Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Політична економія.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆
  1. Економічна система капіталізму в умовах вільної конкуренції, монополістичного капіталізму, змішаної економічної системи.

Капіталізм вільної конкурещії характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції.

Ознаки капіталізму вільної конкуренції. Проте не існує різ­них думок щодо таких інститутів капіталізму вільної конкуренції:

  1. приватна власність на засоби виробництва;

  2. система найманої праці;

  3. свобода підприємництва і вибору;

  4. ринкова система та вільна конкуренція;

  5. важлива роль прибутку;

  6. обмежена роль держави.

Капіталістична приватна власність. У капіталістичній си­стемі вільної конкуренції матеріальні виробничі ресурси та знач­ні грошові кошти перебувають у власності приватних осіб, які є капіталістами, та капіталістичних підприємств. Приватна власність дозволяє капіталістам або підприємствам на свій розсуд придбава-ти, контролювати матеріальні та фінансові ресурси і розпоряджати­ся ними. Інститут приватної капіталістичної власності підтримуєть­ся протягом століть правом заповіту, тобто правом власника майна призначати спадкоємця цієї власності після своєї смерті.

Право власності — це право володіння майном. Використову­вати майно і розпоряджатися ним — найістотніші права, бо вони заохочують до його ефективного використання, інвестицій та розширеного відтворення. Чи будував би будь-хто дачні будинки чи фабрики, якби певний уряд міг би конфіскувати цю власність і перетворити її без відшкодування в державну власність. Право власності пронизує всі сфери капіталістичного виробництва, роз­поділу, обміну і споживання.

Поряд з цим існує в обмежених розмірах і державна власність.

Система найманої праці. Ключовим елементом капіталістич­ної системи господарства є наймана праця, тобто залучення у процес капіталістичного виробництва товарів та послуг широкої категорії тих верств трудящих, які не мають у своїй власності ні фабрик і заводів, ні майстерень чи селянських (фермерських) гос­подарств, ні великих сум грошей чи пакетів акцій.

Свобода підприємництва і вибору. Тісний зв'язок з приват­ною власністю має свобода підприємництва і вибору. Капіталізм покладає на свої складові одиниці — підприємства та домогоспо-дарства — відповідальність за ухвалення певних рішень, які вра­ховуються і стають економічно ефективними, пройшовши через сито вільних ринків.

Свобода підприємництва означає, що за капіталізму вільної конкуренції приватні підприємства можуть вільно купувати ре­сурси (робочу силу, засоби виробництва, землю), організовувати із цих ресурсів процес виробництва товарів або послуг за влас­ним вибором і продавати цей товар теж за власним вибором.

За конкурентного капіталізму немає жодних штучних пере­шкод або обмежень, установлених державою чи іншими вироб­никами або групою осіб. Свобода вибору означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть на свій розсуд викорис­товувати або реалізовувати свої ресурси. Це також означає, що носії робочої сили -- робітники, інженери, менеджери та ін. -вільні займатися будь-яким видом праці, на який вони спромож­ні, пропонувати свою робочу силу на будь-якому ринку праці.

До свободи вибору слід включати і свободу вибору спожива­ча. Вона є найширшою зі свобод за капіталізму вільної конкурен­ції. Межі вільного вибору постачальників людських ресурсів і матеріальних засобів обумовлю­ються вибором споживача. Врешті-решт, сам споживач вирішує, що повинна виробляти економіка капіталізму вільної конкуренції.

Вільна (досконала) конкуренція — такий вид змагання еко­номічних, суб'єктів, за якого кожен з виробників, яких багато, не може впливати на ринкову ціну, а додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є ринковою ціною.

За системи вільної конкуренції свобода вибору, що реалізу­ється у формі прагнення кожного отримувати грошовий дохід, є основою конкуренції як основної риси капіталізму. Вільна кон­куренція означає: наявність на ринку великої кількості незалеж­них покупців і продавців кожного конкретного продукту або ре­сурсу; відсутність будь-якого контролю над цінами; свободу для покупців і продавців виступати на тих або інших ринках чи за­лишати їх; широке розпорошення економічної влади, що є необ­хідною умовою вільної конкуренції, регулювання використання цієї влади і обмеження можливості зловживання нею; встанов­лення для покупців і продавців обмеження стосовно реалізації особистого інтересу.

Вільна конкуренція є невід'ємним атрибутом капіталізму віль­ної конкуренції, яка розглядається як теоретична модель. У реаль­них умовах, як показав історичний досвід розвитку капіталізму вільної конкуренції, на ринку праці діяв і інший вид конкуренції -недосконала конкуренція у формі монопсонії (див. нижче). Таким чином, капіталізм вільної конкуренції базувався одночасно на си­стемі конкурентних ринків і монопсонії на ринках праці.

Економічна система монополістичного капіталізму

Сутність монополістичного капитализму.

Для виробництва будь-якого обсягу продукції з мінімальними валовими витратами і за найменшої юлькості ресурсов галузь повинна бути чистою монополіею.

Об'ективно монополія складаеться тоді, коли економія, зумовлена збільшенням масштабів виробництва, настільки значна, що певний товар чи послугу одне велике підприемство виробляе з нижчими середніми витратами, ніж якби цей товар чи послугу виробляла б більша кількість підприемств.

Це правило-закон економічно зацікавлюе підприемців розширювати масштаби виробництва, оскільки дозволяе знизити витра­ти, збшьшити прибутки і посилити як позицію в конкуренції з іншими підприемствами, так і владу на ринку.

Акціонерні товариства (корпорації). У процесі переходу до формування великих шдприемств та їх об'еднань і союзів велика роль належить активному використанню акціонерної форми організації кашталу \ капіталістичного господарювання. Акціонерне товариство, або корпорація, — це підприемство, капітал якого утворюеться на основі об'еднання багатьох індивідуальних капіталів і особистих збережень багатьох домогосподарств шляхом випуску акцій— цінних паперів, кожна з яких дае право їх власникам на одержання дивіденду і на участь в управлінні акціонерним товариством. Капіталістична власність у корпорації набувас асоційованої (колективної) форми.

Монополия — це ринок, на якому кількість продавав така незначна, що кожен продавецъ може впливати на пропонуванпя (через виробництво) та ціну товару

Концерн — це найбшьш складна сучасна форма організації акционерного товариства великих розмірів. Звичайно концерн охоплюе багато підприемств різних галузей виробництва, а базовою для концерну е одна галузь — автомобільна, хімічна, електронна тощо. Учасники концерну зберігають формальну самостійність.

На рубежі XIX—XX ст. капіталізм вільної конкуренції поступився капіталізму недосконалої конкуренції. В економіці панівне місце посіли олігополія і монополія. За цих умов конкурента не може бути вільною, ні досконалою. Вона стала недосконалою.

Недосконала конкуренция — це ринкова ситуация, коли тдприемство, чи об 'еднання тдприемств, виробляе / поставляв таку частку продукту, що може вирішалъним чином впливати па формування ціни. Сьогодні до недосконалої конкуренції відносять чисту монополію, олігополію і монополютичну конкуренщю.

Сутність і ознаки змішаної економіки

Розрізняють три основних варіанти змішаної економіки: 1) консервативний, 2) ліберальний, 3) соціал-реформютський. Кожен з мае певні відмінності. Так, консервативний варіант змішаної економіки виступае за обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору і ринкових важелів саморегулювання. Ліберальний варіант передбачае проведения важливих інституціональних і соціальних реформ, рацюнальну взаемодію приватного і державного секторів економіки, впровадження системи національного планунання, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки.

Соціал-реформістський варіант змішаної економіки обстоює необхідність оптимального поеднання децентралізму і централізму, планування і ринкуіндивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформаци капіталізму в систему демократичного соціалізму.

Причини виникнення змішаної економіки. Причинами ви­никнення змішаної економіки е: недосконалють і неспроможність ринкового механізму саморегулювання на основі дії природних сил. Економічне регулювання прорівнюватися соціальним, соціалізаціею ринкової економіки, відносин власності, а капіталізм почав поступово перетворюватись у змішану економічну систему, причини еволюції капіталістичної систем є такі:

1) недосконалють і негативні соціально-економічні наслідки системи саморегулювання (безробггтя, бідність і соціальна нерівність, економічна і соціальна нестабільність і т. д.);

  1. зростання монополізаци виробництва, кашталу і ринку, що порушуе відносини економічної свободи і вільної конкуренції, еквівалентного обміну і справедливого розподілу життевих благ у суспільстві, веде до загострення приватних, групових і суспільних інтересів; приватна монополія визначае виникнення державної монополії;

  2. зростання суспільних потреб у товарах і послугах колективного користування (оборона, транспорт, освіта, наука, зв'язок та ж.), виробництво яких не стимулюе ринковий механізм, ринок;

  3. необхідність збереження невідтворюваних ресурсів, захисту навколишнього середовища, раціонального використання загальнолюдських ресурсів, державного захисту недостатньо інформованих споживачів про якість товарів, терміни вживания тощо;

  4. необхість перерозподілу доходів з метою задоволенмя соціальних потреб і соціального захисту населения, що живе за межею бідності;

  5. розвиток колективиих \ державної форм власності, які містять у собі формальний засіб, матеріальні умови розвитку нових укладів і переходу капіталізму в нову соціально-економічну сис­тему (формацию, цивілізацію).

Механізм функціонування сучасної капіталістичної змішаної економіки

Взаемодія двох механізмів господарювання. Змішана економічна система — це насамперед ринкова економіка, яка функціонуе на основі взаемоди двох механізмів господарювання: стійкого саморегулювання і свідомого регулювання.

Еволюція механізму господарювання йде від товарного виробництва, розвинутої ринкової економіки і стихійного ціноутворсння до поступового відмирання товарних відносин, свідомого контрольованого ціноутворення і планомірного розвитку виробництва и обміну в далекій перспективі.

Практикою, а відповідно, и економічною теоріею переконливо аргументована необхідністъ державного втручання в ринкові економічні відносини.

Визначальним фактором змішування двох форм організації суспільного виробництва е необхідність задоволенпя зростаючих сустльних потреб в умовах панування капіталістичної власності (незалежно від форм), отже — це мета суспільного виробництва.

Ринок у змішаній економіці В умовах товарного виробницт­ва пануючою формою економічних відносин е ринкові (крім внутріфірмових відносин), але ринок перестав бути единим стихійним регулятором пропорцій суспільного виробництва, розподілу доходів. За формою ринки вільної конкуренції існують лише в деяких немонополізованих галузях (у сільському господарстві т.ін..), але це вже не суто ринкові відносини, бо вони перебувають під визначальним регулюючим впливом або монополій, або держави. I хоч на ринку формуеться до 70% товарних цін - це вже не ціни вільної конкуренції, що стихійно встановлюються ринком, а ціни системи недосконалої конкуренції. Існування «адміністративних», «державних» цін впливае і на механізм ціноутворення «монополізованого» ринку в змішаній економіці. Ринок по суті стае регульованим, тому що конкурсная е недосконалою, потребуе державної підтримки і стае більш штучною, регульованою. Ринок модифікуеться. Головні рин­кові елементи продовжують еволюціонувати: досконала конкуренція в недосконалу, саморегулювання в регулювання, стихійне ціноутворення у свідоме встановлення цін і т. д. Поступово заперечуеться ринковий механізм господарювання.

Держава у змішаній економіці. Усе більш активним суб'ектом економічної діяльності у XX ст. стае держава як представник суспільства і захисник його інтересів. Материальною основою державного регулювання економіки е розвиток державного сек­тору, державноУ власності і монополія політичноУ влади. Незалежно від частки держсектора і власності в економіці роль держав и в організації и управлінні виробництвом та суспільством зростае. Вона володіе і розпоряджаеться зростаючою часткою національного продукту, регулюе сукупне пропонування та попит, грошовий обіг, перерозподіляе до 50 % і більше національного доходу тощо. Держава розробляе форми і методи економічного та соціального регулювання соціально-економічних відносин, координуе, регулюе, програмуе суспільне виробництво і споживання, здійснюе політику соціалізації риикових відносин і демократизації. Але державне регулювання не може вийти за межі системи, бо в ній пануе капіталістична приватна власність і приватні інтереси, а не суспільний інтерес, загальнокласові інтереси не збігаються з приватними, індивідуальними та груповими (корпоративними). Отже, виникають нові суперечності в системі.

Метою державного регулювання в умовах змішаної економіки є підвищення соціально-економічної ефективності суспільного виробництва, забезпечення економічного зростання і соціально-економічної стабільності економіки та суспільства. Тому головні завдання держави такі:

  1. створення і вдосконалення правової основи функцюнування економіки, створення правил гри для суб'ектів економічної діяльності: законів, норм, правил господарювання для всіх форм власності, укладів, секторів; контроль за їх виконанням. Ця форма впливу на організацію и управління суспільним виробництвом є вирішальною в умовах змішаної економіки;

  2. підтримка конкуренції і антимонопольне регулювання з метою недопущения панування на ринку одного суб'екта господарювання і зміни механізму ринкового конкурентного ціноутворення;

  3. проведения політики макроекономічної стабілізації, структурного регулювання, недопущения економічних криз, забезпечення повної зайнятості, стабільності цін і грошового обігу, економічного та соціально-економічного зростання національної економікиі суспільства;

  1. вплив на розміщення ресурсів і перерозподіл в умовах їх обмеженості і стихійного ринкового розподілу, який веде до необратимих соціально-економічних наслідків і виникнення проблеми нераціонального Ух розподшу;

  2. перерозподіл доходів як об'ективна необхідність в умовах ринкового розподілу, який веде до соціальної поляризації суспільства і бідності значних верств населения. Держава проводить політику соціального захисту, створюе умови для нормаль­ного відтворення робочої сили завдяки певнній податковій політиці, виплатам по соціальному страхуванню, медичній допомозі, фінансуванню різноманітних соціальних програм.

Метою перерозподілу доходів е забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.