Етапи психокорекційної роботи

Цілеспрямований вплив на клієнтів (учнів) здійснюється через психокорекційний комплекс, який складається із чотирьох взаємопов’язаних; етапів:

1. Діагностичний;

2. Установчий;

3. Корекційний;

4. Етап оцінки ефективності корекційних впливів.

Діагностичний етап передбачає підбір необхідних методик, діагностику особливостей розвитку особистості, виявлення факторів ризику, формування загальної програми психокорекції.

На установчому етапі психолог спонукає клієнта до взаємодії та співпраці, знімає тривожність, підвищує впевненість клієнта в собі, сприяє прагненню щось змінити в своєму житті.

Метою корекційного етапу є гармонізація і оптимізація розвитку клієнта, перехід від негативної до позитивної фази розвитку, оволодіння певними способами діяльності, гармонізація стосунків з навколишнім світом із самим собою.

Етап оцінки ефективності корекційних впливів передбачає вимірювання змісту та динаміки змін, які відбулися після проведеної корекційної роботи; сприяння появі позитивних поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.

Оцінка результатів проведеної психокорекційної роботи

Остаточні завдання психокорекційної роботи полягають у досягненні змін у когнітивній, емоційній або поведінковій сферах особистості.

У когнітивній сфері відбувається інтелектуальне усвідомлення:

• мотивів своєї поведінки, особливостей емоційних і поведінкових реакцій;

• неконструктивності характеру своїх стосунків, емоційних і поведінкових стереотипів;

• зв’язку між різними фактами;

• міри своєї участі у виникненні конфліктних ситуацій;

• причин власних переживань і способів реагування.

У емоційній сфері клієнт:

• отримує емоційну підтримку психолога, що сприяє послабленню захисних механізмів;

• вчиться розуміти і вербалізувати власні почуття;

• розкриває свої проблеми з відповідними переживаннями, які часто бувають скритими від самого себе;

• модифікує способи емоційного реагування.

У поведінковій сфері клієнт:

• вчиться помічати, аналізувати та коректувати власні неадекватні реакції;

• оволодіває новими формами поведінки.

Ефективність проведеної психокорекційної роботи визначає психолог, клієнти (учні) і експерти (вчителі, батьки).

Психолог аналізує реакцію учасників, їх самопочуття і висловлювання. Реакція учасників корекційної групи визначається за допомогою зворотнього зв’язку за результатами роботи кожного дня та в кінці курсу. Наприклад, в кінці кожного дня тренер просить всіх учасників дати усну або письмову відповідь на питання:

• До найбільше сподобалось, запам’яталось, зацікавило?

• Що не сподобалось, що б ви хотіли змінити?

• Що вразило, здивувало?

• Які висновки ви зробили для себе?

В кінці психокорекційної роботи психолог проводить повторну діагностику, порівнює результати першого і другого діагностичних зрізів, використовує для порівняння дані контрольної групи; опитує експертів, для визначення змін у поведінці учасників корекційної роботи.

Зміст і методи психокорекційної роботи

При проведенні корекційної роботи необхідно керуватися принципами добровільності та інформованості. Згідно принципу добровільності не можна примушувати до участі у корекційній роботі, тому що не можна заставити клієнта змінитися, якщо він сам цього не хоче. Принцип інформованості передбачає, що клієнт має право заздалегідь знати про цілі та зміст роботи.

Психокорекційну роботу можна реалізувати за допомогою різноманітних методів і стратегій: індивідуальної чи групової роботи шляхом проблемно- орієнтованої чи клієнт-центрованої стратегії, за допомогою методів психодинамічної, поведінкової, рольової, когнітивної, гештальтистської, психосинтетичноїта інших напрямків психотерапії.

Зміст психокорекційної взаємодії визначається вибором проблемно- орієнтованої чи клієнт-центрованої стратегії.

Клієнт-центрована стратегія означає те, що психолог намагається розв’язати проблему будь-якого клієнта, який звернеться до нього за допомогою. Проблемно-орієнтована стратегія полягає в тому, що психолог “підбирає” собі клієнта під способи корекції, якими він успішно і впевнено володіє. На початковому етапі оволодіння майстерністю психокорекції більш доступною є проблемно-орієнтована стратегія. Проте, і на початковому етапі, слід намагатись використовувати клієнт-центровану стратегію.

Зміст корекційної роботи пов’язаний з найбільш типовими труднощами учнів, серед яких можна виділити наступні:

• невідповідність рівня психічного (розумового) рівня віковій нормі;

• неготовність до шкільного навчання; неуспішність, низька пізнавальна і навчальна мотивація;

• негативні тенденції особистішого розвитку; комунікативні проблеми;

• неорганізованість поведінки, низький рівень довільної регуляції;

• емоційні порушення поведінки;

• дезадаптація.

Відповідно до виявлених труднощів пропонуються напрями психокорекції [19, С. 90-93]:

Корекція розумового розвитку

• Розвиток сенсорних здібностей.

• Розвиток наочно-образного (наочно-дієвого) мислення.

• Розвиток функцій довільної уваги і пам’яті.

• Розвиток мовлення (в межах логопедичної допомоги).

• Розвиток пізнавальної мотивації.

• Корекція поведінки.

Корекція готовності дитини до навчання в школі

• Корекція внутрішньої позиції дитини.

• Формування загальної успішності (позитивна мотивація, пізнавальні процеси, самоконтроль, самооцінка).

• Корекція мілкої моторики і просторової орієнтації.

• Мовленнєва корекція (читання).

• Корекція вихідних уявлень про кількість, величину тощо (математика).

Корекція поведінки

Блок 1 - мотиваційний: невміння виділити, усвідомити, прийняти і досягти ціль дії. Спосіб корекції - цілепокладання:

• чітке виділення цілі, приймання і усвідомлення її клієнтом у вигляді зразка-результату;

• утримування зразку у полі зору;

• виділення поетапних під-цілей;

• забезпечення досягнення цілі і схвалення успіху;

• перенесення успіху на самостійну поведінку;

• перенесення довільної регуляції на фрустровану ситуацію.

Блок 2 - операційно-регулятивний: невміння планувати ш ляхи досягнення цілі; невміння контролювати дії. Способи корекції - планування і контроль:

• планування разом із дорослим змісту і послідовності операцій для досягнення цілей;

• предметне і знакове моделювання шляху дії;

• оволодіння різними шляхами планування (готова схема, моделювання, план-схема);

• розподіл функцій в кооперативних формах діяльності;

• формування мотиваційної готовності до діяльності;

• формування самооцінки і контролю; введення режиму з невеликою кількістю вимог;

• поступове передавання функцій планування, контролю і оцінки дитині.

Корекція особистісного розвитку

1. Комунікативні проблеми (труднощі спілкування) з батьками та іншими родичами, з друзями, вихователями, вчителями. Способи корекції:

• пояснювальна корекційна робота з батьками і педагогами, спрямована на зміну виховних установок і стереотипів виховання;

• батьківський тре нінг (підвищення батьківської компетентності);

• тренінг педагогічного спілкування (підвищення педагогічної компетентності);

• корекційні ігри психолога з дитиною;

• організація ігор дитини з батьками;

• колективні ігри (розподіл ролей і регуляція стосунків);

• ігрова корекція поведінки (відреагування і вихід агресивного заряду);

• соціальна терапія (зміна ставлення групи до дитини завдяки стійкій високій оцінці значимого дорослого).

2. Проблеми самооцінки, тривожності, підвищеної емоційної напруги, пасивності, конформізму. Способи корекції:

• психогімнастика;

• холдінг-терапія;

• арттерапія;

• психодрама та інші форми десенсибілізації.

3. Проблема дезадаптації, як правило, визначається комплексом труднощів: комунікативні, порушення розумового розвитку і неготовність до навчання, дезорганізація і емоційна регуляція поведінки, порушення особистісного розвитку, розв’язання яких визначає зміст психокорекції.