37. Господарський механізм у системі управління економікою та його особливості в умовах ринкової економіки. Удосконалення механізму господарювання в Україні.

Організаційно-економічні відносини та господарський механізм. Оргашзаційно-економічні відносини е головною конституючою ознакою господарського механізму. Вони виникають з приводу: трудової діяльності; усуспільнення та відособлення виробництва; розподшу, спеціалізації й кооперащції праці; обміну засобами виробництва, менеджменту; грошового обігу; ціноутворення; фінансів і кредиту; маркетингу; інфраструктури ринку тощо. Загалом ці відносини утворюються господарською системою організації та управлшня економікою на різних рівнях. Госпо­дарський механізм, будучи складною, багатоаспектною категоріею, не обмежуеться виробничими відносинами, що існують у сфері конкретних господарських дій і зв'язків. Він інтегрує не тільки базисні стосунки, але и певні елементи продуктивних сил і надбудови.

Підсистеми господарського мехашзму. Господарський механізм е найважливішим елементом економічної системи. Якщо уявити сучасну економічну систему як змішану, то вона включи в себе такі самостійні підсистеми господарювання: планову підсистему; ринок як самостніну підсистему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як підсистему господарюван­ня. Кожний з окремих підсистем відповідае адекватний госпо­дарський механізм: державний регулюючий механізм; ринковий механізм саморегулювання; господарський механізм, що відповідає традиційному натуральному господарству. Залежно від того, яка підсистема з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу, характеризуеться и вся економічна сис­тема: якщо переважае ринок, то и система - ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважае держава, то и система -планова (адміністративно-командна); якщо переважае натуральне господарство, то такою е система в цілому.

Функції господарського механізму. Сутність господарського механізму проявляеться через його функції. До основних політико-економічшній системі належать такі: реалізація відносин пануючого типу власності; сполучення і взаемодії продуктивних сил і виробничих відносин в еконоічнній структурі суспільства; узгодження и забезпечення руху економічних інтересів, розв'язання суперечностей; формування «поля» взаемодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбуваеться на основі таких основних принципів формування і функціонування господарського механізму, як: ефективність, збалансованість, системністъ, соцгалъна спрямовашстъ.

Структура господарського механизму. Механизм господарю­вання як система організаційно-економічних форм включае такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулюван­ня, організація, регулювання. Кожна з цих форм, у свою чергу, виступае у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаемозв'язках створюють відповідні підсистеми механізму господарювання. Підсистема планування включае прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне и індикативне планування тощо; підсистема стимулювання - економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації — форми організації и управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов'язків економі-них суб'ектів.

Таким чином, можемо дати повне визначення господарського механізму.

Господарський механізм — це система основних форм, ме­тодов { важел1в використання законов, розв'язання суперечно-тей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування и потреб, створення системи стимулів і узгодження економгчних інтересів ос­новних класів, соціальних груп.

Основні напрями державного регулювання. Найбільш да­лекоглядні державні діячі та економісти західних країн підходять до принципового висновку про те, що ринковий механізм пови­нен бути доповнений механізмом державного регулювання еко­номіки. Воно охоплює основні напрями, про які йдеться далі.

1. Державне програмування економіки. Економічне програму­вання --це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплекс­них програм. Державна національна програма, розроблена на ос­нові довгострокових економічних прогнозів, охоплює найваж­ливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнту­ючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпо­раціям) нормально функціонувати в системі народногосподар­ських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвит­ку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності.

Формально така програма має індикативний (бажаний) харак­тер: конкретне підприємство саме вирішує питання про те, брати участь йому в державній програмі або діяти на свій страх і ризик. Насправді, однак, держава використовує всю систему економіч­них інструментів (державні замовлення, що забезпечують гаран­тійний ринок збуту, і досить високі ціни, пільгові податкові і процентні ставки, прямі субсидії і субвенції), які є в її розпоря­дженні, з тим щоб забезпечити конкретним підприємствам (кор­пораціям) зростання обсягу продажу і збільшення маси прибутку,

і тим самим спонукати ці підприємства активно брати участь у реалізації настанов програми.

Що стосується державних цільових програм, розрахованих на участь десятків і сотень підприємств, то вони мають обов'язко-иий характер. Однак обов'язковість базується не на наказах (ко­мандах), а на контрактах, які, передбачаючи жорстку матеріальну відповідальність виконавців, добровільно укладаються підприєм-ствами-виконавцями з державним органом, що очолює програму. Звичайно такі програми дуже вигідні підприємствам-виконавцям, що дозволяє розміщувати державні замовлення на конкурентній основі, надаючи їх тим, хто пропонує найбільш вигідні для дер­жави умови (якість, витрати, терміни виконання).

2. Фіскальна політика — це політика доходів і витрат держа­ви. Головний фінансовий план держави -- державний бюджет. Як правило, доходи і витрати державного бюджету рідко збіга­ються. Частіше має місце дефіцит або профіцит. Держава засто­совує регулювання податкових ставок і їх диференціацію. У пе­ріод спаду і подальшої депресії вона істотно знижує прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, в результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з'являється стимул до роз­ширення виробництва. Отже, в цьому випадку низькі податки грають роль «акселераторів» економічного зростання.

Навпаки, наприкінці фази піднесення, коли наступає «пере­грів» економіки, виробництво виходить за рамки платоспромож­ного попиту, що може викликати кризу, держава різко підвищує податкові ставки з метою загальмувати зростання виробництва, не допустити або принаймні послабити силу спаду, упорядкувати процес відновлення рівноваги між пропонуванням і попитом на товарних ринках. У цьому випадку високі податки грають роль «вбудованих стабілізаторів» економічного зростання.

Нарівні із загальним регулюванням податкових ставок, що має циклічний характер, держава широко використовує їх диференціа­цію. Так, порівняно низькі податки для підприємств (фірм) новіт­ніх, перспективних галузей промисловості стимулюють їх зрос­тання; навпаки, підвищені податки на підприємства застарілих галузей обмежують зростання і стимулюють згортання неефектив­ного виробництва.

3. Грошово-кредитна політика — один із головних інструмен­тів державного регулювання економіки. Грошово-кредитна полі­тика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулю­вання економічного циклу, попередження і подолання спаду ви­робництва. Мета грошово-кредитної політики -- досягнення на

національному ринку рівноваги, Ідо характеризується повною зай­нятістю та відсутністю інфляції.

Держава регулює процентні ставки кредитів комерційних бан­ків. Зниження цих ставок у період спаду і депресії веде до збіль­шення підприємницького прибутку і зрештою чистого прибутку корпорацій, а тому стимулює зростання виробництва. Навпаки, підвищення процентних ставок у період «перегріву» економіки зменшує підприємницький прибуток, а тому обмежує, гальмує зростання виробництва.

Зниження процентних ставок досягається шляхом «помірної інфляції» (до 6 % на рік), тобто шляхом випуску в обіг зайвої маси грошей. У результаті пропонування грошей перевищує попит на грошовий капітал, процент знижується, чистий прибуток зростає, отже, з'являється стимул до інвестицій і розширення виробництва.

4. Інвестиції у виробничу і соціальну інфраструктуру, держав­ ні замовлення (закупівлі). Маючи у розпорядженні бюджетні кош­ ти, держава вкладає гроші в будівництво шляхів, портів, аеро­ дромів, продуктопроводів, ліній зв'язку, в тому числі комп'ю­ терних мереж, Ідо забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і банківської системи.

Іншим напрямом державних' вкладень є інвестиції в соціальну сферу. Завдяки системі трансфертних платежів держава має мож­ливість виплачувати допомоги по безробіттю, самотнім матерям, багатодітним сім'ям, будувати дешеве муніципальне житло і т. д.

Важливу роль у стимулюванні економічного зростання віді­грає державна закупівля військової техніки, рухомого складу за­лізниць, надлишків сільгосппродуктів.

5. Регулювання грошової маси. Нарівні з урядом найважливі­ шим органом регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк країни (в США — Федеральна резервна систе­ ма), незалежний від президента, парламенту й уряду. Головною функцією центрального банку є регулювання грошової маси, забез­ печення її відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку має циклічний харак­тер. У період, коли в народному господарстві відчувається неста­ча грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменшує процентну ставку за кредитами, що надаються комерційним банкам (облікову ставку), у масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Тим самим збіль­шуються реальні фінансові ресурси комерційних банків, їх мож-

ливість створювати нові безготівкові гроші (зростає мультипліка­тор поточних рахунків), отже, і можливість комерційних банків надавати дешеві кредити. Така політика отримала назву політики

«дешевих грошей».

Навпаки, в період загострення інфляції центральний банк під­вищує резервну норму, проценти за кредитами комерційним бан­кам, продає їм облігації державних позик. Тим самим вужчають можливості комерційних банків створювати нові гроші, обмежу­ються їх можливості надавати кредити, підвищуються процентні ставки, що веде до уповільнення зростання платоспроможного попиту, обмеження зростання виробництва, але разом з тим зни­жує рівень інфляції. Така політика отримала назву політики «до­рогих грошей».

Чергуючи вказані варіанти, центральний банк прагне забезпе­чити відповідність між зростанням грошової маси і маси товарів.

6. Проблема регулювання цін. Основний принцип - - відмова від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію рин­ кового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, посилає виробникам помилкові сигнали, що веде до різко виражених негативних наслідків.

Окремі спроби регулювання цін пов'язані, як правило, з екс­тремальними ситуаціями. Разом з тим, держава встановлює верх­ню межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних моно­полій, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток і захи­щаючи кінцевих споживачів.

7. Державне регулювання інтеграційних процесів. Економічна інтеграція означає зрощення національних господарств ряду країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів. Основні напрями інтеграційних процесів зводяться до поступового усунення митних і фінансових бар'єрів, створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Разом з тим, інтеграція передбачає уніфікацію цивіль ного законодавства, соціального страхування і соціального забез­ печення, податкової системи, що веде до створення єдиних зовнішніх умов діяльності підприємств (фірм) різних країн. На­ решті, інтеграція передбачає валютний союз.

Як свідчить досвід країн розвинутого ринку, інтеграція сприяє значному підвищенню ефективності виробництва, зростанню конку­рентоспроможності продукції, підвищенню рівня життя населення.

Необхідно також підкреслити таке. Інтеграційні процеси від­буваються під контролем і за безпосередньою участю держави, точніше - - державних органів ряду країн. Досить сказати, що

Римський договір 1 Маастріхтськ1 угоди — це угоди м'\ж урядами, а не приватними фірмами. При цьому макроекономічне державно регулювання штеграцшних процес1в відкривае простір штегра-щ'йним процесам на мезо- \ м1крорівнях.

Загалом, державне регулювання як елемент структури господарського мехашзму переслщуе такі довгострокові, перспективш цш: прискорення НТП 1 структурна перебудова народного гос-подарства, тдвищення темшв економічного зростання, створення найбільш слриятливих умов для ринковоТ конкуренщ'У, завою-вання нових позицш на світових ринках, усунення надмірноТ диференщацп прибутків, підтримка социального партнерства і в кінцевому шдсумку забезпечення на цш основі високого рівня \ якості життя широких верств населения, тобто надання ринковій економщі соціально оріентованого характеру.

Проблеми удосконалення мехашзму господарювання в Україні. Господарський механізм в країни, яка стала на шлях упровадження економічних реформ, поеднуе в собі елементи адміністравтивно-командного \ ринкового механізму. Який з механізмів пере-важить — залежить від політичних сил у країні, характеру реформ, що відбуваються, підтримки їх міжнародним співтовариством.

Виходячи з викладеного вище, можна запропонувати такі напрями удосконалення господарського механізму в Україні:

1. запровадження нац1онального демократичного економічно-го планування;

2. запровадження репонального регулювання та планування через укладання контракпв між державою та окремими великими підприемствами, компаніями, введения до складу керівництва компаній представників центральних, регіональних і місцевихорганів держави, а також профстлок споживачів тощо;

3. здійснення через Національний банк Укра'ши единої грошово-кредитної політики;

4. проведения регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже всього народногосподарського комплексу;

5. здійснення активної структурної, амортизацій, інвестиційної, цінової полтики через національну державну кредитно-інвестиційну компанію;

6. створення раціональних умов розвитку дрібних 1 середніх підприемств;

7. здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки;

8) здійснення антимонопольноі діяльності, роздержавлення, приватизації, реприватизації, денаціоналізації;

9) забезпечення справедливого розподілу та соціального захисту громадян;

10. здійснення програмування та прогнозування економіки;

11. максимальне використання позитивних сторін ринку і одночасно нейтралізащя його негативних сторін (значка соціальна диференціація суспільства, монополістичні тенденії в економіці, очищення навколишнього середовища тощо).