки справедливості. Позитивне право національне, правова система кожної країни характерна своїми особливостями, тоді ж як природне право має загальнолюдський характер і притаманне для усіх пародій. Саме природне право і є, власне, правом.

Природно-правові ідеї, як уже згадувалось раніше, знаходять своє вираження з давніх часів, наприклад, у давньогрецьких філософів (Сократ, Платон, софісти, стоїки) і римських юристів імператорської епохи (Павло, Ульпіан).

Пояснюючи виникнення природної школи у древньому Римі деякі автори вважають, що у зв'язку з широкими торговельними відносинами римських громадян з іноземцями римськими юристами було вироблено так назване "право народів" (jus gentium), на відміну від права самого Риму, яке мала назву "цивільне право" (jus civile). Це право народів представляло собою об'єднання загальних норм, спільних для законодавства декількох держав. Так, наприклад, оскільки всі держави на той час були рабовласницькими, у праві всіх цих держав були норми, що стосувалися рабства. Тому римські юристи оголосили рабство встановленням права народів.

Теорія природного права отримала найбільшого поширення та обґрунтування у період боротьби з абсолютизмом (ХУІІ-ХУІІІ ст.), коли проходила докорінна зміна в політичному житті західноєвропейського суспільства (у першу чергу Голландії, Англії, Франції тощо). Саме у цей період у працях великої кількості філософів та юристів (зокрема, Г. Гроція, Т. Гоббса, Томазія, Пуффендорфа, X. Вольфа, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта та ін.) ця теорія отримала широке розповсюдження⁴⁰. Справді, що саме як основа боротьби з абсолютизмом та авторитаризмом (у всіх формах його прояву) природно-правова теорія мала у минулому, має і нині, а також буде мати у майбутньому великий потенціал.

Політичні погляди головних теоретиків природно-правової школи були досить різними: від ліворадикальних та революційних (Ж.-Ж. Руссо) до правоконсервативних (Т. Гоббс, який був прибічником абсолютної монархії; X. Вольф, який був прихильником поліцейської опіки над громадянами з боку держави); від атеїстичного обґрунтування цієї теорії до теологічного тощо.

Основними принципами природного права його прибічники оголошували свободу та рівність.

Теологічний напрям природно-правової школи, підтримуючи її основні тези, розглядають природні права як сукупність вічних, незмінних та абсолютних принципів "людської природи, що походять від Бога.

Слід зауважити, що теорія природного права знайшла своє відображення і у вітчизняній суспільно-політичній та державно-правовій науках. Серед представників можна назвати О. Купіцина, П. Новгородцеві Б. Кістяківського, Є.Трубецького та ін.

Вважається, що в загальному вигляді досягнення природної школи права полягають у:

• право завжди повинно бути справедливим;

• відповідно до зазначеного вище, у праві не може міститись будь-яке довільне положення, вимога чи припис;

• право неправильно зводити до закону, нормативно-юридичного акта, їх сукупності;

• право обмежує державне та суспільне втручання у справи та життя особи;

• держава зобов'язана додержуватись природного права та, відповідно, забезпечувати відповідність законодавства природному праву тощо.